Connect with us

З життя

Втратив назавжди, не встигнувши перепросити

Published

on

Темні вулиці Львова провожали Мирослава додому після довгого трудовного дня. Він ішов, занурений у думки, але тривога стискала сердце. Вікна їхньої квартири на третьому повері були похмурими. «Де вона знову пропадає?» — мигнуло в голові. Мирослав увійшов у порожню одиницю, і тиша вдарила по нервах. Не встиг він зняти черевики, як у двері подзвонили. Сусідка, з тривогою в очах, промовила слова, які перевернули його світ: «Вашу дружину, Оксану, забрала швидка». Він застиг, не вірячи почутому. Його життя, повне помилок і втрачених можливостей, розсипалося вмить, залишивши лише біль і каяття.

Ця думка, наче грізний вітер, пронизала Мирослава ще на вулиці. Він зупинився, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг. «Як я міг бути таким сліпим?» — подумав він і гірко усміхнувся. Все було так очевидно, але він не бачив. Вдома чекала Оксана — жінка, яку колись кохав, але давно переставлюбити. Він уявив їхню зустріч: вона, як завжди, кине холодне «Ти прийшов?» і піде на кухню, навіть не подивившись. «Вживатимеш вечерю?» — спитає вона, і в її голосі не буде ні крапли тепла.

Раніше Оксана готувала з душею: спекла паляниці, збирала рецепти, закрувала банки з варенням. Але останні роки все змінилося. Для дітей, коли вони приїжджали, вона й далі старалася, а для Мирослава — ні навіть намьєку на турботу. Її страви стали несмачними, немов вона готувала через силу. Коли терпець закінчувався, Мирослав сам смажив деруни або ліпив вареники, мовчки, без докорів. Оксана їла, але ніколи не дякувала. Її байдужі була вбивала його, але він мовчав, щоб не розпалювати сварки.

Колись Оксана була іншою. Її ніжність, турбота, теплі обійми гріли його душу. Вона могла пригорнутися до нього й замрет, немов ділилася теплом свого серця. Але ті часи минули. Тепер її увага здавалася механічною, наче обов’язком, який вона ненавидить. Коли це почалося? Може, коли Мирослав гуляв з товаришами, а вона чекала на нього вдома? Чи коли він не забрав її з пологового після народження молодшого сина, бо «святкував з друзями»? Тоді він подумав: «Та дрібниці, свято ж!» Але її погляд, повний болю, він пам’ятав донині.

Оксана змінилася. Вона стала мовчазною, відстороненою. Обижалася на його зауваження, замикалася у кімнаті, наче тікала від нього. Мирослав злився: «Та що я такого сказав? Я маю право!» Але її мовчання було гірше за крик. Коли приїжджали діти, вона оживала: метушилася, готувала, усміхалася. А з ним — знову стіна. «Кого вона обдурює?» — думав він. Життя минало, а їхній шлюб перетворився на пусту формальність.

Мирослав давно переставлюбити гулянки. Працював інженером, заробляв добре, на інших жінок не дивився. Але Оксані, здавалося, було байдуже. Вона заробляла не менш, була самостійною. Чому ж не пішла? Через дітей? Вони давно виросли. Він не розумів її. Колись намагався, а потім махнув рукою: «Як хоче, так нехай і живе». Але глибоко в душі він мріяв про справжнє життя, про дружину, яка зустрічає з радістю, а провожає з сумом. Про любов, якої давно не було.

І ось тепер ця думка: вона його не любила. Можливо, ніколи не кохала. Він згадав, як дивувався, чому така розумна, освічена жінка обрала його. Може, просто прийшов час, а він, високий і гарний, був зручним варіантом? «Знала, що діти гарні будуть», — з гіркотою промовив він.

Він увійшов у темну квартиру, і тиша оглушила. «Де вона?» — тривога зростала. У двері застукали. Сусідка, відводячи погляд, сказала:

— Мирославе Івановичу, Оксану швидка забрала годину тому…

Він біг вулицями, задихаючись від сліз. Вперше в житті молився:

— Господи, тільки не її! Як я без неї? Благаю, врятуй! Якщо вона виживе, я все виправлю, клянуся! У церкву піду, у монастир — тільки збережи!

Але живої Оксани він не побачив. У лікарні сказали, що її серце зупинилося ще в швидкій. Світ обвалився. Кілька днів він жив, наче уві сні. Діти, друзі, родичі щось казали, але він не чув. У голові лунало: «Не попросив пробачення».

Тепер Мирослав живе самотньо. Діти кликали до себе, але він відмовився. Часто ходить у храм неподалік. Там, серед тиші й запаху ладану, йому здається, що Оксана поруч. Стіни церкви, немов живі, розуміють його біль. Він дивиться на ікони й шепоче: «Пробач, що не цінував тебе». Але немає відповіді, лише тиша, що тепер — його єдиний супутник.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + два =

Також цікаво:

З життя2 години ago

My Neighbour Was Stealing Bags of My Manure at Night – Last Night I Generously Sprinkled Some Yeast In

You wont believe what Ive been dealing with latelymy neighbours been pinching my compost by the sackful in the middle...

З життя2 години ago

“My Husband Files for Divorce and My 10-Year-Old Daughter Says to the Judge: ‘May I Show You Something Mum Doesn’t Know About, Your Honour?’ The Judge Agrees. As the Video Plays, the Entire Courtroom Falls Silent in Shock.”

June 14th When my husband, William, filed for divorce seemingly out of nowhere, it felt as though the ground beneath...

З життя3 години ago

My Housemate Gave Me an Ultimatum: “I Can’t Take This Anymore!” He Shouted When He Saw Me. “I’m Sick of That Old Cat!”… So I Showed Him the Door — He Messed with the Wrong Person.

My partner gave me an ultimatum: I cant go on like this! he bellowed the moment he saw me. Im...

З життя4 години ago

— You’re an Irresponsible Mum: Go Have Kids Somewhere Else

Youre irresponsible, Mum. Go and have kids somewhere else. Eleanor was only seventeen when she rushed into marriage with Simon....

З життя6 години ago

The Girl with a Single Photograph

The Girl with One Photograph I noticed her the very first day. She was sitting on the bed by the...

З життя6 години ago

Biker Reunites with Missing Daughter After 31 Years, Only to Find She’s Arresting Him—She Put the Handcuffs On While He Stared at Her Nametag… Then Dad Spoke the Words That Truly Broke Me

The M25 lay stretched before him, serene and silent in the late afternoon, the hush that slips in just before...

З життя8 години ago

Everyone in the village had known for ages that Oliver was coming. The girls were getting ready, styling their hair and primping. But Annie, the orphan, saw no reason for such girlish tricks—she stayed just as she was. And it was her, just as she is, that Oliver immediately fell in love with.

It was known for quite some time throughout the whole village that Oliver was coming. The young ladies made preparations,...

З життя8 години ago

I Handmade a Patchwork Quilt as a Wedding Gift for My Grandson, but His Bride Held It Up in Front of All the Guests and Mocked It—Tears in My Eyes, I Tried to Quietly Leave, When Suddenly Someone Grabbed My Hand… and What Happened Next Stunned the Entire Room

At my grandson’s wedding, I gave him a present I had sewn with my own hands. But his bride held...