Connect with us

З життя

Зачем ты заботишься о ней, если она тебе никто?

Published

on

— Зачем ты нянчишься с этой девкой? Она тебе не родня!

Это история Ларисы, рассказанная ею самой — и переданная дальше. Всё в ней правда. Всё — до мурашек знакомо многим.

Я вышла замуж во второй раз. Первого мужа, Дмитрия, забрала судьба — он погиб в аварии, когда мчался домой на своей «Волге». Мне тогда было двадцать пять, а дочке Светлане — всего три. Только обживались, мечтали о будущем. На мне висел кредит за квартиру, я сидела в декрете, без гроша за душой. Родители Димы давно ушли, а мои прозябали в деревне под Воронежем — сами еле сводили концы с концами.

Но, как это бывает, рядом оказался человек. Его звали Алексей — друг покойного мужа. Навещал нас, приносил Светке конфеты и книжки, помогал по хозяйству. Сначала я держалась — вдова ведь. Потом оттаяла. Он стал близким. Пусть меня осудят, но мёртвые не греют живых. Дмитрия я не предам — он смотрит на меня глазами дочери. Но жизнь идёт вперёд.

Через год мы с Алексеем расписались. Его родня не обрадовалась. Мать, Тамара Семёновна, сразу дала понять: «Нам чужих детей не надо». Но Леша проявил характер. Сказал: будем жить вместе — в их доме на окраине, с огородом и яблонями. А мою квартиру сдадим — пусть приносит копейку.

Я согласилась. Дура! Ждала тепла, помощи. А получила… С первых же дней свекровь засадила меня работой. «Подмети, постирай, наколи дров, накорми всех». На Свету она смотрела, как на пустое место. Ни слова, ни взгляда. Дочь стала призраком в этом доме.

Я крутилась как белка в колесе — и в избе, и на грядках. Спина гудела, ладони в трещинах. А Тамара Семёновна вечно ворчала. И вот однажды подслушала разговор, который врезался в память:

— Чего ты возишься с этой девчонкой, Алёша? — шипела мать. — Чужая кровь! Деньги на неё тратишь. Родил бы своего — вот радость была бы.

— Мать, — рявкнул он, — хватит! Моя семья — мои правила.

Я притворилась, что не слышала. Но сердце будто ножом полоснуло.

Потом родился сын — Антошка. Вылитый Алексей. Те же скулы, тот же взгляд. Тут свекровь ожила. Целый день носилась с внуком. А Свету — как игнорировала, так и продолжала. «Не кричи», «Не мешай», «Не трогай брата». Однажды она так толкнула девочку, что та шлёпнулась на пол. Терпение лопнуло.

— Хватит! — заорала я. — Она не тряпка, не обуза, не недоразумение! Моя дочь — и ты будешь с ней считаться!

Мы тогда наговорили друг другу лишнего. Но после этого свекровь присмирела. Хотя бы не обижала. Но любви так и не появилось.

А недавно случилось вот что. Алексей валялся на диване в выходной. Звонок из школы: Света упала на физре, её увезли в травмпункт. Я кинулась к мужу:

— Поехали! Светка сломала ногу!

А он даже не шелохнулся:

— Не мой ребёнок. Зачем мне портить выходной? Пусть полежит, пройдёт.

Меня передёрнуло. Словно лёд в грудь влили. Схватила Антошку, выбежала к соседу-таксисту. Он довёз нас до больницы. Повезло — всего лишь ушиб, не перелом. Обработали, отпустили.

Но домой — к родителям. Позвонила квартирантам: освобождайте жильё. Через неделю заселяемся.

Вечером раздался звонок:

— Где ты с сыном? Что за бред?

Я ответила ровно:

— Мы не вернёмся. У меня двое детей. Если научишься любить обоих — приходи. Но только в МОЮ квартиру.

Он молча положил трубку.

Что решит — не знаю. Но я твёрдо стою на своём: лучше одиночество, чем жизнь рядом с тем, кто не видит в твоём ребёнке человека.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − 18 =

Також цікаво:

З життя49 хвилин ago

Ти вигнала мене з дому в 14 років, а тепер сподіваєшся, що я буду доглядати тебе у старості? Дарма чекатимеш!

Ти мене у 14 років із дому викинула, а тепер чекаєш, що я за тобою у старості доглядатиму? Не дочекаєшся!Ольга...

З життя2 години ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...

З життя3 години ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя3 години ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...

З життя4 години ago

Таємний син на ювілеї свекрухи: неймовірний сюрприз, який всіх приголомшив!

Таємний син на ювілеї свекрухи: незабутній шок!Я отримала конверт кольору слонової кістки тихим золотистим ранком. Сонячне проміння пробивалося крізь вікно...

З життя5 години ago

Санітарка облила голову завідуючому відділенням через відмову прийняти пораненого жебрака в брудному одязі

Вечір у хірургічному відділенні простягнувся нудно, немов час застиг, а повітря згустилося від запаху антисептиків і ліків. У куточку медсестринської,...

З життя6 години ago

Відтінки щастя

**Відтінки щастя** О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати свого друга дитинства Тараса, який мешкав у місті. Здоровенькі були,...

З життя6 години ago

Коли народилася їхня донька Надінка, Андрій та Регіна були у небесній радості: Та невдовзі дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Ясмин почала затьмарювати їхнє щастя

Коли народилася їхня донька Олеся, Андрій та Марія були в найвищому блаженстві. Та незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Зірки...