Connect with us

З життя

– Забирайся з моєї квартири, тепер вона належить мені!

Published

on

Вийшов з моєї квартири, ти шмаркач, твоєї мами більше немає. Тепер квартира моя!

Я народився у прекрасній родині. Батьки жили у любові та гармонії. Я виріс щасливою дитиною, але коли мені виповнилося 7 років, тато потрапив у аварію. Він повертався з відрядження, і п’яний водій виїхав йому назустріч. Одного дня наше з мамою життя змінилося докорінно.

Ми жили заможно, батько завжди про нас дбав. Коли заощадження скінчилися, мама пішла працювати в магазин, щоб хоч якось мене утримувати. Через 2 роки на роботі мама познайомилася з дядьком Тарасом. Вона так його полюбила, що запросила до нас жити. Спочатку дядько Тарас виявився гарним другом. Він попросив мене називати його татом, і мені це було приємно, бо я його відразу полюбив. Начебто життя знову налагодилося, мама знову стала щасливою. Спокій повернувся до нас. Тарас і мама одружилися. Однак через два роки шлюбного життя вітчим почав дедалі частіше напиватися.

Через горілку у нас почалися часті сварки. Мама відбирала у нього пляшку, за що отримувала стусани. Одного вечора я також вирвав у нього пляшку, за що він штовхнув мене на підлогу. Я вдарився головою об гострий край шафи. Мама прикладала до моєї голови холодний рушник, кажучи, що все скоро мине.

— Сину, ангеле мій, потерпи…

Я випив води і, втративши сили, заснув. Вранці мама готувала сніданок, дядько Тарас сидів за столом п’яний і щось бурмотів. Я поснідав, і мама відправила мене на вулицю пограти.

Повернувшись додому після прогулянки, я не знайшов маму вдома. Дядько Тарас сидів так само і наливав собі чергову чарку.

— Де моя мама? — запитав я…

— Твоя мама у лікарні. Менше буде заважати чоловіку! А ти йди помий посуд… бо мати не доробила!

Я розплакався і побіг до сусідів. Там жила бабуся Тамара і дідусь Семен. Вони розповіли мені, що сталося. Я дуже переживав за маму. Сусіди сказали, що мамі погіршало і вона викликала швидку допомогу. Бабуся Тома запросила мене залишитися у них на ніч, а вранці пообіцяла піти зі мною до лікарні провідати маму.

Вранці бабуся взяла мене за руку й повела до мами. У лікарні нас зустрів головний лікар:

— Мені дуже шкода, але цієї ночі серце вашої мами не витримало. У неї були травми, несумісні з життям. Вона не пережила операцію.

Сльози полилися з моїх очей… у грудях все розривалося і ставало важко дихати… Я біг по коридору, заглядаючи в кожну палату в надії побачити маму…

— Мамусю, рідна. Як я житиму у цьому світі без тебе? Не залишай мене. Хочу бути з тобою. Повернись і забери мене.

Бабуся Тома плакала й повторювала: «Не плач, синочку… Мамочка буде тепер твоїм ангелом… оберігатиме тебе!»

Я побіг додому, впав на ліжко і плакав, поки не заснув. Дядько Тарас весь цей час спав у вітальні. Вранці я прокинувся від того, що дядько Тарас увійшов до моєї кімнати і, схопивши за руку, підняв з ліжка:

— Вийшов з моєї квартири, ти шмаркач, твоєї мами більше немає. Тепер квартира моя!

Я взяв найнеобхідніші речі і вибіг із квартири. Сльози заливали очі. Я не знав, куди бігти. Сусіди мене прихистили. Бабуся Тома написала заяву на дядька Тараса, його затримали. А вони оформили наді мною опікунство. Квартира за законом дісталася мені. Бабуся здавали мою квартиру в оренду, на ці гроші та їхню пенсію ми жили. Я закінчив школу, вступив на безкоштовне навчання до університету. Отримав гарну спеціальність.

Моїх сусідів-рятівників уже нема 5 років, але я завжди їх згадую. Вони дали мені шанс на щасливе майбутнє. Якби не вони, я не знаю, що було б зі мною…

Зараз я одружений, маю чудову дружину, двох дітей та сімейний затишок, але мені так бракує мами…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ять + два =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя3 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя5 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя6 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...