Зайва дитина

Лишня донька

– Я ж не просила вас його народжувати, – обурювалася Оксана, – чому через вашу дитину я маю страждати?

Спочатку ви у мене кімнату забрали, потім безкоштовною нянею зробили, а тепер виявляється, що я маю віддати в хороші руки свого єдиного друга? Який зі мною 9 років живе?!

Ні вже! Я до бабусі піду і там із Рексом житиму! А ви самі свого Васька виховуйте!

Шістнадцятирічна Оксана останній рік постійно сварилася з батьками.

Справді, на це у неї були свої причини – мати й батько після народження сина забули про існування старшої доньки.

З дев’яти років Оксана змушена була дбати про себе сама. Коли дівчинка була молодшою, вона не розуміла справжню причину такого до неї ставлення, байдужість мами й тата її дуже засмучувала.

Оксана потайки плакала і жалілася бабусі:

– Вони весь час із Ваською! Прошу пограти зі мною, мама каже, що їй ніколи, а тато взагалі відвертається! Бабусю, вони що, мене не люблять?

– Ну що ти, сонечко, – відвела очі й заспокоювала онучку Надія Петрівна, – звісно, люблять! Просто зараз їм важко.

Вася маленький, вимагає уваги й постійного догляду. Ти ж розумієш, що він головку ще не тримає і ніжками не ходить.

Ось підросте трохи, тоді буде легше. А ти прояви ініціативу, допоможи мамі з братом, гуляти з ним ходи, грай. Тоді, можливо, й часу у мами з татом буде більше.

Надія Петрівна, даючи поради онучці, прекрасно знала, що навіть активна участь Оксани у вихованні свого молодшого брата ситуацію суттєво не змінить.

Справа в тому, що старша дитина для Ольги та Ярослава була нелюбою. По-перше, одружилися вони, як зараз кажуть, «по залёту» – Ярослав знав Ольгу всього кілька місяців.

Коли він почав зустрічатися з дівчиною, то і не підозрював, що вона йому бреше – Ольга навмисне додала собі два роки, щоб здаватися дорослішою.

Вагітність шістнадцятирічної школярки загрожувала Ярославу величезними проблемами, тому хлопець вирішив узяти Ольгу за дружину.

Оксану ніхто не чекав, до її появи на світ батьки не готувалися. Ольга хотіла повеселитися, і відсутність можливості жити звичним життям роздратувала її.

Ярослав також особливої любові до доньки не відчував з тієї ж причини. І взагалі, він завжди мріяв про сина.

Вася для батьків став світлом у вікні, його хотіли і планували. До його народження готувалися ретельно. Із заздалегідь.

– Мамо, може купимо мені ляльку? – попросила Оксана матір, – он ту, з хвостом, як у русалки.

Ольга, розглядаючи маленькі шапочки і пінетки, байдужно відповіла:

– У мене зайвих грошей немає. Оксано, перестань мене ганьбити! Чесно слово, з тобою хоч магазинами не водись – постійно щось випрошуєш!

Адже прекрасно знаєш, що у тебе скоро народиться братик, для нього потрібно встигнути купити одяг, ліжко, коляску.

Чому ти така егоїстка? Про себе лише й думаєш!

Дівчинка, слухаючи постійні докори матері, почала відчувати себе винною. І справді, до чого ж вона? Ну й що, що у неї майже немає іграшок, братові ж потрібніше.

***
Вася ні в чому не знав відмови. Хлопчику дісталася вся любов батьків, Ольга і Ярослав практично кожен день купували улюбленому синові щось нове.

Для нього навіть окрему кімнату ще до народження підготували – Оксану переселили в гостьову, в її спальні зробили ремонт.

Коли дівчинка намагалася обуритися, батько їй строго пояснив:

– Ти вже доросла, можеш поспати й на дивані! Ребёнку потрібен особистий простір. У нас з матір’ю кімната маленька, якщо поставимо там ліжко, то зовсім місця не залишиться.

