– Забирайся з моєї квартири, ти шм_аркач, тепер вона належить мені!

Вийди з моєї квартири, ти щеня, твоєї мами більше немає. Тепер квартира моя!

Я народився в прекрасній родині. Батьки жили у любові та злагоді. Я ріс щасливою дитиною, але коли мені виповнилося 7 років, тато потрапив у аварію. Він повертався з відрядження, коли п’яний водій виїхав йому назустріч. Одного дня наше з мамою життя перевернулося з ніг на голову.

Ми жили заможно, батько завжди про нас дбав. Коли заощадження скінчилися, мама пішла працювати в магазин, щоб підняти мене на ноги. Через два роки на роботі мама познайомилася з дядьком Тарасом. Вона так полюбила його, що запросила жити з нами. Дядько Тарас спочатку здавався чудовим другом. Він просив мене називати його татом, і мені це було приємно, бо я його відразу полюбив. Все начебто стало на свої місця, мама знову була щасливою. Спокій повернувся у наш дім. Тарас з мамою розписалися. Через два роки їхнього спільного життя, вітчим став частіше дивитись у чарку.

Через горілку в нас почалися постійні сварки. Мама забирала у нього пляшку, за що отримувала ляпаси. Одного вечора я також вихопив у нього пляшку, за що він жбурнув мене на підлогу. Я вдарився головою об гострий кут шафи. Мама прикладала холодний рушник до моєї голови, кажучи, що скоро все минеться.

— Сину, мій янголе, потерпи…

Я випив води й заснув без сил. Вранці мама готувала сніданок, а дядько Тарас сидів за столом п’яний, нахиливши голову і щось собі бурмотів. Я поснідав, і мама відправила мене на вулицю погратися.

Після прогулянки я повернувся додому. Мами вдома не було. Дядько Тарас сидів за столом і наливав собі ще одну чарку.

— Де моя мама? — запитав я…

— Твоя мама в лікарні. Менше буде мене відволікати! А ти йди посуд мий, мати недомила!

Я розплакався і побіг до сусідів. Там жила бабуся Тамара та дідусь Семен. Вони розповіли, що трапилося. Я дуже переживав за маму. Сусіди розказали, що їй стало погано, і вона викликала швидку допомогу. Бабуся Тамара сказала залишатися у них на ночівлю, а вранці обіцяла піти зі мною до лікарні провідати маму.

Вранці бабуся взяла мене за руку і повела до мами. У лікарні нас зустрів головний лікар:

— Співчуваю, але цієї ночі серце вашої мами не витримало. У неї були травми, несумісні з життям. Вона не пережила операцію.

Мої сльози лилися рікою… Серце розривалося і стало важко дихати… Я побіг коридорами, зазираючи в кожну палату, намагаючись побачити маму…

— Мамочко, рідна. Як я в цьому світі без тебе? Не покидай мене. Я хочу бути з тобою. Повернись і забери мене.

Бабуся Тамара плакала і повторювала: «Не плач, синочку… Мамочка тепер буде твоїм ангелом… стане оберігати тебе!»

Я повернувся додому, впав на ліжко і плакав доти, поки не заснув. Дядько Тарас спав у вітальні весь цей час. Вранці мене розбудив дядько Тарас, коли увійшов у мою кімнату, схопивши мене за руку і піднявши з ліжка:

— Вийди з моєї квартири, ти щеня, твоєї мами більше немає. Тепер квартира моя!

Я схопив найнеобхідніші речі і вибіг з квартири. Очі заливали сльози. Я не знав, куди бігти. Мене прийняли сусіди. Бабуся Тамара написала заяву на дядька Тараса, його посадили. Вони оформили опікунство наді мною. Квартира за законом дісталася мені. Бабуся здавала мою квартиру в оренду, на ці гроші та їхню пенсію ми жили. Я закінчив школу та вступив до університету на безкоштовне навчання. Отримав хорошу спеціальність.

Моїх сусідів-рятівників вже нема на цьому світі 5 років, але завжди їх згадую. Вони дали мені шанс на щасливе майбутнє. Якби не вони, я не знаю, що було б зі мною…

Зараз я одружений, маю чудову дружину, двох дітей і сімейний затишок. Але мені так бракує МАМИ…