Connect with us

З життя

Втрачена дружина: сумні наслідки останніх пологів.

Published

on

У Єгора Семенюка померла дружина, так і не оговтавшись після останніх пологів. Горювати ніколи, адже п’ятеро дітей залишилося. Старшому, Михайлику, дев’ять. Іванку — сім. Близнюкам Андрійку та Льоні по чотири. А найменшій, Катеринці, всього три місяці – донечка довгоочікувана… Горе горем, але дітей прогодувати треба. Залишивши їх спати, Єгор половину ночі сидить на кухні, курить…

Спочатку Єгор сам, як міг, справлявся. Інколи сестра його дружини приїжджала, допомагала з дітьми. Близьких родичів у них більше й не було. Пропонувала взяти до себе Андрійка з Льонею, ніби так легше буде. Якось завітали люди з опіки, хотіли дітей до інтернату віддати. Але Єгор був категорично проти. Як він може віддати рідних дітей? Життя важке, та нічого, виростуть потрохи. Як міг, сам усе робив: прибирав, готував їжу, в саду працював. Вміщав ще й уроки старших перевіряти. А з Катеринкою найбільше клопоту було, зрозуміло. Але тут вже й Михайлик з Іванком дещо допомагали, та й патронажна сестра Ніна Іванівна часто навідувалася, допомагала.

Якось пообіцяла Ніна Єгору няню прислати. Мовляв, з грудним дитям важко чоловікові. Дівчина хороша, роботяща. Працює нянечкою в лікарні. Дітей своїх не має, ще не заміжня. Виросла в великій родині, допомагала братам і сестрам. Так і з’явилася в їх хати Ганна. Невисока, кремезна, кругловида, з немодною косою до пояса. І — мовчазна. Зайвого слова не говорить. А як все помінялося в хаті… Сяє чистотою, все вимила, відчистила. Одяг дитячий і сам Єгорів перештопала, попрала. За Катеринкою встигала приглянути, та й варити-пекти.

У школі і дитсадку зміну швидко помітили. Діти чисті, охайні, гудзики вже не пришиті чорною ниткою до білої тканини, коліна не потерті. Якось Катеринка занедужала, підвищилася температура. Лікарка сказала, що одужає, головне догляд. То Ганна ночі поруч просиджувала, жодного разу не прилягла. Виходила дівчатко.

І непомітно лишилася в домі у Єгора… Молодші вже мамою називати почали, скучили за материнською ласкою. А Ганна не скупилася на тепло. І похвалить, і по голівці погладить. І обійме. Все ж таки, діти…

Старші, Михайлик з Іванком, спочатку соромилися, ніяк не називали. А потім просто Ганною стали кликати. Негоже казати «няня» чи «мама». Просто Ганна. Щоб пам’ятали, що своя мама у них була… Та й по віку вона їм в матері з натяжкою годилася.

Рідні Ганни були проти. «Навіщо таку ораву собі на шию вешаешь? Парубків мало в селі?»
«Парубків-то є, – відповідала, – а я Єгора жалію… І діти звикли, що вже тепер шукати…». Так і жили. П’ятнадцять років непомітно промайнуло… Діти вчилися, росли. Ну, не все гладко – бувало, що й шкодили, бешкетували. Єгор гнівався, за ременя хапався. А Ганна його вгамовувала: почекай, батьку, спочатку розібратися надобно… І насварить, і пожаліє, бувало. Так, ніхто її вже Ганною на селі не звав. А Анною Михайлівною величали, поважали.

Михайлик вже одружився, первістка чекали. Молоді жили окремо, Михайло працював у колгоспі. І не останнім механізатором був, що не рік – то грамота, то премія, таке. Іванко в місті інститут закінчував, Ганна особливо ним пишалася – інженером буде синок-то.

Андрійко з Льонею навесні з армії повернулися, до технікуму вступати мали намір, тільки сперечалися – до якого. Все разом робили – і бешкетували у дитинстві, і горою один за одного стояли, якщо що. Катеринка в дев’ятий клас перейшла, теж Ганнин гордощі. І співати, і танцювати майстриня, жоден свято без неї не обходиться.