– Не бісись, – підтримала батька мати, – я б на твоєму місці раділа. У мене, наприклад, ні братів, ні сестер немає, я одна в сім’ї.

А тобі зовсім скоро буде з ким грати. Давай, Оксано, не триндюй, книжки і іграшки розбирай.

До речі, половину тобі доведеться викинути – зберігати це барахло ніде.

***
Коли Василь народився, Оксана позбулася всіх своїх дитячих радощів. Ольга і Ярослав вирішили, що дочка у них вже достатньо доросла, щоб доглядати за братом.

Коли немовля починало плакати вночі, батько чи мати виходили з спальні й будили Оксану:

– Невже ти не чуєш, що дитина кричить? Іди, сунь йому пляшечку, перевір підгузок. Може, переодягнути потрібно.

Оксана вставала вночі до дитини, а вдень, повертаючись зі школи, доглядала за молодшим братом.

Ольга у декретній відпустці відпочивала, у неї на себе, кохану, завжди був час.

Надія Петрівна, приходячи в гості до сина і невістки, постійно обурювалася:

– Ольга, ну що це таке? Невже можна кидати обов’язки про двомісячне немовля на десятирічну дівчинку? Мало вона там догляне?

– Нічого страшного в цьому не бачу, – безтурботно відповідала свекрусі Ольга, – хай звикає.

Рано чи пізно вона стане матір’ю, все це їй ще належить пережити. Зато який досвід!

Надія Петрівна, я впевнена, що Оксана мені років через 10 ще й дякую скаже! Я, між іншим, теж втомлююся. Як ви думаєте, чи легко мені одній справлятися з двома дітьми?

З Ярослава мало користі, він постійно на роботі, мені практично не допомагає. Вечері повозиться з Васильком півгодини і все, на диван перед телевізором.

– Ольго, так не можна! Ти дитинство позбавляєш. Невже ти не розумієш, що у Оксанки зараз такий ніжний вік, їй би з подругами в ляльки грати, а не за дитиною ходити.

У мене, окрім Ярослава, ще троє було. І всі погодки! Я ж якось справлялася, ні у кого допомоги не просила.

– Тоді час був інший, Надія Петрівна, – заперечувала свекрусі Ольга, – ще раз повторюю: я нічого нечемного в цій допомозі не бачу!

Зрештою, Вася – її рідний брат, вона повинна допомагати його виховувати. Вона ж старша!

***
Років у тринадцять Оксана брата стала ненавидіти. Василько ріс розумним і напрочуд пустотливим хлопчиком.

Хлопець швидко зрозумів, що будь-яку свою пустощ можна списати на старшу сестру – Оксані діставалося за все:

– Я не розумію, чим ти тут займаєшся, поки нас немає? – майже кожного вечора лаяла дочку Ольга, – я уламки в сміттєвому відрі знайшла. Ти кухоль розбила?

– Не я, – відповідала Оксана, – Васька її навмисно скинув зі стола, бо я йому дозволила цукерки їсти.

– А ти чому командуєш? – зразу ж захищав сина Ярослав, – ти, що, ці цукерки купуєш? Теж мені, знайшлася господиня! Нехай їсть!

– Мама веліла Ваську солодким не годувати. На обід він спочатку повинен з’їсти суп, а вже потім чай з цукерками.

А Васька супа відмовився, став одразу десерт вимагати. Я йому вазочку не дала, а він стукнув кухоль об підлогу.

– Роззява, – розсердилася Ольга, – а якби дитина поранилася? Доросла ж, а за дитиною дивитися не можеш!

Сьогодні ти покарана, ніяких прогулянок! Сидітимеш вдома і вчитимеш літери з Василем.

Мені вихователька нещодавно сказала, що він у нас найвідстаючий в групі!

Всі діти вже склади складають, а наш навіть до 5 рахувати не вміє. Це твоя вина, між іншим!

Ситуація досягла піку, коли Оксані виповнилося шістнадцять. Батьки, не питаючи у неї дозволу, вирішили віддати в добрі руки Рекса – старого пса Оксани, якого вона багато років тому знайшла цуценям на вулиці і виростила.

