Connect with us

Storie di vita

«Залишений, але не самотній: як бабуся стала мені батьками на 26 років»

Published

on

«Покинутий, але не самотній: як бабуся замінює мені батьків уже 26 років»

Батьки є, але їх немає
Буде несправедливо сказати, що в мене немає родини. Батько та мати живі, у них своє життя, десь далеко від мене. Вони, напевно, щасливі, будують кар’єру, подорожують, можливо, навіть люблять одне одного. Може, зраджують, а може, терплять одне одного просто зі звички. Я не знаю.

Знаю тільки одне – скільки себе пам’ятаю, поруч була тільки бабуся.

Її всі звуть Марія Іванівна, але для мене вона просто – бабуся Маша.

Вона взяла мене до себе, коли мені було лише шість місяців. Мама перестала годувати мене грудьми, і з тих пір про мене дбала лише вона. Мені зараз 26, а бабуся все так само поруч.

Сказати, що я її люблю – нічого не сказати. Вона не просто моя родина, вона мій друг, моя порадниця, єдина справжня людина. Я можу з нею сидіти на кухні до пізньої ночі, мовчки палити, говорити про все або ні про що, а іноді – просто наливати собі горілку, коли душа рветься від болю.

Бабуся – єдине, за що я дякую долі.

Вона навчила мене всього Бабуся Маша не балувала мене, але й суворою не була. Вона знала, що я повинен вміти жити самостійно.

Вона навчила мене пришивати ґудзики, штопати шкарпетки, підшивати джинси. Я вмію варити супи, пекти пироги, смажити картоплю і навіть готувати обіди на газовій плиті, коли вимикають світло.

Вона навчила мене не скиглити. Якщо холодно – отже, час утеплюватись. Якщо немає грошей – значить, треба шукати вихід. Якщо хтось пішов з твого життя – значить, не твоє.

Та найбільше вона навчила мене любити книги.

Кожне свято – чи то день народження, Новий рік чи просто гарний день – вона дарувала мені книгу. З часом у мене зібралася ціла книжкова шафа, і хоча сьогодні всі читають електронні книги, я досі люблю запах паперу. Це запах справжнього світу, живого.

Бабуся навчила мене, як повинен пахнути дім.

Справжній дім пахне щойно випеченим хлібом, молоком, корицею.

Справжній дім – це коли тебе чекають.

Мої друзі після школи приходили в порожні квартири, їли холодну їжу з холодильника і робили уроки самі. А я приходив додому, де завжди було тепло, де на плиті стояв гарячий борщ, а бабуся сиділа біля вікна і чекала на мене.

Я вдячний за це.

Моя мрія Я завжди мріяв про одне – відкрити свою маленьку книжкову крамницю.

Я уявляю її в усіх деталях: дерев’яні полиці, затишні крісла, аромат кави і свіжої випічки. Люди будуть приходити, сідати, гортати книги, пити чай чи какао.

Я поставлю кілька столиків, буду готувати для своїх гостей найсмачніші пироги за бабусиними рецептами.

Я знаю, що в мене все вийде.

Бо бабуся завжди казала мені: «Головне – робити все з душею».

Вона щаслива, що я закінчив університет, знайшов гарну роботу. Я викладач – навчаю дітей, даю їм знання, але сам мрію про інше.

Бабуся мріє побачити мене одруженим, з дітьми. Вона хоче няньчити правнуків, як колись няньчила мене.

Але спочатку – моя мрія.

Я не казав бабусі, але нещодавно дізнався: мій батько продав спадкову землю, забрав свою частину і не дав мені ані копійки.

Але його брат – мій дядько, людина із золотими руками – обіцяв допомогти. Він хоче вкласти гроші в мою книжкову крамницю, допомогти з ремонтом, з меблями.

Бабуся завжди приймала його як рідного сина. Може, тому він і погодився мені допомогти.

Я хочу зробити її щасливою.

Я хочу, щоб вона пишалася мною.

Щоб, заходячи в мою книжкову крамницю, вона могла сказати: «Це зробив мій онук».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 2 =

Також цікаво:

Storie di vita10 години ago

Ci sono giorni in cui tutto sembra andare storto.

La famiglia non è fatta soltanto di fotografie sorridenti, pranzi della domenica e momenti felici. La famiglia si riconosce soprattutto...

Storie di vita13 години ago

Il mio cane non sa quanto guadagni, che macchina guidi o quale lavoro fai.

❤️ Il mio cane non sa quanto guadagni, che macchina guidi o quale lavoro fai. Non gli interessa se indossi...

Storie di vita15 години ago

Scegli un albero. Quale risorsa ti fa bene coltivare?

Scegli un albero. Quale risorsa ti fa bene coltivare? Guarda i sei alberi e scegli quello che ha attirato per...

EN16 години ago

The Deed on Franklin Avenue Had Only One Name

I've worked the front desk at a probate office on Main Street in New Britain, Connecticut for eleven years, and...

Storie di vita18 години ago

Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?

«Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?» Ero pronta a dirglielo, quando un anziano seduto accanto a...

Storie di vita21 годину ago

Mi chiamo Giorgio, ho sessantotto anni e vivo in una casa di campagna sulle colline vicino a Perugia.

❤️ «Mi servono venticinque euro per salvare il mio gatto. Se non li guadagno entro le sei, il veterinario chiude.»...

EN22 години ago

The $92,000 I Moved Out of Calloway Digital Three Weeks Before Mia Turned 38

I've been the general manager at Calloway Digital for twenty-two years, and I want to say up front that I...

EN1 день ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.