Встигнути за шістдесят хвилин.

Встигнути за годину.
Але собака не злякалася, вона не давала пройти. Понижуючи свою гідність, притисла вуха, припала до землі, майже підповзла до Олександри — обережно, зубами взялася за штанину і потягла жінку за собою…
Нічого вже не боліло, нічого — крім її душі… Олександра не розуміла, де зараз знаходиться, і що насправді з нею трапилося.
Жінка озиралась навколо, але попереду, зверху, знизу і позаду її тіла не було нічого, майже нічого… Навколо неї завихрявся густий, сірий туман.
— Ласкаво просимо в нескінченність, — сказав тихий, підступний голос.
І Олександра згадала, вона згадала все!!! Як її автомобіль став некерованим, як вилетів на узбіччя, як його перекидало в повітрі і цей останній, потужний удар, який припинив і повністю обірвав її життя.
— Але я не можу! — закричала вона. — У мене вдома чоловік і син, моя мама сильно хвора. Я їм потрібна!!! Допоможи мені! Допоможи мені повернутися!!! Я віддам тобі все, все, що захочеш!
— Цікава пропозиція… — Саша майже фізично відчула чужу, невидиму усмішку. — Я тобі допоможу. Але знаєш, я майже на сто відсотків певен, що ти навіть сама собі не зможеш допомогти. А розплата за це буде жахливою. Повір мені, я знаю, яким жорстоким буває пекло…
— Благаю тебе, хто б ти не був, по-мо-жи!!!
— Гаразд, мені це цікаво… Я розділю твою душу на чотири рівні частини. Три частини залишаться у тебе, а четверту я залишу собі як заставу. Я даю тобі рівно годину. Але щось мені підказує, що ти себе погано знаєш…
Олександра вийшла на двір, вона поспішала – потрібно було встигнути до вечірніх заторів. Син гостював у свекрухи на дачі, і сьогодні треба було його забрати.
Поруч з машиною сидів розпатланий, неприємний птах. Ворона тримала зламане крило на вазі, а потім поспішно, з великими зусиллями, застрибала Олександрі назустріч.
— Ви на машині? — підбігла до Саші схвильована сусідка. — Підвезіть нас з вороною до клініки, я заплачу. Загине ж…
Але Олександра дуже поспішала…
— Викликайте таксі, — відповіла вона. — Мені зараз не до поранених птахів.
Ворона відчайдушно заглядала в її очі, кидалася під ноги, не давала пройти. Щось намагалася кричати, хрипло каркала, але цим тільки додала роздратування.
Грубо відсунувши птаха ногою, Саша сіла в автомобіль, завела мотор і стрімко рвонула з місця. Позаду неї розгублено озиралася сусідка — ворона зникла, мовби розчинилася на її очах…
На найдальшій заправці Олександра налила бензин і вже хотіла сісти в машину, як їй перегородила шлях бездомна і худа собака. Винувато виляючи хвостом, вона благально заглядала в очі і намагалася покликати за собою.
— Йди геть! — тупнула ногою Олександра.
Але собака не злякалася, вона не давала пройти. Понижуючи свою гідність, притисла вуха, припала до землі, майже підповзла до Олександри — обережно, зубами взялася за штанину і потягла жінку за собою.
У носі вдарив аромат мокрої і брудної собаки, за собачим вухом Саша побачила блоху…
— Відчепися! — зневажливо пискнула Олександра.
І удар ногою відкинув собаку в бік. Потираючи раптово заболілу бокову частину, жінка замкнулась в автомобілі і, забувши про нещасного пса, тут же рвонула геть…
*****
Не знижуючи швидкості, на ходу, протерла руки антибактеріальною серветкою. Фу! Ще не вистачало якоїсь зарази набратися: то собака, то птах — суцільна зараза.
По трасі вже мчали люди, всі поспішали — хто куди, хто звідки. Олександра розслабилась і додала газу. Тільки остаточно розслабитися не вдалося…
У центрі траси метався кошеня! Маленький, пилюжний, білий клубочок — його було видно здалеку. Олександра ніби бачила його благальні очі — вони просто кричали. Кричали, несміливо просили, благали врятувати його!
Саша потрясла головою і зрозуміла, що їй здалося. Вона не могла бачити котячих очей. Пронеслася на швидкості повз кошеня і подивилася в дзеркало заднього виду…
Кошеня підвелося, сіло на задні лапки і благальним жестом склало передні на грудях.
— Загине ж, дурник! І чого його занесло за місто, на жваву трасу?
Всередині щось йокнуло і несміливо попросило її повернутися назад, забрати малюка — хоча б затим, щоб просто винести за узбіччя. Але ні, часу зовсім немає…
Саша поглянула на годинник — 58 хвилин тому вона вийшла з дому, яке там кошеня, Їй самій-то зовсім ніколи жити! Але востаннє таки озирнулася…
Кошеня мчалося за нею — маленьке, жалібне, воно відчайдушно намагалося наздогнати машину. Але куди йому зрівнятися за швидкістю з нею.
Викинувши з голови думки про це кошеня, Саша зосередилася на своєму подальшому шляху. У неї є свої справи, і зовсім немає часу на цих тварин.
Про птахів, собак і дрібних кошенят нехай подбають інші, а цих блохастих нехай залишають в спокої.
Через дві хвилини автомобіль занесло… І провалюючись у густий, сірий туман, Олександра почула огидне, радісне хихотіння, а потім цей же голос сказав:
— І чому ви, люди, завжди звинувачуєте у всьому мене? Хіба я зараз в чомусь був винен? Я навіть намагався допомогти, дав тобі цілі три чудових шанси — просто трохи затриматися в дорозі.
Що тобі коштувало відвезти птицю до клініки, піти за собакою, адже вона тебе так кликала… Зупинитись, уповільнити хід на хвилинку, взяти кошеня з собою?
Голос знову засміявся, але вже був не веселий, в ньому з’явилася гіркота:
— А це ж ти сама себе намагалася зупинити! В образі птиці, собаки, котеняти — три частинки твоєї душі… Ти пам’ятаєш?
Олександра кивнула, так — вона згадала. Як просила себе сама, як благала, як намагалася хоч на хвилину зупинити, затримати. Але ні, вона надто поспішала жити, і не бажала впускати в це життя нікого іншого.
Тільки ці інші не намагалися проникнути в її цінне життя — вони хотіли Сашу врятувати, хоч це з боку і виглядало якось інакше.
А голос продовжив:
— Не думай, така ти не одна. Багато хто просив дати ще один шанс, а я завжди давав три, тільки це не допомагало. За сотні років лише кілька людей не повернулися до мого пекла, і знаєш — я лише щасливий, коли люди продовжують жити, а їхня доля починає змінюватися. І четверту частину душі я віддаю їм назад, без будь-якого жалю.
Олександра зробила спробу попросити ще раз, але з туману до неї простягнулися волохаті, страшні, пазуристі лапи…
P.S. Кожного разу, проходячи повз того, кому потрібна допомога, задумайтеся… Можливо, це частинка вашої ж душі намагається вас зупинити, застерегти й уберегти від самого страшного. Адже вона вже знає, що вас чекає попереду.