З життя
Запізнілий шлюб: Вперше заміж у 55 років
Мій запізнілий чоловік… Вперше заміж у 55… Минули вже п’ять років після того, як ми влаштували весілля… Зараз мені 60, а моєму чоловіку – 65… Немає нічого дивного в тому, що я вийшла заміж у 55 років… У наші дні може трапитися будь-що… Дивно лише те, що це був мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка… І уявіть собі, я ніколи не збиралася виходити заміж! Ще в молодості, коли мені ще не було двадцяти, мене покинув хлопець, якого я дуже кохала… Його звали Слава. Він залишив мене на п’ятому місяці вагітності… Спочатку, Господи прости, я хотіла звести рахунки з життям, але потім взяла себе в руки і заприсяглась ніколи не виходити заміж… Не хотіла, щоб поряд зі мною був ще один негідник, який втече при першій можливості… Я дотрималась слова… Виросла і вийшла заміж моя донька, з’явилися онуки, а я, наче впертий осел, тягнула самотнє життя… І не можу сказати, що чоловіки не залицялися… Ще скільки! Але характер у мене впертий: якщо вже задумала щось – обов’язково виконую… Але життя самотньої жінки зробило мене позбавленою жіночої привабливості, грубуватою… Проте доля – непередбачувана «пані»… І я хочу розповісти, як одному чоловіку таки вдалося мене взяти за руку і повести під вінок…
Коли я вийшла на пенсію, як і всі пенсіонери, вирішила зайнятися грядками… Від батьків мені залишилася невелика дачна хата із клаптиком землі. Добиралася я електричкою. Дорога займала трохи більше години, тому я брала журнал з кросвордами, щоб скоротити час. Одного разу, на одній із зупинок, до мене підсіли чоловік і жінка (схоже, подружжя) і невеликий старенький чоловік. Спочатку всі мовчали. Потім я почула тихий голос своєї сусідки:
– Славо, давай заїдемо до дітей, допоможемо – несміливо сказала жінка. – Ти ж батько…
Та тут гуркіт поїзду перебив гучний голос її чоловіка.
– Ти що, дурна, хочеш, щоб я на колінах повзав перед цими недоумками?
Далі посипалася така нецензурщина на адресу жінки і дітей, що я невільно подивилася на сусідів. Мої очі зупинилися на обличчі того, хто кричав і я остовпіла. Це був Слава! Той самий Слава, що багато років тому залишив мене вагітною! Він зовсім не змінився, лише риси обличчя змаршрувалися від віку й злоби. Він був таким же великим, як і в молодості. Слава, звісно, мене не впізнав, але, зловивши мій погляд, істерично викрикнув:
– А ти на що дивишся! Відверни очі, бо вдарю!
Я заклякла. Руки й ноги не слухались: чи то від несподіванки, чи то від страху. І тут сталося щось дивовижне. Невеликий старенький чоловік, що сидів навпроти, рішуче встав між мною й Славою та впевнено промовив:
– Якщо ти не припиниш ображати жінок, матимеш справу зі мною. Чоловік, який так говорить з жінками, для мене – нуль. Я тебе в баранячий ріг зігну!
У мене серце піднялося в п’ятки! Який «баранячий ріг»?! Та Слава його розчавить! Вже налаштувалась захищати свого заступника, як раптом Слава знітився, втягнув плечі в себе і щось невнятно пробурчав. І тоді я зрозуміла, що цей «герой-крикун» лише перед жінками силу показує. А перед справжнім хоробрим чоловіком одразу пасує. І через нього… (немає слів!) я все життя зіпсувала собі?! Сльози навернулися на очі. Все сталося швидко, як у фільмі, де тридцять років промайнуло за хвилину.
Слава з дружиною зійшли через дві зупинки, і я заплакала. На душі було порожньо і гірко.
– Навіть сльози не зіпсують вашого милого обличчя, – усміхався до мене мій заступник. Тепер він не здавався мені «маленьким чоловічком». Переді мною сидів мужній і хоробрий чоловік. Його звали Федір Борисович, відставний військовий. Так я познайомилася зі своїм майбутнім «запізнілим» чоловіком. І раптом зрозуміла, що вперше за довгі-довгі роки я хочу вийти заміж, хочу відчути себе коханою жінкою. Так і сталося. Ми з Федором дуже щасливі. Все ж таки життя мудро все розставляє по своїх місцях. І не має значення, скільки тобі років. Бо навіть осінь життя може наповнитися любов’ю і щастям.
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...
For about an hour, I observed young would-be parents who had only just left sixth form.
For about an hour, I observed a pair of soon-to-be parents, barely out of sixth form. Not long ago, I...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home
Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...