Загадкова колега

Вікторія – нова співробітниця у кол-центрі – відразу привернула увагу Ані. Проте дівчина явно уникала колег, ніколи не ходила з ними в кафе, а після роботи хутко збирала речі і бігла на парковку. Її посадили поруч з Анею, і та зауважила, що в Віки був приємний голос, коли вона відповідала на дзвінки.

– Аню, ти з новенькою ще не розмовляла? – запитала одного разу Оля, старша зміни. – Вона нормальна, за показниками чудова, але дуже замкнута. Вже більше місяця тут, а ні з ким не познайомилася.
Аня знизала плечима:
– Ні, не розмовляла. Якось попросила у неї олівець, а вона кинула, не глянувши.

Незабаром Аня дізналася, що освіта Віки не відповідала роботі у кол-центрі. Виявилося, що вона закінчила біологічний факультет і навіть захистила дисертацію. Як вона тут опинилася, працюючи поруч з молоддю, що тільки отримала дипломи?
Аня вирішила під час перерви підійти до Віки і поговорити. Віка відповіла тихо, не піднімаючи голови. Здавалося, вона навмисно ховала обличчя за волоссям.

– Може вона хвора? – запитували хлопці у кол-центрі.
– Та ні, мабуть, просто прищі, – жартував Олег, системний адміністратор, що вважав себе дотепним.
Одного разу Ані довелося залишитися на роботі довше. Кол-центр спорожнів, і вона завершувала звіт. Глянула на годинник – вже майже дев’ята вечора. Коли нарешті вирушила додому, зрозуміла, що йде дощ, а парасольку залишила вдома.

– Можу підвезти, якщо хочете, – почувся знайомий голос.
Аня обернулась і побачила Віку, що стояла в кепці та світшоті.
– Віка, ти? – здивувалася Аня.
– Так, я телефон забула, – відповіла Віка. – Якщо почекаєш, підвезу. Йде сильний дощ, а я на машині.

Через десять хвилин вони вже сиділи в машині. Аня була вражена побаченим: шрам на щоці, деформований ніс і напівзакрите віко.
– Запитай, якщо цікаво, – промовила Віка.
Аня похитала головою:
– Ні, все добре.

– Не добре, – зізналася Віка. – Я маю проблеми. Колись я була іншою. Куди їдемо?
Аня назвала адресу, і Віка почала свою історію.

Вікторія була пізньою дитиною. Її батьки вже не сподівалися на дітей, проте сталося диво. В школі Віка виявила неабиякі успіхи, потім вступила до університету.
Батьки раділи, проте мало часу приділяли тому, щоб навчити Віку спілкуватися з однолітками. Вона захоплювалася книжками і наукою, не знаючи, що таке дружба.

В університеті Віка почала читати любовні романи, які ховала під матрац, побоюючись, що мати їх знайде.
Ще одна її таємниця була невдоволення своєю зовнішністю. Їй здавалося, що вона завжди виглядає непривабливо.

Одного дня вона зустріла Данила у тренажерному залі. Данило вводив Віку в світ змін. Почала змінювати свою зовнішність, щоби йому догодити: операції одна за одною. Нарешті вона потрапила в руки недосвідченого хірурга.
Результат операції був жахливим. Після лікарні Данило більше не хотів спілкуватися, залишивши її одну. Проте це стало уроком для Віки.

– Мінятися потрібно лише для себе, – зітхнула Віка, – і не потрібно жертвувати собою ні заради любові, ні заради дружби.
Ані підкотився клубок до горла. Вона зрозуміла, наскільки важливо бути собою.