Вибір на межі: покинута домівка

Вигнала мене з дому

Ганна Василівна стояла на порозі своєї квартири з двіма валізами в руках і не могла повірити в те, що сталося. За спиною грюкнули двері, клацнув замок. Донька Оксана замкнула її на всі засуви.

— Мамо, я серйозно! — кричала Оксана з-за дверей. — Поки не розжуєш, додому не зайдеш!

Ганна Василівна притулилася до стіни під’їзду. Ноги трусилися, у голові шуміло. Сімдесят три роки прожила на світі, а такогó приниження ще не зазнавала.

— Оксанко, відчини, будь ласка, — попросила вона, намагаючись стримати сльози. — Поговоримо спокійно.

— Ні! — відрізала донька. — Набридло мені з тобою сперечатися. Скільки можна терпіти твої витівки?

Витівки. Ганна Василівна гірко посміхнулася. Витівкою донька називала її спробу захистити ону Максима від побоїв вітчима.

А почалося все вранці, коли вона прокинулася від дитячого плачу. Максимові було всього вісім років, але плакав він якось безнадійно, по-дорослому. Ганна Василівна зібралася з дивана — спала вона в вітальні, поступившись своєю спальнею Оксані з новим чоловіком Андрієм — і прислухалася.

— Я ж сказав, прибери іграшки! — ревів Андрій. — Скільки разів тобі повторювати?

— Прибрав уже, — схлипував Максим.

— Брешеш! Ось машинка під ліжком валяється!

Лускнула ляпаса, потім дитячий крик. Ганна Василівна не витримала і врилася в кімнату.

— Що ви робите? — обурилася вона, побачивши червоне обличчя онука. — Це ж дитина!

— Не втручайтеся, Ганно Василівно, — холодно сказав Андрій, застібаючи сорочку. — Це не ваша справа.

— Як не моя? Це мій онук!

— А мій пасинок. І я маю право його виховувати.

Оксана стояла біля вікна, відвернувшись від сина. Ганна Василівна підійшла до Максима і обняла його.

— Максю, все добре, бабуся поруч.

— Мамо, не пести його, — втручилася донька. — Андрій правий, дитина зовсім розгулялася.

— Розгулялася? — Ганна Василівна не повірила своїм вуГанна Василівна глянула на свої валізи, потім у небо, і раптом згадала, що завтра у Максима свято в школі — і вона точно буде там, щоб подивитися на свого онука, хай там що.