Виявилося, ми весь час орендували житло у свекрухи.

Як виявилося, увесь цей час ми орендували квартиру у свекрухи.

Протягом двох років я думала, що орендуємо квартиру у зовсім іншої людини, але виявилось, що власником квартири є моя свекруха. Я була просто приголомшена.

Ми одружилися два роки тому. Оскільки я з села, у мене не було власного житла. Чоловік також не мав, а свекруха мешкала з партнером у двокімнатній квартирі і попросила дорослого сина виїхати.

Після весілля ми вирішили жити разом, тож я переїхала до нової квартири з чоловіком. Ремонт трохи налякав мене, я не хотіла робити нічого в чужій квартирі. Мріяла про іпотечний кредит і власні квадратні метри.

Однак нам не вдалося зібрати на початковий внесок. Наші зарплати були середніми – ледь вистачало на життя. Я запропонувала чоловікові купити однокімнатну квартиру, але він не хотів. У його словах була певна правда. У нас були різні стилі життя і ми не змогли б уживатися в однокімнатній квартирі. Чим більше сварок, тим швидше розлучення. Ми не планували такого на майбутнє.

Чоловік навіть не хотів слухати про оренду іншого житла. Він казав, що з господаркою у нього добрі стосунки, тож не варто ризикувати. Загалом ми не могли придумати способу зберегти більше грошей, а працювати сім днів на тиждень не хотіли. Якщо зараз нам важко платити оренду, то як ми зможемо зібрати на власне житло?

Свекруха не втручалася в наші стосунки. З нею ми добре ладнали – нічого поганого не можу сказати. Вона мала своє життя і захоплення, тож навіть не мала часу нас відвідувати. Ми зустрічалися лише на свята, що всім нам підходило.

Ми мешкали в цій квартирі два роки. Усіма платежами та іншими справами займався чоловік, бо мав контакт з власницею. А потім я випадково дізналась, що ми орендуємо квартиру у свекрухи.

Нас запросили до свекрухи на річницю. І там почалася розмова між нею та чоловіком про близьких родичів. Говорили про якесь весілля.

— Твоя кузина ще не заміжня…

— Ні, через прізвище сваряться, не хоче його змінювати. А наречений вважає це проявом неповаги, — сказав мій чоловік.

— У першому шлюбі я теж не змінювала прізвища. Працювала у музичній школі, моє прізвище було відоме, навіщо це все? Лише в другому шлюбі я вже не була Коваленко.

І тоді мене осінило — я бачила це прізвище у рахунках за квартиру. Нічого не сказала, бо мій скандал би зруйнував свято.

Вдома я запитала чоловіка напряму. Він не заперечував. Сказав, що ми сплачуємо орендну плату його мамі. Вона не хотіла віддавати йому квартиру безкоштовно.

Я була шокована, а чоловік не бачив у цьому нічого поганого. Вважав, що має допомагати матері, тож усім це добре.

— Ми все одно повинні були б орендувати квартиру, а тут можемо робити ремонти і жити роками, нас ніхто не виселить, — сказав радісно чоловік.

Здається, він має рацію, але мені не подобається вся ця ситуація. Як можна вимагати гроші від власного сина? Ми б давно зібрали на іпотеку, а свекруха поселила б тут чужих людей. Але прибуток важливіший…

Чоловік намагався мене заспокоїти.

— Врахуй, що нам не доведеться сплачувати іпотечний кредит. Я єдиний син, отримаю квартиру.

— Так, саме ти отримаєш.

— Ну що ти маєш на увазі? Ми ж не збираємося розлучатися.

Я не знаю, що робити. Ця ситуація не дає мені спокою. Я не відчуваю себе комфортно в цій квартирі, хоча і частково сплачую за неї з власної кишені. Як жити?