Connect with us

З життя

Втеча нареченої

Published

on

Отаман зійшов з поїзда, попрощався з провідницею й пішов до старого однорівневого будинку вокзалу. Всередині була одна велика зала. Вздовж стін стояли каса, кіоски з газетами й напоями, а посередині — ряди залізних стільців, зварених між собою. Ліворуч від дверей — невеличкий буфет із повною жінкою за прилавком. Десяток людей сиділи й чекали на потяг.

— Молодий чоловіче, дайте сто гривень, на квитка не вистачає, — сказала жінка невизначеного віку, що підійшла до нього.
Обличчя червоне, макіяж накладений неакуратно. В ніс вдарив запах перегару.

— Може, краще я вам закуску куплю? — запропонував Отаман, взяв жінку під лікоть і хотів підвести до буфету, але вона вирвала руку.

— Пусти мене! А з виду пристойна людина, — закричала вона на весь зал.
Розмови на мить затихли, усі обернулися до них, але вже в наступну секунду відвернулись, гомін відновився.

— Та йди ти… — Жінка відійшла від Отамана.
Він усміхнувся і підійшов до буфетниці.

— Правильно зробив, хлопче, що не дав їй грошей. Щодня тут жебракує. Зовсім опустилася. А яка гарна була. Що кохання з людьми робить. — Жінка зітхнула й похитала головою. — Може, каву з пиріжком? — запропонувала вона.

— Ні, дякую. Мені потрібно до села Вересневе. Де тут автобус зупиняється?

— До Вересневого сьогодні вже не буде. Завтра о пів на шосту буде. — Буфетниця помітила, що Отаман засмутився. — На вулиці постійно приватники стоять. Підробляють перевезенням по вечорах, тільки беруть дорого.

— Дякую. — Отаман узяв міцніше велику спортивну сумку й пішов до виходу.

На вулиці швидко смеркло. Він витягнув із кишеньки куртки телефон, набрав номер і притулив до вуха. Але йому ніхто не відповів.

Раптом ізбоку від будівлі зупинилася срібляста «Таврія», з неї вийшла дівчина й пробігла повз Отамана до вокзалу. Вона здалася йому десь баченою. Звідки? Він уперше тут, не міг її бачити. Отаман повернувся всередину. Дівчина розмовляла з буфетницею. Він підійшов.

— Може, чаю? — запропонувала буфетниця.

— Дякую, тітонько Галю, я поїду. — Вона обернулась і налетіла на Отамана. — Вибачте, не помітила вас.

Отаман побачив блакитні озера очей, ямочки на пухких щічках і зрозумів, що гарнішої дівчини не зустрічав.

— А ось, до речі, Сашко їде до Вересневого. Сашку, підвези молодого, — сказала буфетниця.

Дівчина уважно подивилася на Отамана.

— До побачення, тітонько Галю. Поїхали, — сказала вона й пішла до виходу.

Він ледве встигав за нею. Сашко відкрила дверцята з боку пасажира й витягнула великий пакет.

— Дозвольте, допоможу, — простягнув руку Отаман.

— Не треба. У ньому фата й квіти, — дівчина усміхнулася, і на щоках заграли ямочки. — Краще відкрийте задні двері.

Сашко поставила пакет на заднє сидіння й повернулася до Отамана.
— Сідайте в машину.

— Почекайте. Ви Сашко! А я думав, звідки мені ваше обличчя знайоме. Ви наживо ще гарніша, — побачивши здивований погляд, поспішно додав: — Я ж до вас з Богданом на весілля їду. Ми з ним служили. Тільки він не зустрів і на дзвінки не відповідає.

— У нього сьогодні чоловіча вечірка. — На щоках Сашка знову з’явилися ямочки.
— Я бачив вас на фото, Богдан показував, — додав Отаман.

Машина їхала вузькою дорогою, що вилася лісом. Світло фар відтісняло темряву, заганяло її за дерева.

— Не страшно одній у темряві по лісу їздити? — запитав Отаман.

— Ні. Та й їжджу рідко. Просто сьогодні Богдан не зміг поїхати зі мною до міста.

— А у вас у селі нема квітів? — поцікавився він.

— Є, звісно. Це букет нареченої. Хотілося щось особливе. — Сашко уважно дивилася на дорогу.

— Як швидко у вас із весіллям. Всього рік минув після армії. — Отаман зніяковів, що втручається у чужі справи.

— А ми з Богданом ще до армії домовилися, що коли він повернеться, одружимося, — весело відповіла Сашко.
Отаман не мід відірвати очей від її ямочки.

— То ви виходите через домовленість? Не через кохання? — тихо спитав він.

— І через кохання теж, — не помітивши його осудливого тону, відповіла Сашко.

Десь час вони їхали мовчки.

— А ви добре керуєте, — порушив тишу Отаман.

— Бодька навчив ще в школі. Вас куди відвезти в селі? До готелю?

— Мабуть, — відповів Отаман.

— Знаєте що? Я вас краще одразу до кафе, на чоловічу вечірку, відвезу, а там уже з Богданом домовитеся, — запропонувала Сашко.

— У кафе з сумкою якось незручно, — засумнівався Отаман.

— Давайте я візьму її до себе. Вранці заберете. То до кафе? — спитала Сашко й кинула на Отамана швидкий погляд.

— Тоді до кафе, — усміхнувся Отаман.

Він дивився на темряву перед фІ так вони жили, день за днем, будуючи щастя на звалищах минулих помилок, а в серці Отамана завжди тепліла вдячність за те, що в той осінній вечір він не пройшов повз.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − дев'ять =

Також цікаво:

З життя32 хвилини ago

I Promise to Love Your Son as My Own. Rest in Peace…

I promise to love your son as if he were my own. Rest in peace Harry was a man who...

З життя33 хвилини ago

He Reached His Seventieth Birthday, Raising Three Children Alone. His Wife Passed Away Thirty Years Ago, and He…

Arthur Whitaker has just reached his seventieth birthday, having raised three children on his own. His wife, Martha, died three...

З життя2 години ago

A Heartbroken Single Mum Sitting Alone at a Wedding, the Object of…

28October2024 Tonight I found myself alone at my sisterinlaws wedding, a solitary figure perched at the far edge of the...

З життя2 години ago

Tatiana Ivanovna Sat in Her Chilly Cottage, Where the Scent of Dampness Lingered, and Order Had Long Since Been Abandoned, Yet Everything Was Familiar

Margaret Whitcombe sat in her cold little cottage, the air thick with damp, the rooms long untended, yet everything familiar...

З життя3 години ago

Feeding Strangers Every Evening for Fifteen Years — Until One Night Changed Everything

For the last fifteen years, every evening at exactly six oclock, Margaret Shaw places a steaming plate on the same...

З життя4 години ago

I’m a Tired Single Mum Juggling Life as a Cleaner.

Hey love, Ive got a story to share thats stuck with me forever. Im Laura Preston, just a tired single...

З життя4 години ago

The Girl Sat on the Bed, Legs Tucked Under, Irritatedly Repeating:

28October2025 Tonight I sit at my desk, the hospital lights humming low, and I try to make sense of the...

З життя5 години ago

I Promise to Love Your Son as My Own. Rest in Peace…

I promise to love your son as if he were my own. Rest in peace Oliver was the sort of...