Connect with us

З життя

Забігла під час обіду в перукарню зробити манікюр

Published

on

Прибігла я під час обіду до перукарні у Києві зробити манікюр. За сусіднім кріслом сидить струнка гарненька жінка, років за тридцять, судячи з говірки — наша, укладає волосся й щось емоційно розповідає. Через шум фена вона говорить голосно — мимоволі прислухалась…

Історію я підхопила на півслові, тож починаю з середини, вибачте.
«Усе думала, що їй подарувати на день народження! Ну все в неї є, нічим не здивуєш, вона ж і красуня, і сама собі все купить, адже юристка. Ми з нею вже сім років дружимо, ще з університету, скільки всього дарували. Ну не шарф же знову, а хочеться її порадувати. Ось що б ти подарувала людині, у якої в принципі все є, Ярославо?» — запитала вона у перукарки. Та задумалась: «Може, набір кремів? Завжди в нагоді…»

«Ось саме, Ярославо! І от блукаю я по Хрещатику, раптом натрапляю на магазин — такий гарний, наче «Лілея». Заходжу — там і білизна, і різні принади для особистого життя. Все дуже пристойно. І вирішила — куплю їй набір ароматних кремів, адже хоч вона й юристка, з коханням не складається. А парфумовані креми приваблюють, знаєш! Та не тут-то було. В магазині до мене підскочив продавець з одещицьким шармом — вислухав про креми й висипав на стіл зовсім інші «аксесуари».

Не питай, Ярославо, як ми від кремів дійшли до цього… Сама не розумію, якось саме так вийшло. Коротше, вмовив мене купити… фалімітатор!»
У перукарні затихло. Ярослава вимкнула фен і промовила: «Зараз на п’ять хвилин нанесу олію на кінчики…» Моя майстриня витягла шнур із сушарки для ногтів: «Не треба, самі висохнуть». Усі зійшлися ближче — приміщення ж маленьке, я підсунула стілець.

«Ну, він був великий, бузкового кольору, суперсучасний. Продавець показав, як працює. Тільки не подумай — в повітрі помахав, звісно. Трохи голосно гуде, але взагалі — топ! Багато режимів». У перукарні вже ніхто не вдавав, що зайнятий — всі завмерли.

«До нього йшла оксамитова коробка та інструкція з картинками, — продовжувала жінка. — Коротше, купила, назвала Бузковий Михайло, перев’язала рожевими стрічками, заплющила очі й подарувала. Думаю — нехай буде що буде.

Подруга дуже зраділа. Такого ще не бачила! Повела додому. Прилітає, йде через «зелений коридор». На кордоні зацікавились великою коробкою. «Що там?» — суворо спитав митник.

«Годинник? Breguet чи Ulysse Nardin? Турбійон?» На коробці гордо стояла назва бренду. «Щось не знайоме… Нова модель?» Подруга збентежилась, їй стало спекотно: «Ні, не годинник… це… побутова техніка», — прошепотіла.

«Яка ще техніка в такій коробці? — голос митника став щирішим. — Чайник? Бігуді, чи що?» Розпакуйте!

Що робити — відкрила. Усі оживились. Митник почервонів. Черга позаду витягнула шиї. Бузковий Михайло справив враження!
«Треба просвітити! — не відступав чоловік. — Раптом щось приховане». Дістаньте з коробки!

Поставили на стрічку. І коробку, і Михайла. Він урочисто поплив уперед. Та раптом — о жах! — від вібрації стрілки Бузковий Михайло ожив і весело загудів! Вигинаючись та крутячись, він продовжив шлях через сканер. «Краще б під землю провалитися», — молилась подруга.

Позаду хтось гаряче прошепотів: «Нащо він вам? Я краще вмію. І навіть гудіти готовий!»
Тим часом Михайло, миготячи вбудованим ліхтариком, повернувся зі сканера прямо в руки митника. «Що це?! Заберіть своє… пристрій!» — скрикнув він.

Червоніючи, вона ледь вибралась з натовпу, намагаючись втиснути Бузкового Михайла назад. Він стирчав бузковим «носом» з-під оксамитової кришки. А за нею вже йшов той самий пасажир із пропозицією «допомогти додому». Щоб позбутись, обмінялись номерами.

«Може, підвезу? — пропонував інший. — Мене водій чекає… не поспішайте, упакуйте… його, я зачекаю».
Пригоди Бузкового Михайла на цьому не закінчились.

Подзвонила через два дні: «Твій Михайло не працює!» Я образилась: «Як так? Може, «імпотентом» став? Лежав без діла в магазині, забув, як це…»

«Може, до майстра віднести?» Порадила йти до Славка — золоті руки, лагодить все: від холодильників до люстр. «Можу заїхати перевірити проводку вдома», — запропонував він, коли вона принесла Михайла.

Поки Славко «налагоджував» пристрій (виявилось — потрібен інший переходник), подруга обзавелась кужею знайомств. А Бузковий Михайло так і лишився недоторканим.

У перукарні задумались… Зашумів фен, сушарки — усі повернулись до справ.
«А де, говориш, той магазин?» — тихо запитала одна з клієнток…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 3 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Пробачити, але занадто пізно

“Запізніле пробачення” — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на...

З життя5 години ago

Не хочу таку доньку

– Не треба мені такої доньки! – вигукувала Ярина Петрівна, махаючи пом’ятим аркушем паперу. – Сором для родини! Як я...

З життя5 години ago

Я у шлюбу, але самотня в житті

– Сонечко, ну поясни мені, як це тлумачити? – сусідка Валентина Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках і...

З життя8 години ago

Вечеря привела до розриву

– Ти що, з глузду з’їхав? – Тетяна кинула серветку на стіл, келих від цього шатнувся. – Запросити її сюди,...

З життя9 години ago

Щастя в темряві

Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас...

З життя11 години ago

Навіть слова вдячності не знайшлося

«Ти навіть дякую не сказав» — Мамо, ну чого ти знову починаєш! — роздратовано кинув Ігор, навіть не відриваючи очей...

З життя12 години ago

МЕНЕ НЕ ВИЗНАЧИМО!

— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов?...

З життя15 години ago

Друге право на помилку.

Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...