А Єгор в який вже раз думав, як добре йому Анна Михайлівна дружину вибрала… Цього літа якось відчула Ганна, що щось не те з її організмом. Щось недобре. Вік не хворіла, а тут раптом в очах темніє, нудить… Єгора з його курінням стала з хати на ґанок гнати, погано їй було. Спочатку думала – пройде, ан ні. Довелося-таки до лікаря йти.

Додому повернулася тиха й задумана. На Єгорові питання відповіла, що дрібниці, все добре.
А тільки ввечері, коли всі позасинали, покликала Єгора на ґанок.
– Сідай, батьку, говорити треба… Знаєш, що мені лікар сказав? Дитина у мене буде… Пізно щось робити, народжувати треба…
Сказала і руками обличчя закрила. – Сором-то, от сором…

Єгор аж оторопів від такої новини. Стільки років не було дітей і – треба ж!
– Так який же це сором, матір, – свою цигарку так і не прикурив, викинув. – Старші всі вже майже порозбіглися, самі, що ль, лишимося? Ні, природа все правильно влаштувала! Отже, готуватися будемо!

– Як дітям-то сказати? Скажуть, старуха вже, а туди ж…
– Яка ж ти старуха? Тридцять дев’ять, хіба ж роки?
– Ой, прямо не знаю, що робити, що робити… Сором…
– Гаразд. Я сам скажу. Завтра й скажу, якраз всі зберуться.

І сказав. Як тільки за столом зібралися, так і сказав. Що, мов, хлопці мої хороші, скоро у вас ще буде брат. Або сестра. Ось так.

Ганна голову опустила, в тарілці ніби щось розглядала, аж до сліз почервоніла… Михайлик, що по випадку недільного дня з молодою дружиною у них гостював, тільки засміявся.
– Чудово, мамо! Молодець! От разом з моєю й народжуйте! Їм, дітям, удвох легше виростати буде!

Андрійко теж зрадів:
– Давай, мамо! Ще братика!
А Льоня заперечив:
– Ні… Дівчинку. А то парубків багато, а дівчина одна. Розпестили принцесу…

Катеринка лише блимнула на Льоню.
– Розпестили… Ти, що, пестив? Звичайно, дівчинку, мамо! Я їй банти зав’язуватиму, плаття купимо гарні! – захлинулася восторгом.

– Плаття… Що вона тобі лялька? – втрутився в розмову Іванко. – Дитину ще й виховувати треба, – повчально сказав він.

– Виховаємо, – з розстановкою сказав Єгор. – Погано, мовляв, вас виховали? Ось, те-то…
А Ганна все одно соромилася й прикривала зростаючий животик, коли хусткою, коли плащем, у спеку накине, ніби прохолодно їй.
Місяці пролетіли швидко. Вже пораділи первістку Михайловому, хлопчик! Іванко поїхав доучуватися в інститут, канікули закінчилися. Андрійко з Льонею теж поїхали – вступили до сільськогосподарського технікуму.
І у Катеринки навчальний рік почався. Тихо стало в хаті, порожньо. Катеринка то в школі, то в подружок. Уже й хлопець якийсь її проводжати став з танців недільних.

Ганна не спала, чекала на Катеринку. І раптом біль… Такий гострий, що в очах потемніло.
– Єгоре, – тихо покликала вона, – Єгоре, здається… почалося…
Зблід той, ноги в черевики одразу і не влучили.
– Ти, постривай, матір, я зараз, зараз… Швидку давай! – крикнув Катеринці, яка зайшла. Та одразу все зрозуміла, вибігла у двері.
Через дві хвилини у хату влетіла.
– Мамо, зараз Толяк відвезе тебе, машину в батька попросить, зачекай!
«Толяк, значить…», – подумала вона і знову гострий біль схопив унизу живота…
– Ой, мамцю! Та що ж це таке!

