Життя — це непередбачувана і чарівна річ: кожен раз, коли здається, що все закінчено, воно просто змінює декорації.

І, все ж таки, друзі мої, життя — непередбачувана і чудова річ. Іноді здається, що настає кінець, а вона лише змінює декорації навколо. Треба це прийняти (можна трохи поплакати на початку), потім сказати собі: у мене ж кіт, заспокоїтися, прибрати в квартирі і жити далі. Вона присвятила стільки років сім’ї брата, особистого життя не мала, зранку до вечора не присісти, не поїсти як слід. Вона і нянька, і куховарка, і прибиральниця, тільки без зарплати, адже рідні люди. Іншого життя не уявляла, приймала за щастя те, що є: у неї є своя кімнатка, правда крихітна і без вікна, колишня гардеробна, а два роки тому їй навіть дозволили прихистити безпритульного котика, така радість. Вона вважала, що у неї гарна доля — піклуватися про племінників, готувати, прати, підтримувати порядок у великій квартирі, відчувати себе потрібною. Адже вона сита і в теплі. Межа мрій. Їй вже 38, стара діва, молодість пройшла, так вона думала. Їй добре, коли всім навколо добре.

Але час минав, і все почало змінюватися: діти подорослішали, брат зайняв керівну посаду, купив заміський будинок і в одного чудового ранку, за сніданком, повідомив, що її послуги більше не потрібні, він тепер може дозволити собі найняти професійного кухаря і симпатичну покоївку, фінанси дозволяють. І попросив її переїхати в бабусину квартиру, яка давно пустувала, і з котом їй там не буде самотньо, а грошей він дасть… трохи.

У квартирі було холодно і темно, сонце кілька років не могло пробитися крізь товсті штори. І опалення ще не підключили, адже кінець літа. Сидячи в старому бабусиному кріслі, плакала від образи, почувала себе викинутою, непотрібною, старою лялькою. Погані думки лізли в голову, але кота, що лежав на колінах теплим клубком, було шкода залишати сиротою, вирішила ще пожити. Образу виплакала, умилася, розсунула запилені штори на вікнах і взялася за прибирання…

Чи не через тиждень влаштувалася за фахом на роботу в місцеву бібліотеку. З зарплати, потроху, стала ремонтувати квартиру: то шпалери недорогі купить, то покривало на ліжко, то комплект рушників. А посуд і так вже був: бабуся любила готувати і красиво подавати їжу, не жаліючи грошей на порцелянові сервізи і каструлі, одним сковорідкам шість штук, ціле багатство. І скатертини любила, плюшеві, з бахромою.

Коли настала осінь, стала помічати, що із задоволенням повертається з роботи додому. Йшла і усміхалася, уявляючи, як зараз її кіт зустріне, як вона буде в теплій ванні ніжитися, як вечерю буде готувати, а потім книгу в кріслі читати, а кіт поряд вмоститься. І в квартирі тепер тепло і затишно стало. І світло, тому що сонце любить заглядати у чисті вікна. Ще виявилося, що готувати для себе — теж задоволення, і яке ще. Вона прекрасно у спеціях і травах розбирається, знає, що до чого додати, плюс особисті кулінарні секрети. Загалом, незабаром усвідомила всю чарівність самотності і свободи: неквапливі прогулянки в осінньому парку, походи в музеї, недільний обхід ринку, що пахне ароматами зелені і стиглих фруктів, покупка в торговому центрі клітчастого плаття з тонкої вовни, шовкового шарфика, сумочки. Намагається виглядати достойно, хоч і небагато. На гроші брата велосипед придбала, у вихідні їздила на озеро милуватися і лебедів годувати. Рухаючи вранці на роботу, зустрічалася зі своїм відображенням у дзеркалі: завдяки прогулянкам — легкий рум’янець на щоках, очі яскраво-блакитні, помада на губах, схудла на три кг, хоча здавалося нічого вже худіти, але організм, він же розумний, він оцінив новий ритм життя і позбувся зайвого. Плюс до всього, виявила в собі здатність радіти дрібницям: аромату ранкової кави, м’якому пледу, новій книзі, посиденькам на підвіконні дощовим вечором у обіймах з котом, новому шампуню на поличці у ванній, врятованій від загибелі викинутій кимось квітці в пошкодженому горщику. Почала розуміти, що щастя — це не те, що зовні, воно всередині. Це те, що можна відчувати незалежно від того, що маєш.

На початку грудня, на честь свого дня народження, вирішила спекти великий пиріг: здобне тісто, солодкі яблука з корицею, карамельна скоринка. Гаряча, рум’яна випічка, запашно, охолоджувалася на красивій тарілці, а вона вирішила, що в цей знаковий, холодний, непогожий вечір не завадить бокал вина, довелося йти в магазин. Виходячи на майданчик, зіштовхнулася з чоловіком. Скажіть, цей божественний, запаморочливий запах з вашої квартири, запитав він, чим це пахне? Я пиріг пекла. Треба ж, хтось ще на цьому світі пече пироги. А з чим пиріг? З яблуками. Хочете, я вас почастую. А я не заважаю? Та ні, нітрохи, я навіть рада. У мене ще плов є, з кумином і часником, дивовижний… Як кажуть, вечір пройшов у теплій і невимушеній обстановці, навіть без вина. Чоловік виявився колишнім військовим, не генералом, але займає не останнє місце у місцевому вищому товаристві, вміє зробити ремонт і квартири, і техніки, вдівець. Через три місяці він їй пропозицію зробив, але вона тільки через рік погодилася стати його дружиною, все не вірила, що в неї можна закохатися, але на те він і військовий, оточив турботою і увагою, умовив здатися без бою. Кожен вечір зустрічав її з роботи, перевіряв, чи тепло одягнена, руки чи не замерзли, пальчики цілував, тяжкості носити не дозволяв, сам продукти купував. На реєстрацію запросила брата, він, звісно, в шоці був, зробив вигляд, що дуже радий за її щастя. У відповідь почув: дякую, що тоді виставив мене за двері, тільки тому я зараз щаслива. Я жити почала. Це чиста правда, братику, я тобі вдячна і зла не тримаю.

Вона як і раніше працює в бібліотеці, просто трохи змінилася: очі світяться, випромінює любов і таке тепло, що всіх навколо себе зігріває, а взимку на вікнах у читальному залі снігові узори тануть. Гардероб змінила: наче і скромно, але хто розбирається в дорогих брендах одягу та взуття, оцінюють по достоїнству.

Хтось скаже, пощастило жінці. А я вважаю, гідна плата за те, що не зламалася, поборола образу, вижила; за доброту, за те, що не озлобилася на світ. Котові, звісно, окрема вдячність, куди б вона без нього. Друзі, бережіть котів, і нехай у вас все буде добре.