Живу одна у великій квартирі. Син одружений, і батьки невістки у всьому їм допомагають, а я не вважаю, що маю це робити.

В Україні мешкаю одна у великій квартирі. Відтоді як син одружився, тесті допомагають їм в усьому. А я вважаю, що не повинна.

Я не заперечувала проти раннього шлюбу мого сина. Віктор одружився ще під час навчання в університеті. Я сказала йому лише одне: не розраховуй на мою допомогу.

Мій син одружився сім років тому. Звісно, я не була в захваті та чітко заявила, щоб не покладався на мою підтримку. – Якщо вирішив створити родину, будь дорослим та самостійним. Знайди роботу і житло для себе та дружини. Забезпеч своїй родині гідне життя, – порадила я.

Я живу в трикімнатній квартирі, але маю ще одну квартиру для оренди. Сама на все заробила. Виховувала сина самотужки і одночасно вела бухгалтерію кількох фірм. Заробляла досить. Я спокійна жінка, але живу для себе. Дитину виховала, важко працювала більшість життя, тепер хочу нарешті зосередитися на собі.

Одного дня мені зателефонували батьки невістки. Як виявилося, син із дружиною поїхали на тиждень у відпустку за кордон, залишивши дітей на їх піклування. Старшій дитині три роки, а молодшій всього кілька місяців. Вони спитали, чи можу я забрати старшого внука на кілька днів до себе. Звісно, я відмовилася. Я не хотіла брати на себе таку велику відповідальність. Внучат бачу кілька разів на рік, зокрема на свята та дні народжень, і то тільки на декілька годин. А взяти такого малюка на кілька днів собі!

– Ну що ж, якщо не можеш про нього подбати, розумію. Гірше було б, якби погодилася, а потім не змогла. Не ображаюсь, – відповіла свекруха мого сина.

Я теж так вважаю, адже навіщо ображатися. Вони віддавна живуть ближче до дочки та зятя, ніж я. Тесть влаштував моєму синові добру роботу, допомогли купити квартиру та авто. Постійно гостюють у дітей, майже щодня навідують їх. Не розумію, навіщо так опікуватися дорослими людьми. Вони ж мають по 30 років! Найгірше те, що вважають, що я теж маю їх підтримувати. Себе обділити та віддати синові, бо молодим треба більше. Але це не так! Це діти повинні вже нам допомагати, а не ми їм.

На жаль, моя подруга не погоджується зі мною. – Я б так не змогла. Не могла б вигнати сина з дому до чужих людей. Ще й якщо він заснував свою сім’ю. Адже у тебе така велика квартира! Виявляється, що це тесті більше допомогли йому, ніж ти! – нещодавно висловилася вона.

– Хай роблять, як хочуть, – відповіла я їй. Я не була задоволена думкою подруги. – Вони віддячать тобі в старості, побачиш, – налякала вона. – Нічого, в крайньому разі піду в будинок для літніх людей. Ти мене радиш, подивимося, як тобі діти віддячать за те, що весь час і гроші витрачаєш тільки на них, не думаючи про себе, – відповіла я.