Життя в достатку не завадило Олі вийти заміж спонтанно.

Оксана виросла в заможній родині. Вийти заміж за Миколу було імпульсивним рішенням, яке вона прийняла, бажаючи насолити батькам і піти проти їхньої волі. Тому й обрала чоловіка без грошей, квартири та стабільної роботи.

Єдине, в чому Оксані пощастило, — це те, що Микола її щиро любив і намагався для неї. Переїхав він з дружиною до батька, бо не було іншої можливості. І тут почались проблеми.

— Що, вона у тебе королева? — гавкав батько, не добираючи слів. — Ні їсти зготувати, ні посуду помити! Скільки це триватиме?

— Тату, не кричи, прошу, Оксана все чує, — намагався заспокоїти син, але це лише дратувало батька ще більше.

— Чуєш? Ти ще й боїшся її образити? — розлютився Олег, батько Миколи. — Ти збираєшся виховувати свою дружину чи ні?

— Прошу, не втручайся. Вона обов’язково зміниться. Просто не звикла, розумієш?

— Не розумію! — кричав батько. — Не розумію, чому в домі немає гарячої вечері і чому повна раковина посуду.

Оксана увійшла під час сварки, і це дуже здивувало Миколу. Її обличчя не виказувало жодних емоцій.

— Я не служниця. Якщо хочете їсти, приготуйте самі або… — провела пальцем по пильній старій плиті. — Купіть хоча б нормальну техніку…

Олег ще більше розлютився.

— Техніка тобі не подобається? Іди зароби. На моїй шиї ви сидіти не будете! Або обидва працюйте, або геть з моєї квартири!

— Збирайся, Миколо. Більше я тут не залишуся.

Микола підкорився. Склав речі і поїхав з Оксаною.

Батько намагався його зупинити.

— Вона ж на твоїй шиї сидить, — переконував він. — Вона знахабніла, треба поставити її на місце. А ти тікаєш за першим її закликом. Вона відбере у тебе все і залишить без нічого. Ти їй не рівня!

— Не тобі вирішувати, — відповів син батькові незадоволено і вийшов з квартири, взявши валізу.

На вулиці на нього чекала Оксана. Вона нетерпляче перебирала ногами.

— Викликай таксі, їдемо до моїх. Будеш просити мого батька, щоб нас пустили, обіцяти їм все на світі. Але жити я хочу в нормальних умовах.

І ще, — уважно дивлячись на чоловіка, додала: — Ти повинен переконати мого батька, що жити з ними — це лише твоє рішення.

Микола згоджувався на все.

Спершу звернувся до батьків дружини. У присутності їх довго принижувався і просив.

— Приповзли значить? — батько Оксани дивився на зятя з висоти. — І що вам треба?

Колись, коли Оксана втекла, вона заявила, що не хоче нічого спільного з нами мати.

— Геннадію Петровичу, вона була на емоціях. До того ж, самі розумієте, я поки працюю на півставки, не можу забезпечити вашу дочку так, як вона того заслуговує…

— Це не мої проблеми. Жити у нашому домі ви не будете. Вона обрала тебе, так і забезпечуй її як хочеш.

Оксана і Микола пішли. Молодий чоловік змушений був шукати способи підзаробити. Часто позичав у знайомих та друзів.

Перші два роки вони жили дуже важко. Мати Оксани допомагала таємно, щоб чоловік не знав, а час від часу батько Миколи підкидував гроші.

— Якби не твій батько, — бурчала дружина. — Жили б хоч у твоїй квартирі.

— Це ти сама хотіла піти, — нагадав чоловік. — Батько був не проти, щоб ми жили з ним. Вимагав елементарного: їсти приготувати і прибрати. Це жінки повинні робити.

— Хто сказав, що це жіночі обов’язки? У мене шкіра від води псується. Я не можу мити посуд, а про готування взагалі мовчу…

Микола не сперечався, лише махав рукою. Знав, що марно. Не переконати.

