Висадив пасію з авто, з ніжним прощанням рушив додому…

Висадивши коханку з машини, Бученко ніжно попрощався з нею і поїхав додому. Біля під’їзду затримався на мить, обмірковуючи те, що скаже дружині. Піднявся по сходах і відчинив двері.

– Привіт, – сказав Бученко. – Віро, ти вдома?

– Вдома, – спокійно відповіла дружина. – Привіт. Ну що, йти смажити шніцелі?

Бученко вирішив діяти прямо – впевнено, різко, по-чоловічому! Закінчити своє подвійне життя, поки на губах не охололи поцілунки коханки, поки його знову не затягло у буденну рутину.

– Віро, – Бученко прочистив горло. – Я прийшов сказати… що нам потрібно розлучитися.

До новини Віра поставилася більше ніж спокійно. Віру Бученко було важко вибити з рівноваги. Колись Бученко навіть дражнив її “Віра Холодна” за це.

– Тобто що? – запитала Віра в дверях кухні. – Мені не смажити шніцелі?

– На твій розсуд, – сказав Бученко. – Хочеш – смаж, не хочеш – не смаж. А я йду до іншої жінки.

Після такої заяви більшість жінок кидаються на чоловіків з сковорідкою або влаштовують бурю емоцій. Але Віра не належала до більшості.

– Нічого особливого, – сказала вона. – Ти мої чоботи з ремонту приніс?

– Ні, – зніяковів Бученко. – Якщо це так важливо – негайно поїду в майстерню і заберу!

– От-от… – пробурмотіла Віра. – Ось такий ти і є, Бученко. Пошли дурня за чоботами – він старі й принесе.

Бученко образився. Здавалося, що пояснення про розрив стосунків не йде так, як хотілося. Не вистачає емоцій, пристрастей, гнівних звинувачень! Хоча чого ще чекати від дружини з прізвиськом Віра Холодна?

– Мені здається, Віра, ти мене не чуєш! – сказав Бученко. – Я офіційно заявляю, що йду до іншої жінки, покидаю тебе, а ти про якісь чоботи!

– Правильно, – сказала Віра. – На відміну від мене, ти можеш піти куди завгодно. Твої ж чоботи не в ремонті. З чого б не ходити?

Вони прожили разом довго, але Бученко досі не міг зрозуміти, коли його дружина іронізує, а коли говорить серйозно. Колись його навіть захоплював її врівноважений характер, відсутність конфліктів і небагатослівність. Плюс вагомою запорукою була її господарність і пружні приємні форми.

Віра була надійною, вірною і незворушною, як тритонний корабельний якір. Але тепер Бученко полюбив іншу. Любив скажено, грішно і солодко! Тому треба було поставити крапки над “і” і розпочати нове життя.

– І ось, Віро, – сказав Бученко з ноткою урочистості і жалю. – Я вдячний тобі за все, але йду, бо люблю іншу жінку. А тебе не люблю.

– Та годі, – сказала Віра. – Не любить він мене. Моя мама, наприклад, любила сусіда. А тато любив доміно і горілку. І що? Бачиш, яка вийшла я.

Бученко знав, що сперечатися з Вірою дуже важко. У неї кожне слово – як гиря. Усі його початкові емоції десь поділися, сваритися не хотілося.

– Вірунче, ти і справді чудова, – засмучено сказав Бученко. – Але я люблю іншу. Люблю палко, грішно і солодко. І збираюся до неї піти, розумієш?

– Іншу – це кого? – запитала дружина. – Наталю Кропив’яну, чи що?

Бученко відступив. Рік тому у нього дійсно був таємний роман з Кропив’яною, але він ніколи не подумав би, що Віра з нею знайома!

– А звідки ти її… – почав він і замовк. – Втім, не важливо. Ні, Віро, справа не в Кропив’яній.

Віра позіхнула.

– Тоді, можливо, Світлана Бурбулська? До неї збираєшся?

У Бученка спина похолола. Бурбулська теж була його коханкою, але це залишилося в минулому. А якщо Віра знала – чому мовчала? Ах так, вона ж мовчазна, слова не витягнеш.

– Не вгадала, – сказав Бученко. – Не Бурбулська і не Кропив’яна. Це зовсім інша, чудова жінка, вершина моєї мрії. Я не можу без неї жити і збираюся піти до неї. І не відмовляй!

– Значить, скоріше за все, Майка, – сказала дружина. – Ех, Бученко-Бученко… скільки тобі не говори, толку не буде. Вершина твоєї мрії – Майя Валентинівна Гусакова. Тридцять п’ять років, одна дитина, два аборти… так?

Бученко взявся за голову. Це був прямий влучання! Він справді мав роман із Майєю Гусаковою.

– Але як? – пробурмотів Бученко. – Хто нас видав? Ти шпигувала за мною?

– Елементарно, Бученко, – сказала Віра. – Я лікар-гінеколог з досвідом. І я обстежила всіх жінок у цьому місті, в той час як ти – лише малу частину. Мені досить просто поглянути куди треба, щоб зрозуміти, що ти там був, лопуха!

Бученко зібрався з думками.

– Припустимо, ти вгадала! – незалежно сказав він. – Нехай це навіть Гусакова. Це нічого не змінює, я йду до неї.

– Дурень ти, Бученко, – сказала Віра. – Міг би хоч ради заради мене про це запитати! До речі, нічого особливого в Гусаковій не помічено, все як у всіх жінок, це я як лікар кажу. А історію хвороби своєї мрії ти бачив?

– Н-ні… – зізнався Бученко.

– То й добре! По-перше, негайно йди в душ. По-друге, завтра я подзвоню Семеновичу, щоб прийняв тебе в диспансері без черги, – сказала Віра. – А потім поговоримо. Це ж сором: чоловік гінеколога не в змозі знайти собі здорову жінку!

– І що мені робити? – сказав Бученко жалісно.

– Я пішла смажити шніцелі, – сказала Віра. – А ти мийся і роби що хочеш. Якщо тобі потрібна вершина мрії без всяких болячок – звертайся, порекомендую.