Connect with us

З життя

Закоханість Ленки почалася ще в старших класах школи.

Published

on

Оленка закохалася ще в школі, в десятому випускному класі. Однокласник, до якого вона завжди почувала симпатію, після літніх канікул змужнів, змінився – здався їй принцом. І коли він сів поруч з нею за парту на початку вересня, Оленка відчула себе на сьомому небі від щастя.

Вона також змінилася. З дівчини перетворилася на юну дівчину з тонкою талією і стрункими ніжками. Волосся, зібране на маківці, відкривало її лебедину шию.

Антон критично оцінив достоїнства Оленки і вирішив, що не буде соромно сидіти поруч з нею. Тим більше, що дівчина добре вчилася, і можна було списати контрольну в разі чого. Оленка була доброю і чуйною.

Але шкільна дружба Олени швидко переросла в кохання: перше, гаряче, всеохоплююче, таке, що прийшло вчасно…

Треба було готуватися до іспитів, сидіти за білетами, багато читати. А Антон і Оленка гуляли після уроків, цілувалися на лавці в парку, часто взимку ходили на ковзанку.

Батьки Антона були незадоволені. Хлопець мав вступати до військового училища, а йому подобалась однокласниця, і він мало часу приділяв навчанню. Раннє кохання не обіцяло нічого доброго. Антон мав продовжувати навчання. А Оленка, до того ж, з неблагополучної сім’ї…

Так наставляв сина батько. Матір, шкодуючи сина, підтакувала.

А Оленка дійсно жила з бабусею. Мати померла, коли дівчинці було п’ять років. Спилася. В свідоцтві про народження, в графі батько стояв товстий прочерк…

– І в кого ти у мене така закохана? – зітхала бабуся Олени. – Ах, так… У матір.

Коли мова заходила про матір Оленки, то вона одразу ж і замовкала. Бабуся, гірко піджавши губи, мовчала, наче дивлячись у себе, в своє минуле, і тихо зітхала.

А Оленка поспішала на чергове побачення з Антоном. Рідкий день вони не були разом після школи. Навчання стало у обох «шкутильгати», занепокоїлися вчителі, батьки Антона частіше почали сварити сина і поставили йому ультиматум – не спілкуватися з дівчиною до кращих часів, принаймні – до повноліття.

Антон кисло посміхався. Йому не хотілося розривати стосунки з Оленою. Вони вперше були так близькі. Це нове відчуття захопило і Антона. Однак про серйозні стосунки він навіть боявся думати. Що скажуть батьки – було зрозуміло.

Коли Олена, через три місяці після їхньої першої близькості, зрозуміла, що вагітна, вона впала у відчай. Наближалися іспити, за вікном співали пташки, дзюркотіли струмки. А Оленка ночами ридала в подушку, намагаючись не розбудити бабусю. Але бабуся, бачачи змінений настрій внучки, якимось жіночим інстинктом зрозуміла, що сталося.

З Антоном Олена зустрічалася тепер тільки в школі. Суворий батько Антона категорично заборонив спілкування сина з Оленою. Якби вони знали…

Бабуся Олени одного вечора підсіла до ліжка внучки і спокійним голосом спитала:

– Народжувати надумала? Тільки не бреши мені. Одного разу я вже пройшла це з твоєю матір’ю. – Жінка сіла на край ліжка і заплакала, а Оленка обійняла її і винувато притулилася до худенького рідного плеча.

– Що робити, ба? – тихо сказала вона. – Батьки його зовсім проти. Але вони нічого не знають.

– А він? Він знає? – спитала бабуся.

– Ні. Не можу себе змусити сказати, боюсь, що одразу ж покине… – Оленка вперше сказала те, про що навіть боялася думати.

– Та він тебе фактично і так вже покинув, – підтвердила побоювання бабуся. – Але сказати йому таки треба. Це твій обов’язок. Якщо вже втече після цього, то ціна йому низька – такому чоловікові. Тоді і не жалій. І виду не показуй, що любиш. Гідність май. Витримаємо. Я піду працювати.

– Що ти, ба… Працювати. Ти ж на пенсії.

– Дворником, в наш ЖЕК. А що? Поки жива, за мітлу триматимуся, а допоможу. Як же так… Дівчинко ти моя.

