Загадковий чоловік у щоденних відвідинах церкви привернув її увагу.

Вона помітила чоловіка в церкві, де він поводився трохи незвично. Приходив щодня, ставив дві свічки, а потім довго бурмотів щось у кутку, розмахував руками, ніби пояснював щось нерозумливій дитині. Після цього хрестився, спочатку справа наліво, потім зліва направо, а потім навіть якось безглуздо, знизу вгору.

Вона вирішила підійти до нього і запитати, в чому справа. Почекавши його на виході, вона заговорила і запропонувала допомогу, відчуваючи, що так буде правильно. Представившись, спитала, що він так відчайдушно пояснює і чому весь час хреститься по-різному.
– Якщо ви не вмієте, я можу навчити вас правильно молитися й дам літературу. Я ще з бабусею сюди ходила, – сказала вона.

Він збентежено подякував за допомогу і, трохи вагаючись, запропонував сісти на лавку в алеї старого парку, в самому кінці якого стояла церква.
– Та ніби-то я й не особливо вірю, – усміхнувся він збентежено, викликавши в неї здивування. – Але справа ось у чому…

– Є у мене котик. Великий сіамський з косими очима. Красень. А зовсім недавно… ну, як недавно… Пару років тому, восени, в дощ, підібрав маленьке цуценя. Приніс його додому. По-перше, пожалілося, а по-друге, думав, що моєму котові стане веселіше, і не помилився. Щеня виявилось говірким, веселим. Навіть занадто.

Чоловік знову посміхнувся своїм думкам, і вона помітила, що посмішка у нього якась беззахисна, зовсім дитяча. Уміє він наче вибачатися. Потім продовжив:
– Щеня назвав Ярик. Він одразу вирішив, що мій кіт – його справжній тато. Рідний. І став ходити за ним по п’ятах і повторювати все, що той робив. Коли кіт застрибував на диван, Ярик намагався підстрибнути за ним, але куди там малюкові!

Кіт набрид шум, підхопив зубами за лопатки і підняв на диван, де малий почав пищати від радості, уткнувся в свого «тата» і задрімав. І так це й велося. Я кота почав називати Сніжок, і він тягнув Ярика на диван, де вони затишно влаштовувалися.

Згодом Ярик підріс, а Сніжоку було важко затягувати його нагору. Але Ярик допомагав. На початку відчайдушно перебираючи лапами та підвиваючи. А коли став великим, знову почав удавати безпорадність.

Спокійний Сніжок вставав, схоплював зубами за потужну шию та тягнув з усією своєю силою. Собака, прикидаючись, кректав від натягу очей, і коли опинявся на дивані, відразу ж починав стрибати від задоволення.

– О, вже ці діти! – подумав кіт, підпираючи лапи на диван. Зусилля треба вкласти.

Чоловік зітхнув і закурив.
– Сніжок вже немолодий кіт і тягне Ярика беззубим ротом. А той радіє, його очі випромінюють щастя, наче він знову маленьке цуценя.

Він тяжко зітхнув.
– А нещодавно мій улюблений кіт захворів. Перестав їсти, у нього болить живіт. Возив його до ветеринара, але той нічим не зміг допомогти. Ось я й пішов до церкви. В Бога не вірю, молитися не вмію, хреститися правильно теж. А дві свічки… Ну, бачив, як бабусі ставлять.

Але я обіцяю! Так, про всяк випадок, — чоловік ткнув пальцем у небо. – Обіцяю вашому Богу, якщо він допоможе моєму Сніжкові одужати, то так і буде. Я повірю в нього, і більше ніколи не буду його турбувати.

Вона мовчки слухала його, не серджуючись на його невірство. Їй стало байдуже, що він не вміє молитися і не розуміє, що робити в церкві. Вона зрозуміла: її доля звела з людиною, віра котрої була справді більшою і міцнішою, ніж у всіх інших. Вона витерла сльози з обличчя і піднялася.

– Я передумала, – сказала вона. – Не навчатиму вас молитися. Вам це не потрібно. Краще поїдемо до вас додому, я хочу глянути на вашого кота. Я, звісно, не ветеринар, але все ж хірург з досвідом. Може, допоможу.

Чоловік підхопився й почав дякувати. Вона пішла через парк. Він ішов поруч і розповідав про свого кота Сніжка й собачого сина Ярика. Засмічений осінній парк роняв листя. Теплі промені пробивалися крізь гілля й торкалися обличчя цих двох людей.

Жінка довго оглядала Сніжка, обмацувала, взяла кров на аналіз, поїхала і повернулася через годину. Можете не вірити, пані та панове, але їй вдалося його вилікувати. Правда, довелося зробити операцію у нього вдома. Не поїхати ж і не залишити пацієнта без нагляду.

Вони незабаром з’їхалися, точніше, він до неї, у велику нову квартиру. Тепер разом знімають відео, як Сніжок затягує беззубим ротом велику і сильну собаку Ярика на новий велюровий диван. І байдуже, що лишаються клаптики шерсті.

А величезний Ярик радіє і пускає слину. Пищить від насолоди, коли кошачий тато тягне його за вухо. Потім згортається клубочком навколо Сніжка і засинає, зігріваючи його теплом. А Сніжок сидить і зітхає:

– О, ці діти! Стільки з ними клопоту. Тягнеш їх, тягнеш. Прямо уморишся, а все одно треба тягти.

Сніжок зітхає й вкладається на Ярика. Восени листя падає, відчуття затишку й тепла. З тією, з якою церкву більше не відвідували, мабуть, виконували бажання. Бог простить, чесно! От мені так здається…