Закоханість Ленки почалася ще в випускному класі.

Сашко закохався ще в школі, у випускному десятому класі. Однокласник, який завжди йому подобався, після літніх канікул змужнів і змінився – здавався їй принцом. І коли він сів поряд на початку вересня, Сашко відчув, що на сьомому небі від щастя.

І вона теж змінилася. З дівчинки Олена перетворилася на дівчину зі стрункою талією та довгими ногами. Волосся, зібране на маківці, відкривало її лебедину шию.

Андрій критично окинув поглядом Оленині переваги і вирішив, що йому не буде соромно сидіти поруч із нею. Тим більше, що дівчина добре вчилася, і в разі чого можна було списати контрольну. Сашко був доброю та чуйною.

Але шкільні дружні почуття Сашко швидко переросли в любов: першу, гарячу, всеохоплюючу, так невчасно прийшовшу… Потрібно було готуватись до іспитів, вчитись, багато читати. А Андрій та Олена гуляли після уроків, цілувались у парку, часто ходили взимку на ковзанку.

Батьки Андрія були незадоволені. Хлопцеві треба було вступати до військового училища, а він захопився однокласницею, мало приділяв уваги навчанню. Рання любов нічого доброго не обіцяла. Андрію треба було вчитися далі. А Олена, крім того, була з неблагополучної сім’ї…

Це все втовкмачував хлопцю батько. Мати, жаліючи сина, підтримувала.

А Сашко дійсно жила з бабусею. Мати її померла, коли дівчинці було п’ять років. Запилася. У свідоцтві про народження, у графі “батько” чорним поперечним стояв товстий прочерк…

– І в кого ти у мене така закохана? – роздратовано промовляла бабуся Олени. – Ох так… У матір.

Коли розмова торкалася матері Сашка, відразу ж і обривалася. Бабуся, гірко піджавши губи, замовкала, ніби вдивляючись у своє минуле, і тихо зітхала.

А Сашко поспішала на чергове побачення з Андрієм. Рідко коли вони не зустрічались після школи. Навчання ставало для обох “кульгавим”, занепокоїлись вчителі, батьки Андрія стали частіше сварити сина і поставили йому ультиматум – не спілкуватися з дівчиною до кращих часів, принаймні – до повноліття.

Андрій криво посміхаючись. Йому не хотілося розривати стосунки з Оленою. Вони вперше обидва були близькі. Це нове почуття захопило й Андрія. Однак про серйозні стосунки він навіть боявся думати. Що скажуть батьки – йому було зрозуміло.

Коли Олена, через три місяці після їх першої близькості, зрозуміла, що вагітна, вона впала в розпач. Наближалися іспити, за вікном співали пташки, дзюркотіли струмки. А Сашко ночами ридала в подушку, намагаючись не розбудити бабусю. Але бабуся, бачачи змінений настрій онуки, якимось жіночим відчуттям зрозуміла, що сталося.

З Андрієм Олена бачилася тепер лише в школі. Строгий батько Андрія категорично вийшов на шлях спілкування сина з Оленою. Якби вони знали…

Одного разу ввечері бабуся Олени підійшла до ліжка онуки і спокійним голосом запитала:

– Збираєшся народжувати? Тільки не намагайся мені брехати. Одного разу я вже це проходила з твоєю матір’ю. – Жінка сіла на край ліжка і заплакала, а Сашко обняла її та винувато припала до худенького рідного плеча.

– Що робити, ба? – тихо сказала вона. – Її батьки абсолютно проти. Але вони нічого не знають.

– А він? Він знає? – запитала бабуся.

– Ні. Не можу змусити себе сказати, боюся, що відразу кине… – Олена вперше сказала те, про що навіть боялася думати.

– Так він тебе фактично і так вже кинув, – підтвердила Оленині побоювання бабуся. – Але сказати йому треба. Це твій обов’язок. Якщо вже втече після цього, то п’ятак йому ціна – такому чоловіку. Тоді і не шкодуй. І виду не показуй, що любиш. Гордості май. Ми витримаємо. Я працювати піду.

– Що ти, ба… Працювати. Ти ж на пенсії.

– Двірником, у наш ЖЕК. А що? Поки жива, за мітлу триматимусь, а допоможу. Як так… Дівчинко ти моя.