Оленка вже плакала геть, бабуся теж. Але скоро жінка зібралась.

– Вистачить ридати. Не можна тепер тобі. Спи. – Бабуся піднялась і суворо сказала:

– Тільки обіцяння мені дай, що школу закінчиш. Обов’язково. Що б не сталося.

Оленка заспокоїлась. Вона вирішила при першій нагоді сказати Антонові про дитину. Вона розуміла, що навряд чи хлопець буде радий, і була до всього готова. Але в ній вже зростало маленьке створіння, яке вона вже любила. Що їй буде відмова Антона? Вона скоро буде мамою, а це ж найбільше щастя…

Антон пересів за іншу парту. В класі шепотілися про їхню розлуку, хтось осуджував Олену, хтось звинувачував у розриві Антона, але всі сходилися на думці, що спочатку треба закінчити школу, потім навчатися деінде на спеціальність, а потім вже думати про сім’ю. Але ніхто не говорив про любов. Про те, що відчувала Олена, майже ніхто не здогадувався. Не переживеш – не зрозумієш.

Олена повідомила Антону про свою вагітність наступного дня після розмови з бабусею. Вони стояли на алеї за школою. Хлопець побілів, похитнувся, мов ошелешений, і, не в силах щось сказати, повернувся та попрямував додому. Олена залишилась стояти на алеї, думаючи, що ось-ось – і Антон повернеться і підійде до неї, ось-ось – і він обійме її як раніше…

Але Антон йшов без огляду назад, ніби втікав від наваження, яке його спіткало, і хотів сховатися з головою десь і все забути…

Оленка закінчила школу. Відразу влаштувалась на роботу в їдальню, де раніше працювала її бабуся. Звідти і пішла в декрет восени. Незважаючи на свою юність і тендітну статуру, вона народила здорового хлопчика.

Бабуся працювала двірником, отримувала невелику пенсію. Оленка, трохи підростивши сина, віддала його в ясла і знову вийшла на роботу в їдальню. Треба було на щось жити. «Мати-одиначка». Так її за очі називали на вулиці, в їхньому домі. А в колективі любили за добрий характер, доброзичливість, працелюбність і скромність.

Незабаром Олена закінчила курси і стала кухарем. Вона чудово готувала, була охайною, рік за роком підвищувала свою кваліфікацію.

Бабуся на той час вже не працювала. Вона няньчила правнука і була щаслива Олениними успіхами.

А Олену любили не тільки в колективі їдальні. Постійні відвідувачі нахвалювали нові страви та різноманітне меню, пишну випічку й вишукані салати. Шанувальники її тістечок випрошували рецепти.

Одного разу до них прийшов працювати хлопець. Його звали Ігор, він був випускником кулінарного училища. Пропрацювавши три місяці поруч з Оленою, він закохався в неї й зробив їй пропозицію. Оленка не одразу відповіла Ігорю.

Вона не приховувала від нього, що вона – мати-одиначка. Ігор, здавалося, навіть радів, що у Олени такий дивовижний хлопчина. Закоханий приходив до Олениних вікон з квітами і дитячими іграшками. Не соромлячись цікавих поглядів сусідів, він чекав на неї біля під’їзду, обнімав маленького Сергійка, цілував Олену, і вони втрьох йшли гуляти в парк. Бабуся, дивлячись з вікна, молилася, хрестила їх у спину і йшла до ікон.

– Оленко, ти тепер-то не вагітній раніше терміну, – говорила ввечері бабуся.

– Ба, я вже доросла… – посміхалася Олена, – Що ти, ба. Я вчена на все життя… Але ні про що не шкодую. Ну, яка я мати-одиначка? Адже ти в мене є, Сергійко в мене є! А тепер і Ігор. До того ж, ба, ми подали заяву. Я його полюбила. Він хороший. Правда. Відкритий і простий.

Обидві жінки знову сиділи на ліжку, обійнявшись, і плакали. Тепер від щастя.

Весілля зіграли через місяць в їдальні. Були запрошені весь колектив і сусідки-подруги бабусі, а також родичі і друзі Ігоря.

Малюка Сергійка Ігор всиновив. Олена перестала бути одиначкою. Вона раділа новому життю в ролі дружини. Коханої і бажаної. І тепер – найщасливішої…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × два =

Також цікаво:

З життя48 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...