Connect with us

З життя

Запізнілий шлюб: Вперше заміж у 55 років

Published

on

Мій запізнілий чоловік… Вперше заміж у 55… Минули вже п’ять років після того, як ми влаштували весілля… Зараз мені 60, а моєму чоловіку – 65… Немає нічого дивного в тому, що я вийшла заміж у 55 років… У наші дні може трапитися будь-що… Дивно лише те, що це був мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка… І уявіть собі, я ніколи не збиралася виходити заміж! Ще в молодості, коли мені ще не було двадцяти, мене покинув хлопець, якого я дуже кохала… Його звали Слава. Він залишив мене на п’ятому місяці вагітності… Спочатку, Господи прости, я хотіла звести рахунки з життям, але потім взяла себе в руки і заприсяглась ніколи не виходити заміж… Не хотіла, щоб поряд зі мною був ще один негідник, який втече при першій можливості… Я дотрималась слова… Виросла і вийшла заміж моя донька, з’явилися онуки, а я, наче впертий осел, тягнула самотнє життя… І не можу сказати, що чоловіки не залицялися… Ще скільки! Але характер у мене впертий: якщо вже задумала щось – обов’язково виконую… Але життя самотньої жінки зробило мене позбавленою жіночої привабливості, грубуватою… Проте доля – непередбачувана «пані»… І я хочу розповісти, як одному чоловіку таки вдалося мене взяти за руку і повести під вінок…

Коли я вийшла на пенсію, як і всі пенсіонери, вирішила зайнятися грядками… Від батьків мені залишилася невелика дачна хата із клаптиком землі. Добиралася я електричкою. Дорога займала трохи більше години, тому я брала журнал з кросвордами, щоб скоротити час. Одного разу, на одній із зупинок, до мене підсіли чоловік і жінка (схоже, подружжя) і невеликий старенький чоловік. Спочатку всі мовчали. Потім я почула тихий голос своєї сусідки:
– Славо, давай заїдемо до дітей, допоможемо – несміливо сказала жінка. – Ти ж батько…
Та тут гуркіт поїзду перебив гучний голос її чоловіка.
– Ти що, дурна, хочеш, щоб я на колінах повзав перед цими недоумками?
Далі посипалася така нецензурщина на адресу жінки і дітей, що я невільно подивилася на сусідів. Мої очі зупинилися на обличчі того, хто кричав і я остовпіла. Це був Слава! Той самий Слава, що багато років тому залишив мене вагітною! Він зовсім не змінився, лише риси обличчя змаршрувалися від віку й злоби. Він був таким же великим, як і в молодості. Слава, звісно, мене не впізнав, але, зловивши мій погляд, істерично викрикнув:
– А ти на що дивишся! Відверни очі, бо вдарю!
Я заклякла. Руки й ноги не слухались: чи то від несподіванки, чи то від страху. І тут сталося щось дивовижне. Невеликий старенький чоловік, що сидів навпроти, рішуче встав між мною й Славою та впевнено промовив:
– Якщо ти не припиниш ображати жінок, матимеш справу зі мною. Чоловік, який так говорить з жінками, для мене – нуль. Я тебе в баранячий ріг зігну!
У мене серце піднялося в п’ятки! Який «баранячий ріг»?! Та Слава його розчавить! Вже налаштувалась захищати свого заступника, як раптом Слава знітився, втягнув плечі в себе і щось невнятно пробурчав. І тоді я зрозуміла, що цей «герой-крикун» лише перед жінками силу показує. А перед справжнім хоробрим чоловіком одразу пасує. І через нього… (немає слів!) я все життя зіпсувала собі?! Сльози навернулися на очі. Все сталося швидко, як у фільмі, де тридцять років промайнуло за хвилину.

Слава з дружиною зійшли через дві зупинки, і я заплакала. На душі було порожньо і гірко.
– Навіть сльози не зіпсують вашого милого обличчя, – усміхався до мене мій заступник. Тепер він не здавався мені «маленьким чоловічком». Переді мною сидів мужній і хоробрий чоловік. Його звали Федір Борисович, відставний військовий. Так я познайомилася зі своїм майбутнім «запізнілим» чоловіком. І раптом зрозуміла, що вперше за довгі-довгі роки я хочу вийти заміж, хочу відчути себе коханою жінкою. Так і сталося. Ми з Федором дуже щасливі. Все ж таки життя мудро все розставляє по своїх місцях. І не має значення, скільки тобі років. Бо навіть осінь життя може наповнитися любов’ю і щастям.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 − 8 =

Також цікаво:

З життя31 хвилина ago

Незламна зв’язок дружби

Оксана закрила файл і надіслала його собі на робочу пошту. У понеділок у офісі відкриє, роздрукує, поставить печатку й здасть...

З життя40 хвилин ago

Дядя Паша: Провідник у нове життя

Дядько Павло, або Життя триває… Віталій сидів за кухонним столом, нудно дивлячись у стіну перед собою. Нічого цікавого там не...

З життя2 години ago

А от же, моя мама мені повірила!

Тато вірив у мою історію. Це сталося минулого року на Великдень. Була ніч, близько восьмої, якраз у Чистий Четвер. Я...

З життя2 години ago

Серце, що належить лише тобі

Дрібний дощик бив по обличчю, заливаючи очі. Олена йшла, мріючи швидше опинитися вдома. В голові млость, думки розпливалися, як стара,...

З життя3 години ago

Автошкола для всіх

**Щоденниковий запис** Сьогодні був один з тих днів, коли все йшло не так. Марійка припаркувала свій авто біля офісу і...

З життя3 години ago

У дверях з’явилася любов…

До мене постукало кохання… Соломія виїхала з села до Києва та вступила до університету. Після сільської школи навчання давалося важко,...

З життя4 години ago

Згенеровані спотворення

**Зіпсовані гени** Олена зайшла до квартири, поставила важкі пакети на підлогу та голосно видихнула. — Хто вдома? — гукнула в...

З життя4 години ago

Гумор та мудрість

Щоденник: – Олесю, ти скоро? Зараз прийдуть Соломія з Тарасом, – нетерпляче сказав Андрій, зазирнувши у спальню. – За хвилину....