Connect with us

З життя

З похорону Валентини одразу в рідне село.

Published

on

З похорону своєї Валентини Олександр Степанович вирушив прямо в рідне село. У квартирі, де він жив з дружиною до останніх її годин, він залишатися більше не міг, та й не було сенсу – невдовзі вона перейде у власність сина його дорогої Валечки, а спільних дітей у них не було.
Відлетіла на небеса ніжна, лагідна, незамінна… Залишила Олександра Степановича доживати віку вдівцем. Ось він і йшов від автомагістралі до села, де жили і померли його батьки і де він не був уже багато років. Що там з будинком? Чи не зовсім занепав, чи не впав?
Стояли останні травневі дні, пил ще не встиг затьмарити яскравість молодого листя, небо розрізали своїми крилами невтомні ластівки… “Як добре, що життя продовжується і після нашого уходу!” – думав Олександр Степанович.
Два стенти в серці і перенесений інфаркт давали надію на те, що розлука з Валентиною не буде довгою.
Але поки що життєві турботи ніхто не скасовував… Проходячи повз будинок сусіда, зупинився біля Єгорича, що сидів на лавці. “Треба б в магазин сходити, горілки купити та пом’янути з Єгоричем Валентину”, – подумав Олександр Степанович.
– Пригощати мене не треба, я сьогодні свою норму вже виконав, – Єгорич, наче прочитав думки Олександра Степановича. – Завтра мене похмелиш!
Зрозумівши, що допомоги звідси не дочекаєшся, пішов до хати своєї двоюрідної сестри Віри – за інструментом, щоб віддерти дошки, прибиті до дому.
Так і заночував у неї, а вранці з її сином Льошею взялися за роботу. За кілька днів привели будинок у цілком житловий стан. Тільки напівзгнилі наличники Віра суворо наказала замінити, бо наличники – це ворота в душу хазяїна…
Збережені від батька столярні інструменти радували руки і гріли душу. Олександр Степанович сам взявся майструвати нові наличники. Вирішив для себе: “Невже я, колишній льотчик-випробувач, підполковник у відставці, не впораюся з роботою, яку повинен уміти робити кожен нормальний чоловік?!”.
Впорається. А коли на його вікнах засяяли нові жовті різьблені наличники, з’явилися замовники. І прибулі, і місцеві. Пенсії Олександру Степановичу вистачало, але від того, що люди потребують плодів його праці, на душі ставало тепліше… Пригнав з міста свою побачену світи, але доглянуту “Шевроле Ниву”, і справа пішла.
Одного разу наснився йому сон, після якого його весь день не залишало почуття образи. Наснилося, що стоїть на порозі тієї квартири, де жив із своєю Валечкою, а вона йому каже, і так строго: “Іди звідси, я тебе не пущу! Нема чого тут без діла блукати!”
Ніколи Олександр Степанович від Валентини таких слів не чув. І що ще образливо – в домі багато якихось людей живуть, а йому місця не знайшлося! Смішно, звичайно – сон же, а образа довго на серці трималася…
Ввечері того ж дня, повертаючись з магазину, майже наткнувся на сидячого на ґанку хлопчика років восьми. Пацан був худий і чумазий. На щоках вимиті борозенки – видно, плакав. Назвався Гришком.
На запитання, чому він, на ніч дивлячись, не вдома, відповів, що мама набила, він розсердився й пішов.
Бачив Олександр Степанович, що щось тут не так… Кросівки у хлопчика різні, хоч від бруду це і не дуже помітно. Штани теж брудні, порвані…
Нагодував його, напоїв молоком, принесеним від Віри, і відіслав до матері. А вранці не здивувався тому, що Григорій спить на його ґанку, загорнувшись в половик. Взяв його на руки й переніс на диван, а хлопець так і не прокинувся.
Коли гість все ж прокинувся, відмив його – бруд так і відлітав шматками. Вернувся уночі, сказав. Прийшов додому, а мами там немає, – замість неї дядьки п’яні лаються. Залишив Олександр Степанович гостя за сніданком і пішов прояснити ситуацію до Віри.
– Знаю, знаю, про що будеш питати, – відповіла сестра. – Мати у нього наркоманка. За два роки після загибелі Гришкового батька зовсім впала. Та тут таких повно! Ні опіка, ні захист прав дитини у нас тут не працюють!
Минулого року тут одна пара по п’янці дітей у домі заморозила – у коморі закрили, а відкрити забули. І Гришко у Ельвіри цієї зими не переживе – уморить вона його. Зовсім збожеволіла!
Олександр Степанович пішов на інший край села до Ельвіри. Те, що він побачив, перевищило його найгірші очікування: щось брудне, обірване, синьо-фіолетового кольору, колись жінка, вимагало з нього за право виховувати і годувати її сина пляшку горілки.
Стрепенувшись від відрази, Олександр Степанович пішов додому. Біля ґанку Гриша домивав останнє колесо “Ниви”. Машина сяяла на сонці, як нова…
Увечері, вкладаючись спати на надувному матраці, Гриша попросив дозволу називати Олександра Степановича татом Сашком.
– Тато Сашко, ми ж тепер сім’я, – з надією заглянувши в очі Олександру Степановичу, запитав Гриша.
– Ну, звісно, сім’я! – відповів раптом став тато Олександр Степанович.
– А добре, коли в сім’ї є жінка!
– Ти мене женити, що ли, хочеш, дружочок? – спитав новоспечений тато.
– Та ні, не женити! Ну, я потім тобі все розкажу!
Наступного дня, повернувшись від замовника, Олександр Степанович побачив біля будинку вже двох працівників. Невелика ділянка землі розміром в два квадратних метри була ретельно оброблена. У свіжо вскопану землю Гриша і худенька дівчинка в гумових чоботях саджали цибулю.
– Ось, моя подружка Лізка! – соромлячись, пояснив Гриша. – Банку цибулі вкрала – саджає. Жінки ж і повинні щось садити і ростити, чи дітей народжувати – а то які ж вони жінки! А Лізка, вона хороша – у своїх не краде!
Десятирічна Ліза розповіла, що мати її прислала з сусіднього села до бабусі, а бабуся вже рік як померла, і будинок її забитий.
– А як же…?
– А мама забула, що бабуся померла. Вона на похорони поїхала п’яна, а з похорону її теж привезли п’яну і з машини біля дому вивантажили. А я подумала, ну, раз мама з дому виганяє, так що ж – буду жити самостійно! А можна, я у вашій сім’ї жити буду? Я все вмію, все буду робити – і прати, і їсти варити, і на городі працювати!
Вид у Лізки був такий жалюгідний і винуватий, наче вона щось вкрала у Олександра Степановича…
“Ось чому гнала мене Валентина! – зрозумів Олександр Степанович. – Тут, на Землі, у мене ще є справи…”
Увечері відбулася важлива розмова з Вірою.
– Ну, добре, прогодуєш ти цих безпритульних, а з законом як?! Адже у них матері є! – попереджала Віра.
– Та не в цьому справа! Вирішити б я ці справи, але скільки проживу – не знаю! Ось приніс я тобі, Віра, свою заначку – якщо що зі мною станеться, знайди їм дитячий будинок краще або на себе опіку оформ.
І простягнув їй загорнуту в газетний папір пачку купюр: “Тут п’ятдесят тисяч гривень.”
“Ось чому мене Валечка до себе не пускала! Значить, поживу поки, значить мої земні справи поки не закінчені! – думав Олександр Степанович, крокуючи до свого дому. – Так, не скажеш краще, ніж Пушкін – дні наші злічені не нами!”.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісім + 1 =