Через два роки життя в “злиднях”, як казала Оксана, молода дружина придумала собі ідеальний план.

— Нам потрібна дитина, — сказала вона. — Я втомилася рахувати копійки, хочу жити нормально.

— Думаєш, якщо ти народиш, мені зарплату підвищать в десять разів? — засміявся Микола. — Не вигадуй, дитина — це ще більші витрати. Ми не можемо собі поки дозволити дитину. Але якщо ти підеш на роботу, нам стане легше.

— Ще чого. Я сказала, потрібна дитина. Тоді батько мене простить і забезпечить нам нормальне життя.

Оксана вже просила у батька пробачення, навіть обіцяла піти від чоловіка. Але Геннадій відмовився розмовляти з дочкою.

— Ти доросла і самостійна. Жити з нами і на нашому забезпеченні більше не будеш.

Оксана повернулася додому й раділа, що чоловіку нічого не сказала. А раптом тоді б він її не пустив назад?

Отже, Оксана все продумала. Дитина стане справжнім порятунком, і батьки одразу пробачать та почнуть допомагати.

Про подальше Оксана навіть не думала.

Вагітність дійсно змінила стосунки Оксани з родичами на краще. Батьки почали трохи допомагати, приїжджали в гості, тесть влаштував Миколу на добру роботу.

— Ось ключі від будинку за містом, — батько простягнув зв’язку Миколі. — Ми там не буваємо. А вам свіже повітря корисне.

Микола з вдячністю взяв ключі і одразу відвіз туди дружину.

— Ну от, мій план спрацював, — говорила Оксана, розгулюючи великою заміською оселею. — Хоч відпочивати будемо, як люди.

— Оксано, нам ще дитину виховувати, це великі гроші, сама розумієш. А житла у нас немає.

— А я все придумала, — спокійно сказала вона. — Батька свого запроси в гості, сюди.

— Навіщо? Ви ж у сварці з ним.

— Яка різниця, що ми сварились? Кажу ж, запроси його сюди, сьогодні ж. Тільки не кажи, що це я придумала. І не кажи, що це дача моїх батьків, скажи, що винайняли на тиждень.

Микола не зрозумів, що задумала дружина. Він просто звик виконувати все, що вона каже. Тому зателефонував батькові і представив все трохи інакше.

— Привіт, тату, — говорив Микола спокійно. — Ми з Оксаною за містом. Вона чекає дитину, от я й подумав, що вам варто помиритися. Приїжджай, ми ж сім’я.

Олег довго не думав, син сам запросив. Зібрався, взяв на роботі відгул і помчав на дачу.

Оксана побачила автомобіль здалеку і посміхнулась. Спрацьовує.

— Чого треба? — зустріла гостя на подвір’ї. — Ви ж нас вигнали.

Олег трохи розгубився.

— Син запросив у гості.

Оксана фиркнула і зникла в домі.

Микола вийшов назустріч батькові.

— Тату, не звертай уваги. Гормони в неї, все таке. Минеться. Розповідай, як справи?

Чоловіки проговорили кілька годин. Оксана демонстративно не виходила з кімнати, а ввечері, коли свекор зник у своїй кімнаті, вона голосно заявила:

— Я не терпітиму твого батька! Він вигнав нас із дому! Через нього у твоєї дитини немає дому. Нехай іде назад! Як він з нами, так і ми.

— Ти що? — здивувався Микола. — Він серед ночі не поїде. Вранці, якщо лише.

Олег все чув і навіть не став розкладати речі. Планував ранком виїхати. Але виявилося, що хтось проколов колеса.

— Діти, мабуть, з сусідніх будинків, — невпевнено промовив Микола, коли вийшов проводити батька. — Залишайся, через пару днів разом поїдемо на моїй машині.

Олег кивнув і повернувся в дім, хоч і не хотілося. Оксана все більше стала влаштовувати істерики та скандали.

