Connect with us

З життя

«Залишений, але не самотній: як бабуся стала мені батьками на 26 років»

Published

on

«Покинутий, але не самотній: як бабуся замінює мені батьків уже 26 років»

Батьки є, але їх немає
Буде несправедливо сказати, що в мене немає родини. Батько та мати живі, у них своє життя, десь далеко від мене. Вони, напевно, щасливі, будують кар’єру, подорожують, можливо, навіть люблять одне одного. Може, зраджують, а може, терплять одне одного просто зі звички. Я не знаю.

Знаю тільки одне – скільки себе пам’ятаю, поруч була тільки бабуся.

Її всі звуть Марія Іванівна, але для мене вона просто – бабуся Маша.

Вона взяла мене до себе, коли мені було лише шість місяців. Мама перестала годувати мене грудьми, і з тих пір про мене дбала лише вона. Мені зараз 26, а бабуся все так само поруч.

Сказати, що я її люблю – нічого не сказати. Вона не просто моя родина, вона мій друг, моя порадниця, єдина справжня людина. Я можу з нею сидіти на кухні до пізньої ночі, мовчки палити, говорити про все або ні про що, а іноді – просто наливати собі горілку, коли душа рветься від болю.

Бабуся – єдине, за що я дякую долі.

Вона навчила мене всього Бабуся Маша не балувала мене, але й суворою не була. Вона знала, що я повинен вміти жити самостійно.

Вона навчила мене пришивати ґудзики, штопати шкарпетки, підшивати джинси. Я вмію варити супи, пекти пироги, смажити картоплю і навіть готувати обіди на газовій плиті, коли вимикають світло.

Вона навчила мене не скиглити. Якщо холодно – отже, час утеплюватись. Якщо немає грошей – значить, треба шукати вихід. Якщо хтось пішов з твого життя – значить, не твоє.

Та найбільше вона навчила мене любити книги.

Кожне свято – чи то день народження, Новий рік чи просто гарний день – вона дарувала мені книгу. З часом у мене зібралася ціла книжкова шафа, і хоча сьогодні всі читають електронні книги, я досі люблю запах паперу. Це запах справжнього світу, живого.

Бабуся навчила мене, як повинен пахнути дім.

Справжній дім пахне щойно випеченим хлібом, молоком, корицею.

Справжній дім – це коли тебе чекають.

Мої друзі після школи приходили в порожні квартири, їли холодну їжу з холодильника і робили уроки самі. А я приходив додому, де завжди було тепло, де на плиті стояв гарячий борщ, а бабуся сиділа біля вікна і чекала на мене.

Я вдячний за це.

Моя мрія Я завжди мріяв про одне – відкрити свою маленьку книжкову крамницю.

Я уявляю її в усіх деталях: дерев’яні полиці, затишні крісла, аромат кави і свіжої випічки. Люди будуть приходити, сідати, гортати книги, пити чай чи какао.

Я поставлю кілька столиків, буду готувати для своїх гостей найсмачніші пироги за бабусиними рецептами.

Я знаю, що в мене все вийде.

Бо бабуся завжди казала мені: «Головне – робити все з душею».

Вона щаслива, що я закінчив університет, знайшов гарну роботу. Я викладач – навчаю дітей, даю їм знання, але сам мрію про інше.

Бабуся мріє побачити мене одруженим, з дітьми. Вона хоче няньчити правнуків, як колись няньчила мене.

Але спочатку – моя мрія.

Я не казав бабусі, але нещодавно дізнався: мій батько продав спадкову землю, забрав свою частину і не дав мені ані копійки.

Але його брат – мій дядько, людина із золотими руками – обіцяв допомогти. Він хоче вкласти гроші в мою книжкову крамницю, допомогти з ремонтом, з меблями.

Бабуся завжди приймала його як рідного сина. Може, тому він і погодився мені допомогти.

Я хочу зробити її щасливою.

Я хочу, щоб вона пишалася мною.

Щоб, заходячи в мою книжкову крамницю, вона могла сказати: «Це зробив мій онук».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 1 =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Хата вже не вміщає

В домі не лишилося місця Повертаючись від доньки, Алла зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу,...

З життя57 хвилин ago

Чарівні вії й самотність: як знайти справжнє щастя

Красиві вії та порожня хата: історія про те, як серце обмануло Ой, добрі люди, слухайте ж, бо розповім вам історію,...

З життя59 хвилин ago

«Крізь сльози — до нового життя: історія з дому для літніх»

Ой, дорогі мої, сідайте ближче, бо розповім вам історію, яку й сама ледве до ладу складаю. Жила собі, страждала, а...

З життя2 години ago

Забута у вогні минулого: моя історія самотності

Ой, дитино моя, присядь біля мене, бо хочу розповісти тобі давню історію не звичайну, а таку, що болить, наче ножем...

З життя2 години ago

Щастя, знайдене у любові: історія, сильніша за зраду

Як Оленка з Марійкою щастя знаходили: казка про кохання, міцніше за зраду Ой, діти, підіть ближче, розповім вам історію, що...

З життя2 години ago

Я заснула на плечі незнайомця в літаку… і те, що він зробив потім, назавжди перевернуло моє життя.

Я заснула на плечі чужої людини у літаку і його вчинок змінив мою долю назавжди.Мені здавалося, що це один із...

З життя2 години ago

Хлопчик закричав, що в труні лежить не його мати: спершу всі вважали, що це від горя, поки не відкрили труну

Той день був затягнутий сірою млою, ніби сама природа шанувала жалобі. Люди в чорному поволі збиралися у церкві, пошепки ділячись...

З життя3 години ago

Тиша, що нагадує про гуле життя: як дрібниці руйнують родини

Ой, онучі мої, слухайте бабусю Хоча й кажуть, що в будинку для літніх тихо, але для мене ця тиша нагадує,...