ВИРІШИТИ РОЗЛУЧИТИСЯ…

Колись давно, у стародавні часи, була одна історія, яку варто розповісти.

С підносом у руках Оксана вистояла довжелезну чергу в їдальні й поспішно промовила до молодого хлопця за стійкою:
— Мені три борщі, три вареники й три узвари, будь ласка.

Місця на підносі не вистачало. Кілька разів Оксана кинула оком на столик, де чекали її чоловік і син. Синові всього десять, звісно, він не розуміє, що треба допомогти матері. А от чоловік сидить, уткнувшись у телефон, і не піднімає очей. Довелося Оксані зробити два рейси. Між рядами вона перенесла замовлене під виразними й осудливими поглядами відпочивальників.

Не відриваючи очей від екрана, чоловік підсунув до себе тарілку з борщем. Підніс до губ ложку й скривився:
— Ти що, квасолевий взяла? Я квасолевий не хочу. Могла б і запитати.
— А ти міг би підійти й обрати сам, — втомлено відповіла Оксана. — Я не вмію вгадувати твої думки.
— Ось ще! Просто треба було запитати!

Оксана схилилася над тарілкою й вирішила не відповідати. Набридло сперечатися. Тарас завжди такий. Вічно всім незадоволений.
І син наслідує батька.
— Фу, мам, ти що вареники принесла? Я не люблю вареники, ти ж знаєш.
— Наша мама думає тільки про себе, — не відриваючись від телефону й не дивлячись на родину, промовив Тарас, та все ж упоравшись із борщем, який за хвилину тому лаяв.

— Їж, що дають, — шикнула Оксана на сина й озирнулася, чи не надто голосно було.

У їдальні було тісно, як у бочці оселедців. Всі спішили поснідати й вирушити до моря. У Оксани теж були такі плани, тільки вона не знала, чи підуть вони всі разом, чи вона лише з сином Миколкою. Тарас міг залишитися валятися у номері. Вчора він так нарікав, що до моря далеко йти. Як завжди, була винувата Оксана. Це вона обрала цей санаторій. Хоча сто разів пропонувала чоловікові разом вибрати місце.

— Ти що, сама нічого не зможеш? Дай мені спокійно відпочити після роботи.

Отже, вона все зробила. І, як завжди, все погано. Санаторій далеко від міста. До моря йти пішки хвилин десять. Тарасу це не подобається.

Поснідавши, Оксана почала складати порожні тарілки на піднос і побачила, як у зал увійшла пара з сусіднього номера. Витончена жінка літ п’ятдесяти та її чоловік, усміхнений і підтягнутий.

Вона впорхнула, як королева, і одразу сіла за вільний столик. А чоловік пішов займати чергу. Перед цим він запитав:
— Кохана, тобі сьогодні який десерт взяти?

Оксана почула це, несучи піднос. Вона була сама — чоловік і син пішли, щойно доїли. Вона вже не вперше позаздрила сусідці. Ось це чоловік! Звідки такі беруться?

Колись їй здавалося, що й Тарас такий. Він так гарно доглядав, був турботливим. Після весілля зустрічав її з роботи, разом готували вечерю. Коли все змінилося? Мабуть, після народження Миколи.

Оксана пішла у декрет, і стало звичним, що до приходу Тараса має бути готова вечеря й чисто в хаті. Микола був спокійною дитиною, тож їй було неважко. Вона старалася бути ідеальною дружиною.

Потім вона вийшла на роботу. І все одно тягла на собі все — кухню, прибирання, дитину. Адже ж вона жінка, їй належить. Якби ще Тарас хоч трохи це цінував.

Він сприймав її старання як належне, та ще й причепився до дрібниць. То сорочка погано випрасувана, то макарони холодні. Оксана усе сприймала близько до серця. Взагалі-то чоловік непоганий. Добре заробляє, не гуляє. З роботи — додому. Якщо й бурчить, то це вже його характер.

Виходячи з їдальні, Оксана кинулася наздоганяти Тараса з Миколою. Вони вже далеко пішли, навіть не подумавши її чекати. Вона наздогнала їх і, відсапуючись, запитала:
— Ну що, зараз у номер? Переодягаємося й на море.
— Знову в таку спеку йти, — скривився Тарас. — От що означає довірити тобі вибір санаторію. Та гаразд, підемо, куди дінешся.

На пляжі Тарас одразу скинув шорти й футболку на гальку, ухопив Миколу й побіг до води. Оксані ж кинув:
— Заплати за шезлонги й парасольку.

Вона образилася. Їй теж спекотно. Чому вона має це робити? Це що, теж жіноча обов’язковість? Але вона покірно пішла до каси.

Купалася Оксана невміло, тож далеко не запливала. Як тільки вона зайшла у воду, Тарас залишив на неї сина й подався геть. Він любив купатися один.

— Ну все, я у номер, — оголосив він через годину. — Краще полежу під кондиціонером.
— Може, ще трохи побудеш?
— Ні, я все.

Тарас натягнув одяг і пішов, навіть не взявши ні води, ні кругів для Миколи.

От так і минув відпочинок. Хтось відпочивав, а хтось, як і вдома, тягнув усе на собі.

Ввечері перед від’їздом Оксана метушилася по номеру. ЗНаступного ранку, коли Тарас прокинувся і побачив поруч на подушці лист, він нарешті зрозумів, що втратив щось таке, що ніколи вже не поверне.