Здається, я сьогодні бачила твого колишнього

— Мені здається, сьогодні я бачила твого колишнього, — зітхнула Тамара Григорівна, знімаючи зимові чоботи.

Тим часом Ганна роздягала близнюків, які повернулися з прогулянки з бабусею.

— Сам чи з новою пасією?

— Сам був. Хвилин п’ять дивився, як я по дитячому майданчику коляску катаю. Коли я на нього глянула, швидко пішов. Може, й помилилася, але дуже схожий. Він хоч телефонував, цікавився дітьми?

Ганна насупилася.

— Дзвонить через день. Я слухавки не беру.

— Чому ж так? Може, б ви помирилися!

— Він мене вагітною кинув заради якоюсь фіфи, щоб я з ним говорила?!

Донька почала заводитися, але Тамару Григорівну це не зупинило.

— А може, він побачити дітей хоче? Дарма ти так! Може, і помирилися б разом.

“І мені не довелося б щотижня до вас їздити”, — подумала бабуся вже про себе.

— Він прекрасно знає адресу! Захоче — прийде. А миритися з ним не збираюся, мені зрадники не потрібні.

— Ох, Ганно, не в твоєму становищі виставляти напоказ гордість! Дітей разом народили, разом і проблеми вирішувати треба.

— То ти б тата пробачила?

— Що ж порівнювати! Твій батько беріг мене і завжди мріяв про велику сім’ю. На жаль, у Господа були на нього інші плани… А в вас що? Ех! — махнула рукою Тамара Григорівна і попрямувала до ванної мити руки, — Все як через пень-колоду.

Після місяця майже безперервного перебування з новонародженими онуками, Тамара Григорівна знову зрозуміла, що в такому режимі довго не витримає. До того ж собака Люцик, залишений нею у подруги, сильно сумував і майже нічого не їв. Тому Ганна залишила свої намагання переконати матір, що потрібно здавати її квартиру в Свободі, наводячи такі аргументи, як: “навіщо їй пустувати”. Раз вона пошкодувала Тамару Григорівну і запропонувала навідуватися до них три дні на тиждень, щоб новоспечена мама хоч трохи могла прийти до тями.

Тамара Григорівна прилягла поруч із 4-місячними онуками. Пухляші! Ох, скільки ж з ними мороки! Очі Павлуші вже почали набувати карого відтінку, і волосся росло темне, кучеряве, як у тата, а в Полінки яскраво-блакитні очі, як льон, а волосся біле, пухове… Різні дітки, несхожі. Одна біда — щоки суцільно вкрити червоними, шорсткими плямами діатезу. А коли розкричаться… Не дай бог!

— Мені здається, у них не на Люцика алергія, — припустила Тамара Григорівна, — що з ним, що без нього все ті ж висипи. Дарма ти собаку мою образила.

— Прямо вже й образила! Це ж тварина, мамо, не перебільшуй. Ти, мабуть, права про алергію. — Ганна чомусь поправила бодік на агуаючому Павлуші і невпевнено подивилася на матір.

“Щось придумала,” — зрозуміла Тамара Григорівна і мала рацію.

— Я тут знаєш, про що подумала… — почала Ганна, — може, вийти на пів ставки? З іпотекою, звісно, тепер легше завдяки кредиту на материнський капітал, але допомога у мене крихітна, і аліменти малі. З декретних майже нічого не залишилось, чимало витрат із цими дітьми!

— І не проси! — жахнулась Тамара Григорівна. — Я не впораюсь із ними одна, ти в своєму розумі? Хочеш мене завчасно загнати в могилу? Так я вже зрозуміла яка ти, зрозуміла, донько… Егоїстка, ось! І не ображайся. Совість мати хоч трохи треба! Не бачиш, що я й так… із останніх сил… Все для тебе! Навіть Люцика залишила! — схвильовано і переривчасто виголосила мати. Їй теж здавалося, що вона погана, жахлива егоїстка. Про себе, все-таки, насамперед посміла подумати, а не про свою рідну 35-річну доньку!

Тамара Григорівна поглянула на доньку — та зніяковіла. Продовжила:

— Не розумієш, ні. Та й бог з тобою!

— Мамо, ну що ти так…

— Я ж не за себе переживаю, а за собаку! Кому він потрібен, крім мене? Засумує, загине, а ще ж не старий.

У Тамари Григорівни виступили сльози.

— Вічно ти перебільшуєш! — обурилася Ганна.

— Ні, я, на відміну від тебе, тверезо дивлюся на речі. До того ж, який сенс тобі виходити на пів ставки? З тебе ж знімуть допомогу по догляду за дітьми!

— Я не на свою роботу, а так… В один магазин. Два рази на тиждень неофіційно. Знайома запропонувала. Гаразд, мамо, забудь. Ти права, з ними дуже тяжко. Тільки от що робити з цими грошима не знаю.

Ганна запустила в волосся пальці, розтріпалася і впала на ліжко.

— Війтко буде дзвонити — не відмовляйся, візьми слухавку. Він тобі потрібен. Саме зараз потрібен. Чуєш?

Донька промичала щось невизначене. У квартиру подалася зі школи Юля. Дівчинка дуже любила, коли бабуся була у них. Їй одразу ставало весело і легко на душі.

— Усім привіт! Я голодна просто звірськи, згодна навіть на крокодила!

В якості експерименту перед Новим Роком Люцик був узятий з собою в місто. За кілька днів спільного перебування дітям не стало гірше. Внучка Юля заціловувала пса, а на святвечір пов’язала йому на нашийник золотистий бантик. Тамара Григорівна помітила, що донька дуже старається навести красу перед дзеркалом. Одягнула плаття, колготки, зробила макіяж, з зачіскою вигадавала… Та й стіл накрила не на трьох.

— До нас хтось прийде, чи що? Для кого ти так стараєшся?

— Чому стараюся? І не стараюся я взагалі! Просто хочу зустріти Новий Рік гарною, — відповіла Ганна, нафарбувала губи і потім неохоче додала: — Війтко прийде. Упросив-таки. Але я не для нього причепурилася! Ще що!

Віктор з’явився через півгодини з мішком подарунків. На його блідому обличчі металися тіні змішаних почуттів: вини, очікування, готовності відбити нападки колишньої дружини. Він зробив незграбну спробу бути веселим і безтурботним.

— Усіх з наступаючим! На вулиці мороз так і тріщить! — посміхнувся він у всі 32 зуби.

Ганна кліпала на нього густо підведеними віями і тільки було відкрила рот, як вибігла приголомшена Юля. Вона не бачила батька з весни і не знала, що він сьогодні прийде. Віктор розкрив руки для обіймів. Він явно здивувався тому, як підросла старша донька.

— Юля, яка ти красуня! Дай же я тебе обійму!

Юля підбігла… І з усієї сили, як юна тигриця, вдарила кулачками по його розкритих руках.

— Ненавиджу! Ти мені не тато! — прокричала дівчинка і сховалася у своїй кімнаті, гучно грюкнувши дверима.

Тут же на повний голос заревли близнюки, і Ганна кинулася до них.

Віктор зів’яв і поклав теплу куртку в шафу. Тамара Григорівна хмикнула, не втрималася:

— Ну, а що ж ти хотів? Невже очікував іншого? Ех ви, батьки куцунявий!