Забирай дітей і йди геть: ультиматум від коханки чоловіка

– Забирай дітей і йди звідси! – ультиматум коханки чоловіка.

Наталія поверталася додому після роботи. Вона, як завжди, забрала Мишка і Олександру з дитячого садка. Близнюки були на диво веселими, що підняло жінці настрій, але вона й уявити не могла, що її чекає вдома…

Наталія вставила ключ у замок, але двері виявилися відчиненими. Вона одразу насторожилася і наказала дітям йти за нею, після чого обережно відчинила двері й зазирнула всередину. Було тихо. Вона зробила кілька кроків у бік їхньої з чоловіком кімнати, і саме тоді звідти вийшла висока світловолоса дівчина. Наталія відступила, не очікуючи такого розвитку подій, і закрила дітей собою.

– Нарешті, – промовила незнайомка, – я вже скрізь через тебе запізнилася. Знала б, приїхала б пізніше. Ну що, поговоримо?

Наталія кілька разів кліпнула, намагаючись зрозуміти, чи їй це не здається.

– Ви хто? – розгублено запитала вона. – І як ви взагалі потрапили в мою квартиру? Я зараз поліцію викличу. – Поволі вона оговталася і вже дістала телефон, щоб набрати 102, але дівчина вихопила його з рук і агресивно промовила:

– По-перше, ця квартира вже не твоя, а моя і Петрика, а по-друге, що мені зробить твоя поліція? Ключі мені Петро дав, сказав, що я можу тут його почекати, але тебе я чекала більше. Він сказав, що ти перша повернешся додому. – Дівчина посміхнулася.

– Яке ви маєте право так зі мною розмовляти? І звідки ви знаєте Петра? Він ваш давній знайомий? – Запитала Наталія, не розуміючи, чому чоловік не попередив її, що в квартирі буде хтось сторонній.

– Так, знайома, але не давня, а скоріше нова. Ми рік знайомі, і ближче, ніж ти можеш уявити. – Дівчина хижо посміхнулася і додала: – Марія, коханка вашого чоловіка, рада знайомству. – Вона простягнула руку, але Наталія не реагувала.

Здавалося, що в той момент, коли пролунала остання фраза, світ жінки обвалився. Вона гадала, що у їхній сім’ї панує любов і гармонія, що у них з Петром усе чудово, вони розуміють і підтримують одне одного. А виявилося, що він довго її обманював, зраджував і брехав. У куточках очей з’явилися зрадницькі сльози, але жінка змусила себе стриматися, не показувати свої емоції тій, хто руйнувала її родину.

– Що ж привело вас сюди? – Спокійно спитала Наталія. – Ви не можете претендувати ні на яку частину цієї квартири. Вона за документами моя і моїх дітей, а Петр з’явився вже після того, як я її купила. Тому він не має жодних прав на цю нерухомість. Думаю, ваші сподівання невиправдані. – Жінка байдуже знизала плечима: – Тому раджу повертатися додому, а ввечері Петр прийде до нас, як тільки збиратиме свої речі.

Коханка хмикнула. Вона подивилася за спину жінки на дітей, які стояли нерухомо позаду, не кажучи ні слова, явно не розуміючи сутність проблеми і її серйозність.

– Це ти так вважаєш, що у Петра немає на неї жодних прав. А мій батько – адвокат, і скоро квартира стане вашим спільним майном, або навіть тільки його, якщо ти по-доброму не підеш, і тоді твої діти залишаться ні з чим.

Всередині Наталії все похололо. Вона чудово розуміла, що за 7 років шлюбу можна знайти моменти, коли квартиру можна визнати спільною власністю. Вони робили дорогий ремонт, перепланування, замовляли меблі. Невже чоловікова коханка так просто може виставити її за двері?..

– Знаєте що, – зло відповіла Наталія, – до того моменту, поки ви мені не покажете рішення суду, з яким я маю залишити цю квартиру, не розраховуйте, що я виконаю ваше дурне побажання. Це – моя власність, і я тут залишатимуся стільки, скільки захочу. – Після цих слів жінка розвернулася, почала знімати взуття і сіла, щоб допомогти дітям роздягтися. – Почекаємо на Петра, а потім вирішимо, як жити далі.

– Ти мене не зрозуміла?! – Марія зробила кілька різких кроків у бік жінки. – Забирай дітей і йди звідси! Ти тут нікому не потрібна! Йому я потрібна! А ти – пережиток минулого, який час стерти з його життя! – Вона злісно дивилася на Наталію, але та спокійно продовжувала роздягати дітей, не озиваючись.

– Олександра, Михайло, йдіть у свою кімнату, пограйте, а я поки що з тіткою поговорю. – Вона підштовхнула дітей у потрібному напрямку і спокійно перевела погляд на Марію. – Я вам повторюю ще раз. Я нікуди не піду. Петр повернеться з роботи, і ми вирішимо ситуацію. Ви можете залишитися, якщо він запросив вас у гості, але командувати я вам тут не дозволю. Це моя квартира. Запам’ятайте. І у мене також є зв’язки. Тому не раджу говорити зі мною таким тоном.

