Connect with us

З життя

Записка замість дружини і новонароджених близнюків

Published

on

Коли Максим їхав того дня до пологового будинку, у грудях у нього грали фанфари. В руці він міцно тримав зв’язку кульок із написом «Ласкаво просимо додому», а на задньому сидінні лежав м’який плед, у який він планував загорнути донечок, щоб обережно довезти їх додому. Його дружина, Оля, мужньо виносила вагітність, і ось настав довгоочікуваний момент — початок нового життя вчетверо.

Та все розсипалось за мить.

Коли він увійшов до палати, новонароджених дівчаток колихала медсестра. Олі ніде не було. Жодного сліду. Ні її сумки, ні телефону. Лише записка на тумбочці:

«Пробач. Піклуйся про них. Запитай у своєї матері, чому вона так зі мною вчинила.»

Світ Максима перевернувся. Він несвідомо взяв донечок на руки — крихітні, беззахисні, пахнули молоком і чимось безмежно рідним. Він не знав, що робити, що казати. Просто стояв, а всередині кричав.

Оля пішла.

Він кинувся до медперсоналу, вимагав пояснень. Але тільки розвели руками — мовляв, вона пішла сама, сказала, що все узгоджено з чоловіком. Ніхто нічого не запідозрив.

Максим повіз дівчаток додому, у нову дитячу кімнату, де пахло ваніллю і чистотою, але від цього легше не стало.

На порозі його зустріла мати — Людмила Степанівна, з усмішкою й паляницею в руках.

— Ось і мої онучечки приїхали! — радісно скрикнула вона. — Як там Олечка?

Максим сухо подав їй записку. Вона миттєво поблідла.

— Що ти наробила? — прохрипів він.

Мати почала запевняти, що нічого страшного, просто хотіла «поговорити по-доброму», щоб Оля знала, як бути гарною дружиною. Та ж хіба погано «нагадати»? Вона ж тільки хотіла «відвести лихо» від сина.

Тієї ж ночі він виставив матір за двері. Не кричав. Просто мовчав. Дивився на донечок і силкувався не збожеволіти.

Уночі, коли колихав дівчат, згадував, як Оля мріяла про материнство, як вибирала імена — Соломія та Марусі, як гладила живіт, думаючи, що він спить.

Він перебирав її речі і знайшов ще один лист. Написаний Олею, призначений… його матері.

«Ви мене ніколи не приймете. Я не знаю, що ще зробити, щоб бути «достатньою». Якщо хочете, щоб я зникла — я зникну. Але нехай ваш син знає: я пішла, бо ви відняли в мене віру в себе. Я більше не витримую…»

Максим перечитав листа кілька разів. Потім зайшов у дитячу, сів на край ліжечка й заплакав. Беззвучно. Від безсилля.

Він почав шукати. Дзвонив до всіх Олиних подруг, підключив знайомих. Відповідь була одна: «Вона почувалася чужою у вашому домі». «Говорила, що ти кохаєш матір більше, ніж її». «Боялася бути самотньою — але ще більше боялася залишитися поруч».

Минали місяці. Максим сам навчався бути татом. Міняв підгузники, готував суміш, засинав у одязі, іноді навіть із пляшкою в руці. І все чекав.

А ось — через рік, у день першого дня народження донечок — у двері постукали.

На порозі стояла Оля. Та сама. Виглядала свіжішою, стомленою, але з тим самим поглядом — сумним і каяттєвим. У руках тримала невеликий пакет іграшок.

— Пробач… — прошепотіла вона.

Максим нічого не сказав. Просто крокнув уперед і обняв її. Міцно. Не як ображений чоловік. А як людина, якій бракує половини серця.

Пізніше, сидячи у дитячій, Оля зізналася: у неї була важка післяпологова депресія. А жорстокі слова свекрухи добили її остаточно. Вона пройшла терапію, жила у подруги в сусідньому місті, весь цей час писала листи, які так і не надіслала.

— Я не хотіла йти… — ридала вона, сидячи на підлозі. — Я просто не знала, як залишитися.

Максим взяв її за руку:

— Тепер усе буде інакше. Разом.

І вони почали спочатку. З нічних годувань, перших зубів і дитячого лепету. Без Людмили Степанівни. Та ще намагалася повернутися, благала пробачення. Але Максим більше не дозволив нікому руйнувати його дім.

Сім’я встояла. Рани загоїлися. І, можливо, кохання — це не про ідеальних батьків чи бездоганні шлюби. А про тих, хто залишився, коли все розвалилося. Про тих, хто повернувся. Про тих, хто пробачив.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 4 =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

For My Mother, Looking After Her Granddaughter Seems an “Impossible Task.

Dear Diary, My mother finds looking after her granddaughter absolutely impossible. All my friends have mothers who can step in...

З життя1 годину ago

I Invite No One, I Host No One, I Share Neither My Harvest Nor My Tools – In My Village, They Think I’m Mad.

I keep to myself, I never invite anyone over, I never split my crops or lend my tools the folk...

З життя2 години ago

“Get Out of My House!” I exclaimed to my mother-in-law as she once again started hurling insults my way.

Get out of my house! I shouted at my motherinlaw when she started hurling abuse at me again. The only...

З життя3 години ago

My Ex-Husband’s Son from His Second Marriage Fell Ill, and He Asked Me for Financial Help – I Said No!

Emma Clarke, 37, has been single for a decade now ten solid years since the divorce that left her with...

З життя4 години ago

The Underlayer: A Deep Dive into Hidden Foundations

Emma, is that you? I asked, startled when a former schoolmate slipped the door open. It had been about a...

З життя5 години ago

Tasha Was Overjoyed: She Awoke with a Blissful Smile on Her Face, Sensing Vadim Breathing Softly Behind Her, Making Her Smile Again.

Maggie feels joyous. She wakes with a blissful smile spreading across her face. She senses David breathing warm air against...

З життя6 години ago

While I Was at Work, My Husband Went to Pick Up the Children, and When I Went to Join Him, He Wouldn’t Open the Door for Me.

Hey love, Ive got to tell you whats been happening, so picture this: I was at the office in Birmingham,...

З життя7 години ago

Refusing to Care for My Husband’s Sick Aunt, Who Has Her Own Children

Emily, you know David runs his own company, he spends days in meetings, and Sophie lives on the other side...