– Щоб завтра і духу його тут не було! Василько почав чхати без причини, я підозрюю, що це алергія на собачу шерсть.

Оксана обурилася:

– Рекса я віддавати не буду, не змусите! Це єдина істота, яка мене щиро любить. Не віддам!

– Хто тебе запитувати буде? – філософськи помітив Ярослав, – ми і так дуже довго твою блоховозку терпіли.

Я б його і раніше вигнав, просто приводу якось не було. Розумний, паршивець! Жодного разу вдома не нагадив. Хоча я зручного випадку чекав.

Оксана вперлася:

– Рекс залишиться зі мною, нікому його не віддам! Він мені дорогий! Невже ви не розумієте, що я його люблю врешті-решт!

– А брата ти не любиш? – примружилася Ольга, – ти готова ризикувати його здоров’ям заради цього дворняги? Я тебе правильно зрозуміла?

Оксана розсердилася:

– Так, саме так! Як же ви мені набридли разом зі своїм Васильком! Ви навіть не уявляєте, як я від вас втомилася! Чому я на догоду йому повинна відмовлятися від єдиного друга?

Так він мені все життя зламав, ваш Василько! У мене через нього дитинства не було! Поки мої подруги бігали на подвір’ї, я парками ходила з візком, а ти в цей час, мамо, спала!

Коли мої однокласники ходили до репетитора і готувалися до іспитів, я розривалася між школою, дитсадком і домом. Бо ти, мамо, вийшла на роботу.

Досить, мені набридло! Я йду жити до бабусі!

***
Надія Петрівна прийняла онучку, проти Рекса пенсіонерка нічого не мала.

У бабусі в квартирі Оксана почувалася як вдома – ніхто її не дорікав, ніхто не змушував проводити час з нелюбим братом. У бабусі вона могла робити все, що захоче.

Ольга дозволила старшій дочці пожити окремо всього місяць – через 4 тижні жінка зателефонувала Оксані й наказовим тоном веліла:

– Негайно повертайся! Відпочила? З тебе досить! Ми тут самі не справляємося.

– Чому це? – хмикнула Оксана, – хто вам взагалі сказав, що я повернусь?

Мені у бабусі прекрасно живеться, до вас переїжджати я не збираюся!

– Я про твої плани не запитую, – заявила Ольга Оксані, – я тобі кажу негайно зібрати речі й приїхати додому.

Василька нікому забрати зі школи! Мені доводиться обідів відмовлятися, щоб дитину після уроків додому відвезти.

– А я тут при чому? – справедливо обурилася Оксана, – твій син, ось ти за ним і дивись.

У мене, знаєш, мамо, і своїх справ вдосталь. Якщо ти забула, я в інституті навчаюсь, освіту отримую.

Тут, у бабусі, у мене є можливість нормально домашні завдання робити. Я всі предмети профільні підтягнула! Тому вибачте, я залишуся тут.

– Ну зачекай, – злобно сказала Ольга, – батько з роботи прийде, я його за тобою відправлю. Під пинками тебе додому приведе! Що, доросла стала? Самостійна?

Надія Петрівна, присутня при розмові, жестом попросила онучку дати їй трубку:

– Ти, Ольго, багато на себе не бери, – вступилася бабуся за Оксану, – дівчину зовсім затюкали, не даєте їй і зітхнути!

Василька вже дорослий, шостий рік йому йде. Що, він не в змозі сам посидіти?

Боїшся одного залишати – винайми няню! А Оксану залиште в спокої, до вас я її не відпущу. Нехай дитина вчиться спокійно!

І Ярославові мої слова передай!

***
Оксану залишили в спокої. Від бабусі дівчина дізналася, що проблему з молодшим братом батьки все ж вирішили – грошей не пожалкували і найняли для улюбленого Василька няню.

За свій вчинок Оксана не відчуває сорому. В кінці кінців, Василь їй брат, а не син. Відповідальність за нього несе не вона.