З життя
Жити для себе: час здійснити мрію
Сьогодні я згадала, скільки років мовчки віддавала себе іншим. Шістдесят вісім. Ціле життя, а в душі – лише втома й порожнеча. Та раптом усе змінилося. Я більше не хочу бути тією, кого використовують, поки зручно. Нарешті я наважилася жити для себе.
Завжди – спочатку для батьків, потім для чоловіка, згодом для доньки та онуків. Власні мрії? Їх відкладали: «Ось виросте Наталка – тоді…», «Ось вийду на пенсію – тоді…». І ось він, той час. Але ніхто не бачить у мені людини. Для всіх я лише додаток до їхніх справ.
Я звільнилася. Остаточно. Раніше працювала бухгалтером у поліклініці Харкова. «Стабільність», – казали інші. Але я ненавиділа ці звіти, ці цифри. Мені снився маленький будиночок біля лісу, де за вікном співають солов’ї, а не гудять автобуси. Але замість цього – постійні клопоти: «Мам, посидь із дітьми», «Мам, дай грошей», «Мам, нам важко».
Я допомагала. Віддавала половину пенсії, сиділа з онуками, бігала по аптеках, якщо хтось захворів. Все – з любов’ю. Бо так треба. Бо це моя родина.
Але одного ранку я прокинулась – і все стало ясно. Більше не можу. Не хочу. Прожила шістдесят років, а де ж моє щастя?
Я сказала Наталці, що більше не працюватиму. Її обличчя… не забуду ніколи. В очах – образа. Навідь зневага. Ніби я її зрадила.
– То грошей більше не буде? – вимовила вона.
– У тебе чоловік, – відповіла я. – Я вже все віддала. Тепер моя черга.
Відтоді вона холодна. Дзвонить рідко. А недавно заявила: «Ма, я виходжу на роботу. Посидиш із дітьми?» Я посиділа. Два дні. На третій почула: «Чому не так зварила? Чому не встигла прибрати?»
І я сказала – досить. Я не няня, не покоївка. Я – людина. З власними бажаннями, втомою, мріями.
Тепер я гуляю в парку Марії Приймаченко, п’ю чай на balконі, вишиваю, читаю книги, що відкладала «на потім». Іногда зустрічаюся з подругами – такими саму втомленими «мамами для всіх». Ми сміємося. Ми живемо.
А Наталка? Нехай злиться. Нехай вчиться бути дорослою. Я не муситиму годувати їх своїми силами до кінця.
І це не егоїзм. Це справедливість. Ніхто не зобов’язаний годувати інших своїм часом і душею. Навіть мати. Навіть бабуся.
Якщо ви це читаєте – може, дізналися себе. Не бійтеся. Поживіть і для себе. Хоч трохи. Ви того варті.
Heartbreaking Choice: Man Forced to Give Up His Beloved Dog Due to Rising Vet Costs
An old man had to sacrifice his dog because he couldnt afford to save him. Tears streamed down the mans...
A Man Forced to Give Up His Beloved Dog Due to Rising Vet Costs He Can No Longer Afford
An elderly man must sacrifice his dog because he cannot afford to save it. With a heavy heart, an old...
Heartbreaking Choice: Man Forced to Give Up His Beloved Dog Due to Rising Vet Costs
An old man had to sacrifice his dog because he couldnt afford to save him. Tears streamed down the mans...
The Charming Foreign Countryside Cottage
The Foreign Country Cottage A year ago, the Wilsons bought a country cottage. After turning fifty, Peter felt a strong...
The Charming Foreign Countryside Cottage
The Old Country Cottage A year ago, the Wilsons bought a countryside cottage. After turning fifty, Peter felt a deep...
Galina Peterson lunged for the envelope so fiercely that everyone gasped, and spoons clattered against plates. Her nails, painted a glossy red, nearly tore into the paper—but the notary’s palm came down firmly on her hand.
Margaret Peterson lunged for the envelope so fiercely that everyone flinched, and spoons clattered against plates. Her nails, painted a...
The morning swam in the grey light, the coffee maker clicked, and steam slowly rose against the windowpane.
The morning swam in grey light, the coffee machine clicked, steam slowly rising against the window. I just sat there,...
Mother,” Viktor whispered softly when they were alone in the kitchen, “I’ve been thinking for a long time about telling you this.
“Katie, Mum,” Victor began softly when they were alone in the kitchen, “Ive been meaning to tell you something for...