Загадка, що розірвала родину

**Таємниця, що розколола родину**

У Дмитра важко захворіла сестра, яку він усе життя вважав матір’ю.
— Дмитре, мені недовго лишилося, — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розкажеш ні братові Олегові, ні сестрі Соломії тієї таємниці, яку я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — рішуче відповів Дмитро, стискаючи її холодну руку. Він любив її, хоч вона завжди більше турбувалася про Олега й Соломію.
— Дмитре… ми з тобою не мати й син… — тихо промовила вона.
Дмитро занімів, серце стиснулося від жаху. Що вона має на увазі?

— Олеже, треба продати батьківський дім у цьому глушині під Києвом, — наполягала Соломія. — Кому потрібна ця стара халабуда? Хай стоїть порожня? Краще продати, поділимо гроші!
— Соломіє, дім не потребує витрат. Життя непередбачуване, раптом знадобиться? У тебе, у мене, у Дмитра буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Олег.
— Не потребує? А комунальні хто платить за цей «палац» з видом на заросле поле? — Соломія скривила губи у звичній пихатій гримасі. — Чекати, поки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!

Соломія працювала бухгалтеркою у місцевій фірмі. Її чоловік, Богдан, був водієм. Вона вважала, що зробила йому послугу, вийшовши за нього. Свекруха ж мріяла, аби син кинув цю «гуляку-вискочку, що шляється по корчмам з подругами, а то й гірше». Життя Соломії було сповнене сварок зі свекрухою та спроб змусити чоловіка отримати освіту й «стати гідним». Богдан відмахувався, вважаючи це примхами, й не підозрював, що дружина вже вишукує когось «перспективнішого». Він вірив, що мати просто ревнує, та пишався собою, не допускаючи думки, що Соломія може мріяти про іншого. Кохання до неї згасло, але вона вносила в його життя хоч якусь іскорку.

Олег же вважав себе найуспішнішим із трьох. Він працював у міській раді, швидко просувався по службі й переїхав до Києва, де отримав службовий квартиру. Жив він із дружиною Галиною та двома дітьми — дванадцятирічним Івасиком і шестирічною Марійкою. Зарплата була скромною, розкошувати не виходило. Галина намагалася відкрити ательє, але справи пішли шкереберть, і вона змирилася, що краще «триматися за синицю в руці». Олег знав, що в Дмитра й Соломії дітей не було, і потаємно сподівався, що батьківський дім дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, але вони гріли його.

У Олега була й інша родина — коханка Ярина та двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки з Галиною. Колись він обирав між ними, але після того, як Галина завагітніла першою, зробив її офіційною дружиною. Галина підозрювала про Ярину, але мовчала — йти їй було нікуди, своєї квартири не було. Олег користувався цим, вдаючи зразкового сім’янина.

— Дмитре, привіт, це Соломія. Я говорила з Олегом, він не хоче продавати свою частку. Підтримай мене! — Соломія додзвонилася до брата, який був у черговій відрядженні.
— Соломіє, ти знаєш, мені гроші не потрібні. Вирішуй з Олегом, я прийму будь-яке ваше рішення, — відрізав Дмитро.
— Ти завжди ухиляєшся від родинних справ! — спалахувала вона. — Я хочу розлучитися з Богданом, почати нове життя. Мені потрібні гроші на житло. Чоловіки не побіжуть за тридцятип’ятирічною без власної квартири! А в Богдана житло — єдина гідність.
— Знаю твої плани, але не підтримую. Боюся, без Богдана ти зовсім загубишся. Пам’ятаєш, як я витягував тебе з халепи? — нагадав Дмитро.

У Дмитра, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Олега й залишити дім, але розмова із сестрою все змінила.
— Олеже, Соломія хоче продати свою частку. У тебе з грошима нормально. Давай я подарую тобі свою частку, а ти викупиш у Соломії її частину? Дім буде твій, усі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене тримаєш? — огризнувся Олег. — Соломія запросить повну вартість! Якщо вже зовсім притисне, викуплю за копійки. А твою частку даруй, не відмовлюся. Ти ж у нас барига!

Різниця у п’ять років не заважала Олегу заздрити Дмитру. Він злився на його успіхи, будував дрібні пастки. Соломія теж дратувала Олега, але вони тримали тендітний нейтралітет. Дмитро ж виводив їх із себе своєю рівновагою. Соломія приховувала неприязнь лестощами, а Олег відверто хамив.

Дмитро згадував слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Дмитре, мені недовго лишилося. Пообіцяй, що не розкажеш Олегові й Соломії таємниці, яку я відкрию, і збережеш мир у родині.

Вона була слабка, знесилена хворобою та горем пі— А тепер, коли таємниця розкрита, йому нарешті стало зрозуміло, чому він завжди почувався чужим у власній родині.