Сашко вже плакала від душі, бабуся теж. Але скоро жінка спохватилася.

– Досить ридати. Не можна тобі тепер. Спи, – бабуся піднялася і строго сказала:

– Тільки обіцяй мені, що школу закінчиш. Обов’язково. Що б то не стало.

Сашко заспокоїлася. Вона вирішила при першій же слушній нагоді сказати Андрію про дитину. Вона розуміла, що навряд чи хлопець буде радий, і була готова до всього. Але всередині неї з’явилася маленька істота, яку вона вже любила. Що їй буде відмова Андрія? Вона скоро буде мамою, а адже це найбільше щастя…

Андрій вже пересів за іншу парту. У класі шепотілися про їхню сварку, хтось засуджував Олену, хтось звинувачував у розриві Андрія, але всі сходилися на думці, що треба спочатку закінчити школу, потім вчитися десь на спеціальність, а потім вже думати про сім’ю. Але ніхто не говорив про кохання. Про те, що відчувала Олена, мало хто здогадувався. Не відчуєш – не зрозумієш.

Розповіла Олена Андрію про свою вагітність наступного дня після розмови з бабусею. Вони стояли на алеї за школою. Хлопець зблід, похитнувся, ніби ошелешений, і не в силах щось сказати, повернувся і пішов додому. Сашко залишилася стояти на алеї, думаючи, що от-от – і Андрій повернеться і підбіжить до неї, от-от – і він обійме її як колись…

Але Андрій йшов геть не озираючись, наче втікав від проклять, яке його спіткало, і хотів сховатися з головою десь та все забути…

Сашко закінчила школу. Відразу влаштувалася працювати до їдальні, де раніше працювала її бабуся. Звідти й пішла в декрет восени. Незважаючи на свою юність та тендітну статуру, вона народила міцного синочка.

Бабуся працювала двірником, отримувала невелику пенсію. Олена, трохи підрісшуючи синочка, віддала його в ясли і знову вийшла на роботу в їдальню. Треба було на щось жити. “Мати-одиначка”. Так її позаочі називали на вулиці, у їхньому домі. А в колективі любили за добрий характер, доброту, працелюбність та скромність.

Незабаром Олена закінчила курси та стала кухарем. Вона чудово готувала, була чистюлею, підвищувала з року в рік свій розряд.

Бабуся на той час вже не працювала. Вона няньчила правнука і була щаслива за успіхи Олени.

А Сашко любили не лише в колективі їдальні. Постійні клієнти нахваляли нові страви та різноманітне меню, пишну випічку та вишукані салати. Поклонники її тістечок випрошували рецепти.

Якось до них прийшов працювати хлопець. Його звали Ігор, він був випускником кулінарного училища. Після трьох місяців роботи поруч з Оленою він закохався в неї і зробив їй пропозицію. Олена не відразу відповіла Ігорю.

Вона не приховувала від нього, що вона – мати-одиначка. Ігор, здається, навіть був радий, що у Олени такий чудовий малюк. Закоханий приходив до Олениних вікон з квітами та дитячими іграшками. Не соромлячись цікавих поглядів сусідів, він чекав її виходу на сходах, обіймав маленького Сергійка, цілував Олену, і вони втрьох ходили гуляти в парк. Бабуся, дивлячись з вікна, молилася, хрестила їх услід і йшла до ікон.

– Оленко, ти тепер-то не вагітній передчасно, – говорила ввечері бабуся.

– Ба, я вже доросла… – посміхаючись, сказала Олена, – Що ти, ба. Я навчена на все життя… Але ні про що не шкодую. Ну яка я мати-одиначка? Адже ти у мене є, Сергійко у мене є! А тепер і Ігор. До того ж, ба, ми подали заяву. Я полюбила його. Він добрий. Справді. Відкритий та простий.

Обидві жінки знову сиділи на ліжку, обійнявшись і плакали. Тепер від щастя.

Весілля зіграли через місяць в їдальні. Були запрошені весь колектив та сусідки-подружки бабусі, а також рідня та друзі Ігоря.

Малюка Сергія Ігор усиновив. Сашко більше не була самотньою. Вона раділа новому життю в ролі дружини. Коханої та бажаної. І тепер – найщасливішою…