Connect with us

З життя

Забігла під час обіду в перукарню зробити манікюр

Published

on

Прибігла я під час обіду до перукарні у Києві зробити манікюр. За сусіднім кріслом сидить струнка гарненька жінка, років за тридцять, судячи з говірки — наша, укладає волосся й щось емоційно розповідає. Через шум фена вона говорить голосно — мимоволі прислухалась…

Історію я підхопила на півслові, тож починаю з середини, вибачте.
«Усе думала, що їй подарувати на день народження! Ну все в неї є, нічим не здивуєш, вона ж і красуня, і сама собі все купить, адже юристка. Ми з нею вже сім років дружимо, ще з університету, скільки всього дарували. Ну не шарф же знову, а хочеться її порадувати. Ось що б ти подарувала людині, у якої в принципі все є, Ярославо?» — запитала вона у перукарки. Та задумалась: «Може, набір кремів? Завжди в нагоді…»

«Ось саме, Ярославо! І от блукаю я по Хрещатику, раптом натрапляю на магазин — такий гарний, наче «Лілея». Заходжу — там і білизна, і різні принади для особистого життя. Все дуже пристойно. І вирішила — куплю їй набір ароматних кремів, адже хоч вона й юристка, з коханням не складається. А парфумовані креми приваблюють, знаєш! Та не тут-то було. В магазині до мене підскочив продавець з одещицьким шармом — вислухав про креми й висипав на стіл зовсім інші «аксесуари».

Не питай, Ярославо, як ми від кремів дійшли до цього… Сама не розумію, якось саме так вийшло. Коротше, вмовив мене купити… фалімітатор!»
У перукарні затихло. Ярослава вимкнула фен і промовила: «Зараз на п’ять хвилин нанесу олію на кінчики…» Моя майстриня витягла шнур із сушарки для ногтів: «Не треба, самі висохнуть». Усі зійшлися ближче — приміщення ж маленьке, я підсунула стілець.

«Ну, він був великий, бузкового кольору, суперсучасний. Продавець показав, як працює. Тільки не подумай — в повітрі помахав, звісно. Трохи голосно гуде, але взагалі — топ! Багато режимів». У перукарні вже ніхто не вдавав, що зайнятий — всі завмерли.

«До нього йшла оксамитова коробка та інструкція з картинками, — продовжувала жінка. — Коротше, купила, назвала Бузковий Михайло, перев’язала рожевими стрічками, заплющила очі й подарувала. Думаю — нехай буде що буде.

Подруга дуже зраділа. Такого ще не бачила! Повела додому. Прилітає, йде через «зелений коридор». На кордоні зацікавились великою коробкою. «Що там?» — суворо спитав митник.

«Годинник? Breguet чи Ulysse Nardin? Турбійон?» На коробці гордо стояла назва бренду. «Щось не знайоме… Нова модель?» Подруга збентежилась, їй стало спекотно: «Ні, не годинник… це… побутова техніка», — прошепотіла.

«Яка ще техніка в такій коробці? — голос митника став щирішим. — Чайник? Бігуді, чи що?» Розпакуйте!

Що робити — відкрила. Усі оживились. Митник почервонів. Черга позаду витягнула шиї. Бузковий Михайло справив враження!
«Треба просвітити! — не відступав чоловік. — Раптом щось приховане». Дістаньте з коробки!

Поставили на стрічку. І коробку, і Михайла. Він урочисто поплив уперед. Та раптом — о жах! — від вібрації стрілки Бузковий Михайло ожив і весело загудів! Вигинаючись та крутячись, він продовжив шлях через сканер. «Краще б під землю провалитися», — молилась подруга.

Позаду хтось гаряче прошепотів: «Нащо він вам? Я краще вмію. І навіть гудіти готовий!»
Тим часом Михайло, миготячи вбудованим ліхтариком, повернувся зі сканера прямо в руки митника. «Що це?! Заберіть своє… пристрій!» — скрикнув він.

Червоніючи, вона ледь вибралась з натовпу, намагаючись втиснути Бузкового Михайла назад. Він стирчав бузковим «носом» з-під оксамитової кришки. А за нею вже йшов той самий пасажир із пропозицією «допомогти додому». Щоб позбутись, обмінялись номерами.

«Може, підвезу? — пропонував інший. — Мене водій чекає… не поспішайте, упакуйте… його, я зачекаю».
Пригоди Бузкового Михайла на цьому не закінчились.

Подзвонила через два дні: «Твій Михайло не працює!» Я образилась: «Як так? Може, «імпотентом» став? Лежав без діла в магазині, забув, як це…»

«Може, до майстра віднести?» Порадила йти до Славка — золоті руки, лагодить все: від холодильників до люстр. «Можу заїхати перевірити проводку вдома», — запропонував він, коли вона принесла Михайла.

Поки Славко «налагоджував» пристрій (виявилось — потрібен інший переходник), подруга обзавелась кужею знайомств. А Бузковий Михайло так і лишився недоторканим.

У перукарні задумались… Зашумів фен, сушарки — усі повернулись до справ.
«А де, говориш, той магазин?» — тихо запитала одна з клієнток…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − три =

Також цікаво:

FR4 хвилини ago

Le Foulard Brisé de Grangeville

Je m'appelle Antoine Vasseur, trente-quatre ans, ambulancier au SMUR de Rouen. Je m'occupe des urgences la nuit, celles qui commencent...

DE31 хвилина ago

Der Anruf aus dem Bürgeramt

Der Anruf kam an einem Dienstag. Nicht irgendein Dienstag — der erste richtig warme Tag des Jahres, an dem in...

ES2 години ago

# Las casas de la tarde en Doral

Julia Reyes volvió de la clínica más temprano de lo planeado, y lo primero que vio a través del vidrio...

UA3 години ago

# Сукня від дідуся Казимира

До шести років у мене була звичайна родина — мама, тато, квартира на Оболоні з видом на дитячий майданчик і...

FR3 години ago

Une lettre pour Lucienne, 43 ans plus tard

Il s'appelait Julien Vasseur. À la Pouponnière Saint-Vincent, à Rouen, personne ne prononçait jamais le mot « maman ». On...

PL3 години ago

Marta Kowalik przyjechała z Radomia z 70 złotymi, a jej rodzice woleli wydać 120 tysięcy na studia brata

Napiszę tę historię jako świadek — ale muszę zachować charakter dramatu, przenieść realia do Polski, zmienić bohaterów i doprowadzić do...

DE3 години ago

Der Anruf kam um 18:47

Ich weiß das, weil ich aufs Display geschaut habe, als ich den Wischer über den Tisch zog. Die 4 von...

FR4 години ago

Le tablier bleu de mamie Colette

« Mamie, ne dis plus jamais que tu n'as pas fait assez pour moi. Si je suis quelqu'un aujourd'hui, c'est...