Connect with us

З життя

Втома. Я більше не можу: свекруха руйнує мою родину

Published

on

Тягар. Я вже не можу. Свекруха руйнує мою сім’ю.

Важко вимовляти ці слова, але сил більше немає. Хтось, може, посміхнеться або знизить плечима, але я стою на межі. Хочу взяти донечку й піти. Так, я досі кохаю свого чоловіка — він чудовий батько, добрий, ніжний, турботливий… Але поруч із ним — його мати. Жінка, яка повільно, але невблаганно руйнує все, що ми будували роками.

П’ять років шлюбу. Здавалося б, за цей час можна було б знайти спільну мову, звикнути. Та ні. Його мати — як буря, що проноситься через наше життя, не залишаючи нічого цілого. Вона командує, втручається, диктує. І найболючіше — мій чоловік мовчить. Він просто дозволяє їй.

У неї завжди було двоє «чоловіків» — її власний і мій. Вона звикла, що всі навколо — її солдати, які беззаперечно виконують накази. І її не хвилює, що в її сина — своя родина, своя дитина. Головне, щоб усе було за її сценарієм.

Коли я народжувала нашу донечку, було критично. Ми з малечею балансували на межі життя й смерті. Доньку відразу забрали у реанімацію, я навіть не встигла її пригорнути. І ось у палату заходить свекруха. Замість підтримки — холодний погляд, докори, приховане роздратування. Потім усмішка — брехлива, як усе в ній. А через тиждень вона вже шепоче моїм батькам, що це я винна, що відмовилася від кесаря, а лікарка, мовляв, так і сказала. Я пережила це, затиснувши зуби.

Я терпіла. Заради родини. Заради чоловіка. Але рік тому, коли ми вирішили поїхати в гості не за її планом, вона розкричалася. Кричала, ображала, принижувала — уперте прямо в обличчя. До цього вона діяла за моєю спиною. Скандал був жахливий. Я ледве стрималася, щоб не вдарити її. Відтоді ми не спілкуємося.

Але її хватка міцна. Вона й далі маніпулює чоловіком, ллє крокодилячі сльози, грає жертву. І він — вірить. «Це ж мама», — повторює він, немов мантру.

Нещодавно вона запропонувала «допомогти» нам купити хату. Ми живемо в жахливих умовах, без зручностей, з дитиною. Це була наша мрія. Ми знайшли варіант, залишалося лише її внести свої гроші. І що ж? Вона відмовилася, бо хата «занадто далеко від неї». Усе. Зруйнувала нашу мрію одним рухом.

А в них у хаті — євроремонт, нові ворота, техніка, меблі… Та жодного разу за п’ять років вона не прийшла подивитися, як живе її син. Наче йому нічого не потрібно. Іногда привозить нам продукти, ніби милостиню. Я не прошу мільйонів, я прошу поваги. Розуміння. Просто людської участі.

Після пологів у мене була страшна депресія. Зараз вона повертається. Знову відчуваю, як опускаються руки. Ніби я — ніхто. Ніби мій біль неважливий. Ніби я муси страждати, щоб хтось інший почувався могутнім і незамінним.

Скажіть, що мені робити? Як захистити свою родину? Як самій не розвалитися? Я більше не витримую її тиску, її брехні, її егоїзму. Немає сил більше прикидатися. Я втомилася. До сліз втомилася.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + один =

Також цікаво:

З життя7 хвилин ago

Десятилетие молчания

Тёмный вечер окутал старую хрущёвку на окраине Москвы, и жёлтый свет фонарей дрожал в осенних лужах, словно подмигивая холодным звёздам....

З життя10 хвилин ago

«Я все розумію… але зрозумій і мене»: правда, яка зруйнувала ілюзії

«Я все розумію… але й ти мене зрозумій»: правда, що зруйнувала ілюзії Того дня Оксана, як завжди, готувала обід —...

З життя1 годину ago

Ціна жарту

**Розплата за жарт** П’ятнадцять років разом. Звичайна сім’я з Харкова: Тарас і Оксана, двоє дітей — Данило і Софійка. Їх...

З життя1 годину ago

Предательство во имя благородства — история самообмана

Благородный предатель — история одной иллюзии Мы встретились в ту пору, когда любая влюблённость казалась вечной. Витя был долговязым, худым...

З життя2 години ago

Наймолодший спадкоємець

— Лесь, може, не поїдеш у цю путь? Серце моє неспокійне… Ну попроси когось замінити тебе, — промовила Оксана, приховуючи...

З життя2 години ago

Как он посмел? Хроника разрыва супружеских уз

Как он посмел? История одной трещины в браке – Всё, хватит! – ударил кулаком по столу Дмитрий, и чашки задребезжали....

З життя3 години ago

До сліз: Історія материнської любові

До сліз… МАМА Матері — сімдесят три. Низька на зріст, згорблена, з завжди зайнятими руками та поглядом, де втома переплітається...

З життя3 години ago

Временный отец: когда возвращается тепло

Отец на час: когда оттепель в сердце Игорь заметил мальчишку у хлебного отдела в магазине. Тот стоял неподвижно, будто выбирал...