Ще через п’ять хвилин у хату зайшов хлопець, що проводжав Катеринку.
– Батько сам відвезе, – сказав Катеринці. – Поїдеш?
– Я поїду, – зірвав з гачка куртку Єгор. – Не бійся, Ганно, я з тобою…

Усю ніч Єгор просидів на ґанку районного пологового будинку, курив одну за одною. Наступного ранку двері відкрилися, вийшла вже немолода нянечка.
– Сидиш, батьку? Куриш? Тепер курити то рідше доведеться… Перший у тебе, чи що?
– П’ятеро у мене, – тихо сказав Єгор.
– О! Так ти багатій! Тільки не п’ятеро, а семеро! Двійня твоя красуня принесла!
– Д…війня? – заїкаючись, перепитав Єгор.
– Хлопчик і дівчинка! Хлопчик крикун, – засміялася вона. – А дівчинка красуня!
Ти йди додому, батьку. Завтра приходь. Вона у нас ще трохи полежить. Дітки вагу мають набрати. Так, принеси що треба. Тобі будь-яка скаже, зрозумів?
– Ага, – кивнув головою ошелешений Єгор.

На виписку вся родина зібралася. По такому випадку й усі три студенти відпустку взяли, приїхали. Нянька урочисто винесла два згортки, перев’язані один синьою стрічкою, другий рожевою. Слідом за нею йшла ніякова Ганна.

Єгор прийняв один згорток, а другий і не знав, як утримати.
– По двоє-то незручно… Забув як, – збентежено сказав.

Другий згорток прийняв Михайло: – Давай, батьку… Мені-то вже не в новинку!
– Ой, яка гарненька! – заглянула в конверт Катеринка. – Сестричка, моя красуня!
Вручаючи нянечці квіти й торт (як належить), всі вирушили до колгоспного автобуса – директор колгоспу виділив. Раз таке діло!
– Ну, матір, всім догодила! – усміхнувся Михайло.

А Ганна тримала на руках один зі згортків і тихо усміхалася своїм думкам. Дітей, дасть Бог, добрих виховає… Вона глянула в бік Єгора, який тримав на руках другий згорток. «Ми виховаємо, – поправила вона себе, – звісно, ми…».

– Діти, – звернулася вона до дітей, – а назвемо-то їх як?…
І всі відразу почали пропонувати свої імена, чимось близькі їм, чимось подобалися або пов’язані з кимось…

Водій автобуса, дружок Єгора, слухаючи веселий гомін за спиною, думав, що ось і не рідна вона їм, цим п’ятьом… А хіба скажеш…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один + 15 =

Також цікаво:

CZ1 годину ago

Třináct let cizího čaje

Pracuji v notářské kanceláři na pražském Žižkově dvacet let. Viděla jsem už všechno: rodiny, které se rozpadly u podpisu, manžele,...

IT1 годину ago

Il sottotetto di Giulia a Positano

Il sottotetto di Positano C'era un cassetto, nella credenza della cucina di Giulia Ferraresi, che nessuno in paese aveva mai...

LT1 годину ago

Kurčia širdis iš Kauno

Marta Kazlauskienė grįžo iš Rumšiškių sekmadienio vakarą, tempdama maišą su turgaus pirkiniais ir galvodama tik apie vieną dalyką — kad...

HU1 годину ago

Az öröklakás, amit visszavettem apósomtól

A vacsora közepén hallottam meg. Zoltán a levesét kanalazta, a kanapén lógott a zakója, és úgy mondta ki, mintha az...

CZ1 годину ago

Muž se třemi nohami

Bydlím na Zbraslavi, v panelovém domě naproti pekárně, kde ráno voní čerstvé rohlíky až do schodiště. Je mi šedesát dva...

LT1 годину ago

Dvidešimt vienerių metų autoservisas Šiauliuose, dvi eilutės sąskaitoje

Aš, Tomas Vaitkus, keturiasdešimt septynerių, dvidešimt vienerius metus taisiau automobilius toje pačioje garaže prie Tilžės gatvės. Tėvas man paliko tą...

HU6 години ago

Esküvő Zalán, egy borítékban ötszázezer forint

A "Málnás Kúria" étteremben, Székesfehérvár mellett éppen gombamártásos sertéskarajt szolgáltak fel, amikor Barbara anyósa, Ilona néni letette a villáját, és...

CZ6 години ago

Servisní dílna po tátovi mi nepatří, říká cedule na vratech

Jmenuju se Radek Kolman, je mi čtyřicet dva a poslední tři roky vedu pneuservis a autoopravnu na kraji Pardubic, kousek...