Жодна з бабусь не може забрати дитину з садочка. Мені доводиться платити величезні суми за догляд.

Кипить від люті! Сьогодні знову посварилася з матірю, а до свекрухи навіть дзвонити не хочу.
Нам «пощастило» у нас є дві бабусі: моя й чоловікова Хоча «пощастило» це занадто. Вони живуть за сто метрів від садочка нашого сина, але обидві категорично відмовляються його забирати. Я б робила це сама, але мій робочий день закінчується о шостій, і я не встигаю. Чоловік теж не завжди може працює на заводі у змінному графіку. Тому ми вимушені наймати няню, а це додаткові витрати, які тягнуть сімейний бюджет на дно. І це при тому, що у нас є бабусі!
Моя мати закінчує роботу о четвертій і щодня проходить повз садочок, повертаючись додому. Але її особисте життя зараз на першому місці: вона розвелася з вітчимом і хоче жити для себе. Каже, що після роботи їй потрібно відпочивати, робити маски для обличчя, щоб виглядати молодше. Кожні вихідні у неї плани: кіно, виставки, зустрічі з друзями.
Сина вона бере дуже рідко, лише по вихідних, і скаржиться, що онук збиває їй режим бігає по квартирі й заважає медитувати. При цьому вона обожнює давати мені поради щодо виховання, але саме брати участь у ньому категорично відмовляється.
Свекруха це окрема історія. Вона ніколи не працювала, завжди була домогосподаркою. У неї четверо дітей, і мій чоловік старший. Здавалося б, ідеальна людина для допомоги, але ні! Вона каже, що вже висиділа своїх дітей, і цього достатньо. До того ж, у неї безліч справ: готувати, прибирати, прати, годувати сімю, а потім за всіми прибирати. І це при тому, що її молодші сини вісімнадцятирічний та двадцятиоднорічний давно самостійні чоловіки.
Одного разу свекруха все ж таки забрала сина з садочка, а потім була в такому обуренні! Нібито в неї взагалі не було часу нічого зробити, поки вона забрала онука, а її чоловіки повернулися з роботи втомленими й голодними. Пізніше вона мені заявила, що я народжувала для себе, а не для неї, тому й доглядати за дитиною маю сама. І взагалі, щоб ми більше не розраховували на її допомогу.
Витрати на дитину сильно підрізали наш бюджет. Мене бісить лицемірство цих бабусь, які щороку на Різдво збираються з онуком і розповідають, як сильно його люблять, хто який подарував подарунок. Але нам не потрібні їхні подарунки нам потрібна реальна допомога.
І от сьогодні мені довелося дзвонити матері й буквально благати її забрати сина, бо грошей на няню вже немає.
Ми нічого не можемо очікувати від батьків ні фінансової підтримки, ні справжньої допомоги. Свекруха теж не хоче давати гроші, каже, що її чоловіки їдять у закладах, і всі кошти йдуть на їжу.
Я не уявляю, як ми виберемося з цієї ситуації. Усе, що ми заробляємо, йде на їжу, одяг і побутові витрати, а ще треба платити за няню. Як достукатися до наших бабусь? Чому вони не бачать, що ми тонемо?