Connect with us

З життя

Залишена з дітьми та без будинку, я знайшла свій промінь надії

Published

on

Він залишив мене з дітьми і продав будинок — але я знайшла світло в темряві

Галя заклякла, наче світ обвалився, коли Оксанка, племінниця чоловіка, сунула їй зім’ятий аркуш і втекла, слізьми обтираючи очі. Вона відчувала, що щось негаразд — Віктор давно став чужим, ночував у брата, щось бурмотів про ферму. Розгорнула записку. “Галя, я йду, прости. Дітей не залишу, але з тобою більше не житиму. Будинок продав, ось твоя частка. Їдь до матері”. Гроші висипалися на підлогу, а вона стояла, похитуючись, ніби вітер забрав її життя.

Бабуся Дарина прошкутильгала у кімнату, її голос тремтів: “Галинко, що там?” Галя проковтнула сльози. “Все добре, бабцю, йди чай пити, печиво підгорить”. Аромат ванілі змішався з гірким запахом пригорілого тіста. Вона чекала цього — чутки від Світлани, дружини брата Віктора, доходили нечітко, але Галя їх відганяла. Тепер правда лежала перед нею, холодна та гостра, як ніж.

Іванко заглянув з вулиці: “Мамо, дядько Петро кличе”. Вона накинула пальто і вийшла. Сусід зніяковів: “Здрастуйте, Галино… Я купив будинок для своєї Ксенії… Але живіть, скільки потрібно”. Галя випрямилася: “Дайте три дні, я з’їду”. Захлопнула двері, не слухаючи його “куди ж ти”. Іванко підбіг, розчервонілий: “Мамо, де тато?” Вона обняла його, вдихнула рідний запах потної голівки і тихо заплакала. “Пішов, синочку”. — “Я його знайду!” — “Не треба, ми сильні, впораємось”.

Катруся хникала, Галя посадила дітей за стіл, а сама зайшла до бабусі Дарини. Та сиділа біля вікна, плечі тремтіли. “Галю, запиши мене в дім для старших”. — “Здуріла? Їдемо разом”. — “Куди?” — “Поки не знаю”. Галя зателефонувала матері, але та тільки зітхала: “Іди до нього, кинь йому гроші у вічі!” — “Ні”. Мати не могла допомогти — у неї була інша сім’я, вітчим давно вигнав Галю з дому. А бабуся Дарина, сестра її покійної бабусі, залишилася нікому не потрібною після розформування села. Дочки відмахнулися, і Галя дала їй притулок шість років тому. Тепер вони — одна родина.

Телефон знову подав сигнал. Мати: “Куди подінеш бабусю Дарину?” — “Не до тебе”. Галя поклала трубку, взяла стару записну книжку, набрала номер. “Тьотю Гале, я з Віктором розійшлася, бабусю Дарину до тебе привезу?” — “Ні, у мене тиск!” Трубка замовкла. Галя подивилася на дітей і бабусю. В плацкартному вагоні, худорлява жінка з сумними очима, серйозний хлопчик, жвава дівчинка і старенька, що витирає сльози. Вона їхала туди, де могла знайти вихід.

“Вітаю, тату”, — сказала Галя, стоячи на порозі. Батько розгубився: “Дітки? Бабуся Дарина?” — “Дай ключі від моєї квартири, що бабуся Маша мені заповіла”. Він перестав метушитися: “Проходьте, Людмило, щастя ж яке!” Мачуха усміхнулася: “Яка готель, ми ж не чужі”. Але через три дні Галя почула її шепіт: “Коли ж з’їдуть гості?” — “Тату, що з квартирою?” Людмила кинула ложку: “Немає ніякої квартири, ми з твоєю матір’ю продали її, гроші поділили!” Батько не дивився в очі. Галя стиснула кулаки: “Три дні”.

Знайти орендоване житло виявилося пеклом. “З дітьми не здаємо”, “Чи немає чоловіка?”, “Заплатіть за три місяці наперед”. Знайти роботу — ще гірше. “Без досвіду не беремо”, “Маленькі діти? Вибачте”. Але згодом з’явився Борис: “Молода, швидко навчиться. Три дні на навчання — і вперед, здавати квартири”. Галя видихнула. Переїхали в тісну кімнатку з туалетом і душем у сусідки. Діти раділи: “У нас свої кімнати?” Бабуся Дарина плакала: “Тягар я тобі”. — “Ми сім’я, чуєш? Ти моя помічниця”.

Борис Аркадійович запросив її вчитися на юриста: “Фірма зростає, потрібна людина”. Галя прошепотіла бабусі: “Іти?” — “Іди, дитино”. Час минав. Іванко виріс, Катя закінчила школу. Вони купили квартиру — свою, справжню. “Мамо, це все наше?” — “Так, і для гостей кімната”. А потім зателефонувала тітка Галя: “У мами день народження, ти приховала, що її нема?” — “Я дзвонила, ти ховалася”. — “Які заощадження?” — “Вам видніше”. Галя вимкнула трубку, усміхнулася. Біля могили бабусі Дарини вона прошепотіла: “Пам’ятаєш Сергія? Він дав мені три дні на роздуми. Я скажу так”.

Сонце визирнуло з-за хмар, обійняло її променями. Галя відчула тепло — наче бабуся Дарина поруч. “Ми впоралися, бабцю”. Дома чекали діти, нове життя, чоловік, який її любив. А десь далеко Віктор залишився з грішми, але без родини. Хто втратив більше? Вона підняла очі до неба і подумала: “Дякую, що дала мені ці три дні”. Можливо, все було не марним? Можливо, варто пережити темряву, щоб побачити світло?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × три =

Також цікаво:

З життя24 хвилини ago

Незламна зв’язок дружби

Оксана закрила файл і надіслала його собі на робочу пошту. У понеділок у офісі відкриє, роздрукує, поставить печатку й здасть...

З життя33 хвилини ago

Дядя Паша: Провідник у нове життя

Дядько Павло, або Життя триває… Віталій сидів за кухонним столом, нудно дивлячись у стіну перед собою. Нічого цікавого там не...

З життя1 годину ago

А от же, моя мама мені повірила!

Тато вірив у мою історію. Це сталося минулого року на Великдень. Була ніч, близько восьмої, якраз у Чистий Четвер. Я...

З життя2 години ago

Серце, що належить лише тобі

Дрібний дощик бив по обличчю, заливаючи очі. Олена йшла, мріючи швидше опинитися вдома. В голові млость, думки розпливалися, як стара,...

З життя2 години ago

Автошкола для всіх

**Щоденниковий запис** Сьогодні був один з тих днів, коли все йшло не так. Марійка припаркувала свій авто біля офісу і...

З життя2 години ago

У дверях з’явилася любов…

До мене постукало кохання… Соломія виїхала з села до Києва та вступила до університету. Після сільської школи навчання давалося важко,...

З життя3 години ago

Згенеровані спотворення

**Зіпсовані гени** Олена зайшла до квартири, поставила важкі пакети на підлогу та голосно видихнула. — Хто вдома? — гукнула в...

З життя3 години ago

Гумор та мудрість

Щоденник: – Олесю, ти скоро? Зараз прийдуть Соломія з Тарасом, – нетерпляче сказав Андрій, зазирнувши у спальню. – За хвилину....