Connect with us

Storie di vita

Завітали до мами.

Published

on

Ми приїхали до мами. Заходимо в під’їзд, а там сидить хлопчик років п’яти і плаче невтішно.
— Що сталося? — питаю. — Чому плачеш?
Він відповідає:
— Я до бабусі приїхав. Вийшов у двір погуляти, повернувся, а вона двері не відчиняє.
Кажу:
— Не потрібно так розстроюватись. Бабуся, напевно, в магазин вийшла, зараз повернеться.
А він і далі плаче, аж тремтить. Маленький такий, що аж серце стискається.
— А як тебе звати?
— Ром-а-а-н…
— З якої ти квартири?
— Із вісімна-а-адцятої…
А у вісімнадцятій квартирі нові мешканці, я їх ще не знаю. Подзвонила туди — тиша. Не можна ж залишати плачучого малюка на сходах?
— Ходімо до нас, — кажу, — Романе, у гості. А бабусі записку залишимо в дверях.

Прийшли додому. Поки чоловік його розважав, я написала записку: “Роман у кв. 28”. Спустилася, засунула в дверну щілину.
Повертаюся, Роман вже з моїм величеньким хлопчиком грається машинками на підлозі, все добре.

Вмила його, питаю:
— Борщу будеш?
— Буду.

Він з’їв тарілку борщу, аж ложка миготіла.
— На друге голубці. Будеш?
— Буду.

Апетит завидний, не причепишся. Два голубці з’їв за раз.
— Тобі компот чи сік?
— Мені чай.

Я трохи здивувалася, бо коли мені було 5 років і в домі був компот чи сік, ніхто б мене не примусив пити чай.
Ну добре.
Сидимо, п’ємо чай з вафельним тортом, Роман з моїм чоловіком розмовляє.
Обговорили всі суто чоловічі питання: які бувають марки машин, яку вони розвивають швидкість та інше важливе.

Прийшла моя мама.
Пояснюю їй появу гостя.

Мама каже:
— Незвично. У 18-й квартирі живе дівчина приблизно твого віку.
Я нічого дивного в цьому не побачила.
Сорокарічна дівчина цілком може бути бабусею п’ятирічного онука, хто ж їй заборонить.
Мама вважала мій аргумент досить переконливим і теж почала розважати гостя.
Дістала коробку з іграшками, і тут почалися їх розваги.

Приблизно через годину дзвінок у двері.
Відчиняю — на порозі жінка мого приблизно віку.
— Добрий день, — каже. — Я ось з роботи приїхала, а у мене в дверях записка. Ви, мабуть, квартирою помилилися?

Мене насторожило те, що вона приїхала з роботи. Те, що ім’я Роман нічого їй не каже, здивувало.
— У вас онук не губився часом? — питаю.
— У мене онуків поки немає, — відповідає.

Так, головоломка не складається. Повертаюся в кімнату. Там усі зайняті: мама вантажить кубики в самоскид, чоловік прив’язує до самоскида мотузку, начальник транспортного цеху Роман роздає всім вказівки.
— Романе, — кажу я, — ти з якої квартири насправді?
— З вісімнадцятої, — не відриваючись від процесу каже Роман.
— А цю тітку знаєш?
Роман обертається, мигцем дивиться на хазяйку 18-ї квартири, байдужо кидає “Ні” і повертається до справ.
— І вона тебе не знає, — кажу я. — Хоча живе в 18-й квартирі.

Водій самоскида та грузчик зупиняються й дивляться на Романа.
— Не живе, — запевняє нас Роман і намагається продовжити гру.

Усі перевели погляд з Романа на жінку мого віку.
— Я живу у вісімнадцятій, — перелякано бурмоче вона. — Але це не мій хлопчик, чесне слово, не мій.

Я можу зрозуміти, чому вона так злякана: у моєї мами таке лице, наче вона ось-ось кине в неї кубиком.
— Стоп гра, — кажу я і сідаю на підлогу поруч з Романом. — Давай спочатку. Звідки ти до бабусі приїхав?
— З Києва.
— А адресу свою київську знаєш?
Називає адресу: вулицю, будинок, квартиру.
— А бабусину адресу знаєш?

Називає адресу бабусі, і все стає зрозумілим.
Маленький бешкетник з друзями у своєму дворі грався, і в процесі гри вони непомітно перемістилися у двір сусідній.
Потім друзі розбіглися по домам, і наш герой теж пішов додому, чого йому одному на вулиці робити.
Доми типові, як дві краплі води схожі.
Замість бабусиного приходу старший прийшов у наш.
У двері постукав — ніхто не відчинив.
Він злякався і заплакав.

Все просто.
Сунули Роману машинку на добру пам’ять, взяли його на руки і понесли до бабусі.
Яка там, напевно, вже побіліла від переживань, якщо ще жива.

Прибігаємо в сусідній двір.
Чуємо удалині голос, що кличе ніжно:
— Рома! Ромааа! Ромаан!

Біжимо на цей голос.
Бачимо до смерті перелякану жінку мого віку.
— Ваш?
— Наш!

І з риданнями кидається на груди одразу всім нам.
Заспокоїли, пояснили, засміялися.
У бабусі був нервовий сміх, треба сказати.
А Роману байдуже, у нього нова машинка, чого ви там всі галасуєте, не даєте зосередитися на грі.

Бабуся так дякувала, що ми поспішили піти, поки вона зовсім не розсипалася від подяки.
Даємо задній хід, чуємо, вона каже:
— Романе, швидше обідати, ти ж голодний.
— Я вже поїв, — відповідає Роман, водячи машинкою по асфальту.
— Він вже поїв, — піддаю я, обертаючись. — Перше, друге і чай.
— Дивина! — дивується бабуся. — Він так погано їсть, ложку супу не змусити з’їсти.

Я з подивом піднімаю брову, згадуючи, які порції Роман ум’яв, а він відволікається нарешті від машинки і кричить нам:
— Бувайте! Я завтра ще прийду!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × чотири =

Також цікаво:

EN60 хвилин ago

The Workshop on Birchwood Lane, Thirty Square Feet of Silence

Carol Whitfield switched off the iron and only then realized she'd been standing there for five minutes, pressing the same...

EN1 годину ago

The Rooster Bakery

Maggie Hollis stood behind the counter of her shop on Elm Street when her hands froze over the dough. It...

IT4 години ago

Il peso di un invito

La prima cosa che Celeste Marchetti notò del mio abito fu il colore. La seconda fu che non mi vergognavo...

Storie di vita6 години ago

Alessandro aprì la cartellina con un sorriso arrogante, come se fosse convinto di trovarci qualche documento privo di valore.

Alessandro aprì la cartellina con un sorriso arrogante, come se fosse convinto di trovarci qualche documento privo di valore. Ma...

EN8 години ago

The Denim Jacket That Cost Her a Business Partner

Renata Castellano turned sixty-two in March, and she still ran the front counter of her own tailoring shop on Fillmore...

EN10 години ago

The Folder on Hollyhock Lane

I knocked on my daughter's door the same week her name showed up on Channel 7 News with a number...

EN10 години ago

Dana Pruitt Didn’t Wobble, and the Calloways Finally Paid $186,000

I've fitted hems at Calloway's Department Store on Bull Street for nineteen years. I know the smell of that building...

IT10 години ago

Il peso che mio nipote Nicolò non voleva portare

Mi chiamo Edoardo Ferraris, ho quarantatré anni, sono geometra e vivo a Bergamo con mia moglie Chiara e i nostri...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.