— Я не буду в домі терпіти твого батька, — злобно шепотіла Оксана. — Ми приїхали відпочивати, а не на нього дивитися.

— А я що можу зробити? Пропонуєш його відправити пішки назад?

— Як хочеш, але вирішуй проблему! Тобі хто важливіший: батько чи дитина? — жінка інтуїтивно прикрила живіт рукою.

Чоловік слухав кожне звинувачення і не витримав.

— Оксана, давай постараємося знайти спільну мову. У тебе буде сім’я, у мене онук скоро з’явиться. Що ти хочеш?

— Квартиру, — спокійно заявила невістка. — Я хочу вашу квартиру.

— У мене немає стільки грошей. Квартиру можуть дозволити твої батьки.

— Я хочу квартиру від вас. Ви нас вигнали, ви нам і подаруєте свою квартиру.

— А я куди? — здивувався Олег від такої нахабності, хоча знаючи невістку можна нічому не дивуватися.

— А це не мої проблеми. Не будете ж ви з молодою сім’єю разом жити? К тому ж, онук народиться, місця буде мало для всіх.

Олег повернувся в свою кімнату.

— Квартиру їй подай, зовсім вже знахабніла! А потім що? Зарплату їм свою переказуй? І де він тільки знайшов таку? — скаржився він. — І виходу мені не залишили. Або квартиру, або пішов геть…

Зранку Олег підійшов до сина.

— Квартиру хочеш? Я відпишу тобі половину. Тільки не бачу в цьому сенсу, ти ж єдиний спадкоємець. Жити не дозволю.

— Тату, — Микола лише тепер зрозумів, що задумала його дружина. — Дякую, але мені не потрібна твоя квартира.

Оксана стояла і слухала, скрестивши руки на грудях.

Олег договорив і вийшов на вулицю, викликав таксі і поїхав.

Оксана, на диво чоловіка, спокійно сприйняла новину і зникла у своїй кімнаті. Тема більше не підіймалась.

Оксана дочекалася, поки свекор переписав половину квартири на сина.

— Ми здамо кімнату, — заявила дружина. — Нам потрібні гроші.

— Оксана, ти що, там же тато живе… Ми не можемо…

— Ще як можемо. Нас він вигнав, тепер нехай отримує відповідь.

Сперечатися з вагітною дружиною Микола не міг. Довелося зробити так, як вона просила. Знайшли квартиронаймачку.

— Ідеальний варіант, — раділа Оксана. — Жінка в літах з жахливим характером. Оце у твого татка життя буде…

Олег прийняв новину спокійно, очікував чогось подібного. І навіть знайшов спільну мову з новим жильцем.

Марія запала йому в серце, і через деякий час він зробив їй пропозицію. А на весілля запросив сина з дружиною.

— Квартиру продамо, половина грошей твоя, — каже Олег сину. — Ми з Машею купимо собі будиночок і поїдемо.

Оксана фиркнула і навіть слухати не стала. Вона хотіла нашкодити, але вийшло навпаки. І це її злило.

— Ти за всю квартиру син віддасиш, — шипіла невістка. — Ти, Миколо, ніби не розумієш? Він все на свою Машу перепише!

— Оксана, заспокойся, — син вперше вступився за батька. — Я радий за тебе, тату.

Коли народилася дитина, Оксані стало важко. Батьки не надто допомагали молодим — не могли змиритися з вибором дочки. Відмовилися наймати няню, а у чоловіка таких грошей не було.

Жінка не витримала і втекла, а Микола подзвонив батькові. Більше просити про допомогу не було в кого.

Олег і Маша приїхали відразу.

Коли повернулася Оксана, чоловік навіть двері їй не відкрив.

Внука почали виховувати бабуся і дідусь, Микола подав на розлучення.

А Оксана повернулася до батьків, дитини забирати не стала — це була обуза.