Також цікаво:

З життя35 хвилин ago

Чи буде тобі неприємно, якщо я приміряю твою сукню для весілля?” – усміхнулась подруга.

**Мрійливий сон про любов і зраду** — Ти не проти, якщо я надягну твою весільну сукню? Адже вона тобі вже...

З життя2 години ago

Гра на удачу

Давно це було, ще за часів, коли Київ був повний весняного тепла, а по вулицях лунали пісні співаків з невеличких...

З життя3 години ago

Не пускай слова на вітер: важливіша мета — щасливе заміжжя!

— Ти, Льоню, не цокай дзьобом. Головне — гарно вийти заміж. У будь-якому разі виграєш, — наставляла родичка. Льоня була...

З життя3 години ago

Чому ти так на мене дивишся? Так, я не хочу дітей. Хіба нам погано удвох? – запитала дружина у чоловіка

— Чого ти так дивишся на мене? Так, я поки що не хочу дітей. Нам що, погано вдвох? — запитала...

З життя4 години ago

З двома впораємось, а третій — це вже виклик!

Марина почувствовала втому, яка не відпускала її кілька днів. Справ купа, а їй кортіло сісти й не рухатися, а ще...

З життя4 години ago

В останню мить усвідомлення: ризиковані наміри на табуреті з петлею в руках

Богдан запізно зрозумів, що стоїть на табуреті з мотузкою в руках і його наміри можуть бути неправильно зрозумілі. Богдан сидів...

З життя5 години ago

В пошуках себе

У Тараса була звичайна сім’я. Мама та тато любили його, як і він їх. Разом у вихідні ходили до кіно...

З життя5 години ago

Увічнена в любові

**Кохання до гроба** Марійка вийшла з магазину, перехопила важкий пакет і поплелася додому. Купила всього трохи, а ніби мішок цементу...