Після цього Наталія направилася в дитячу кімнату, не бажаючи продовжувати розмову. Здавалося, що Марія була надзвичайно здивована такою реакцією, очікувала зовсім іншого, і тому не зуміла нічого сказати у відповідь.

Минуло декілька годин. Пролунав поворот ключа в замку квартири. Увійшов Петр. Марія не вийшла його зустрічати, це було зрозуміло по абсолютній тиші в коридорі, і тоді вийшла Наталія. Вона спокійно підійшла до чоловіка, обійняла його, але не поцілувала, як зазвичай, через що чоловік насторожився.

– Щось сталося? – Насторожено глянув він на дружину.

– Так, тільки це щось не виходить з вітальні.

Чоловік з нерозумінням подивився на жінку. Вона додала:

– Твоя коханка раптово з’явилася і сказала, що ми з дітьми маємо піти, залишивши цю квартиру вам. Але, знаєш, на таке я не погоджуюсь, і якщо ви хочете щасливого спільного життя, доведеться судитися. – Вона спокійно дивилася на чоловіка, спостерігаючи, як його вираз обличчя змінюється від нерозуміння до занепокоєння.

– Яка коханка? Яке розлучення? Про що ти взагалі говориш? У мене ніколи не було ніякої коханки, Наталю, ти що. У тебе лихоманки немає.

Здавалося, що чоловік не бреше. Він навіть торкнувся чола своєї дружини, щоб переконатися у своєму побоюванні. І в цей момент з кімнати вийшла незвана гостя.

– Марія? – Раптово мовив чоловік. – Що ти тут робиш?

– А, значить, ви все ж знайомі? – Промовила Наталія. – Ну, вона так і сказала. Тільки дивно, що ти сам здивований, бо ти ж дав їй ключі від нашої квартири.

Розгубленість Петра ставала все більш помітною.

– Ну, так, ми ж разом вирішили дати ключі Владові та його дівчині, щоб вони поливали квіти під час нашого минулого відпустки. – Чоловік уважно подивився на дружину. – Ти ж тоді була не проти. Що тепер не так? Це і є дівчина Влада, тільки я не розумію, звідки палкі промови про коханку? Що відбувається?

– Я все вигадала… – Розгублено промовила Марія, опустивши голову, після чого почала зізнаватися.

Виявилося, що дівчина розійшлася з Владом і не знала, куди піти, але, згадавши про ключі, які Петро так і не забрав, вирішила відправитися у квартиру. Чоловік сподобався їй ще при першій зустрічі. Тому вона вирішила, що зможе його спокусити, а дружину з дітьми вигнати, сказавши, що вона – коханка.

Марія стояла, опустивши голову і переминаючись з ноги на ногу. Їй було соромно за свою брехню і спробу вклинитися в чужу родину.

Наталія дивилася на неї зі співчуттям. Дівчина явно переживала важкі моменти в особистому житті й шукала виходу, хай і не найкращим способом. Наталія вирішила дати їй шанс все виправити.

– Марія, – лагідно мовила вона, – я бачу, що вам зараз нелегко. Але брехня і обман ніколи не ведуть до добра. Давайте присядемо, вип’ємо чаю і поговоримо, як дорослі люди.

Марія здивовано підняла голову. Вона очікувала зовсім іншої реакції – криків, образ, можливо навіть виклику поліції. Але Наталія пропонувала їй чай. Марія розгублено кивнула і пройшла на кухню.

За чашкою гарячого чаю Наталія м’яко, але наполегливо запитала Марію про її стосунки з Владом і про те, що привело її в цю квартиру. Поступово слово за словом виходила вся правда – ревнощі Влада, його причіпки за дрібниці, холодність у відносинах і, зрештою, жорстке розставання.

– Я просто не знала, куди мені подітися, – схлипуючи промовила Марія. – А тут ці ключі… І ваш чоловік мені завжди подобався. Я подумала – раптом вийде…

Петро мовчки слухав її сповідь. Коли Марія замовкла, він зітхнув і сказав:

– Я розумію, як вам зараз боляче. Але те, що ви намагалися зробити – не вихід. Ви могли зіпсувати мою родину, моє життя. Брехня і зрада не принесуть вам щастя.

– Знаю, – тихо відповіла Марія. – Мені так соромно…

– Нічого, – заспокійливо сказала Наталія. – Головне – ви усвідомили свою помилку. А помилятися властиво людям. Тепер справа за малим – треба все виправити.

Марія повернулася жити до подруги, а через кілька днів знайшла роботу у невеликій фірмі секретаркою.

Поступово в її душі запанував спокій. Вона зрозуміла, що насправді родина і взаєморозуміння куди важливіші за пристрасть і авантюри. І що справжнє щастя не приходить з обманом і брехнею.

Марія часто навідувалася до Наталії, Петра і дітей – ті стали для неї майже як рідні за цей час. Незабаром у Марії зав’язався роман із сусідом по поверху – порядним і надійним чоловіком.

А Наталія з Петром, як і раніше, жили у любові та злагоді, подаючи приклад своїм дітям.

Так буває інколи – здавалося б, що нещастя приходить в дім, але обертається на благо для всіх. Головне – зустріти його з добром і мудрістю, не піддаючись гніву. Тоді будь-які труднощі можна подолати.