Знахідка під плиткою

Находка під ванною

Тиждень, проведений у ліжку з температурою та кашлем, залишився позаду. Марічка потягнулася в ліжку і усміхнулася. Вперше за довгий час вона відчула себе по-справжньому добре. Ранок розпочався з сонячного світла, що пробивалося крізь фіранки. Марічка була сповнена енергії та рішучості.

— Ну що, час пити каву та наводити лад! — весело сказала вона собі, встаючи з ліжка.

На кухні її чекав чоловік, Сергій, який уже пив каву та гортав новини на своєму старому ноутбуці.

— Добрий ранок, — буркнув він, не відриваючи очей від екрану.

— Доброго! — радісно відповіла Марічка. — Сьогодні відчуваю себе на мільйон! Вирішила влаштувати генеральне прибирання. Ванну відчищу новим засобом, який купила перед хворобою.

Сергій лише кивнув, явно не поділяючи її ентузіазму.

— Може іншим разом? Чому саме в мій вихідний? Ще й мене змусиш щось робити, а я хотів відпочити…

— Не хвилюйся, любий, мого запалу вистачить на нас двох! – запевнила його Марічка, допиваючи каву та доїдаючи тост з авокадо.

Вона наспівувала собі під ніс, натягуючи гумові рукавички. Яке ж це щастя, діти виросли й прибирання можна робити не так часто! Доньку рік тому видали заміж, син з вересня вступив до університету і живе в гуртожитку… Треба їм подзвонити! Марічка взяла банку з новою чистячою пастою, яка обіцяла блиск та свіжість за лічені хвилини. Її чутливий після хвороби ніс не відчув жодної хімії, навпаки, пахло чи то лавандою, чи ще чимось ніжним, приємним.

Спочатку вона взялася за раковину, потім за унітаз, а згодом дісталася до ванни. Паста працювала, запах польових квітів наповнив весь простір.

— Оце так! — захоплено сказала вона, дивлячись на блискучу поверхню. — Тепер ти, як новенька!

Але на цьому її ентузіазм не стих. Марічка вирішила, що раз вже взялася за прибирання, то доведе справу до кінця. Вона опустилася на коліна й зазирнула під ванну.

— Ого, скільки тут пилу! — вигукнула вона, хапаючи ганчірку.

І тут її погляд упав на щось блискуче. Марічка простягнула руку і витягла скляну баночку з-під кави. Всередині лежали акуратно складені купюри.

— Що це таке? — здивувалася вона, відкриваючи банку.

Марічка вийшла з ванної з банкою в руках. Сергій все ще сидів за ноутбуком, але, побачивши її вираз обличчя, насторожився.

— Сергійку, що це? — запитала вона, показуючи банку.

Він завмер на мить. Потім по його обличчю пробіг нервовий судом, але він швидко опанував себе і знизав плечима:

— Не знаю. Звідки мені знати? Може, це твоя заначка? – сказав він і ковтнув, і подивився на банку так, наче в ній був останній на землі шматок хліба.

Погляд його був сповнений прихованої болі, але Марічка не помітила. Вона вже відкрила банку і, з подивом, витягла гроші.

— Моя заначка? — Марічка засміялася. — Я б не стала ховати гроші під ванною. Це явно твоя робота.

Сергій підняв руки вгору, ніби здаючись, знову ковтаючи важкий ком у горлі.

— Клянуся, поняття не маю, звідки цей скарб. Може, попередні господарі забули?

Марічка примружилася.

— Ми живемо тут вже п’ять років. Не думаю, що вони залишили б тут гроші.

Сергій намагався виглядати невимушено, він спостерігав за кожним рухом рук Марічки. Дружина ж вирішила, що раз знайшла гроші, то вони тепер її. Вона з усмішкою перерахувала купюри. Очі її засяяли здоровою жадібністю.

— Ну що ж, якщо ніхто не зізнається, значить, мені пощастило, — сказала вона.

Сергій спробував втрутитися. Він заспівав улесливо, з трудом керуючи емоціями:

— Може, купимо щось корисне? Наприклад, новий ноутбук? Цей вже ледве дихає. У мене є на прикметі один, з потужним процесором…

— Ноутбук? — фыркнула Марічка. — Навіщо мені твій ноутбук? У мене є ідея краща.

Наступного дня Марічка повернулася додому з красивою коробочкою. Всередині лежав набір ювелірних прикрас: сережки, каблучка і витончена підвіска. Вона з гордістю показала їх Сергієві.

— Ну як? — запитала вона, надягаючи каблучку і сяючи від захоплення, явно почуваючи себе Нефертіті. – Правда, ще нічого? А?

Вираз її обличчя чітко говорив Сергію: “тільки спробуй сказати, що ні!”

— Красиво, — з готовністю відповів чоловік, намагаючись приховати розчарування і гіркоту. – Ти у мене найкраща, боюся, як би тебе тепер не забрали.

Марічка весь вечір дефілювала в нових прикрасах, розповіла про свою знахідку і щасливе придбання всім: і подругам, і мамі, і свекрусі. Перед сном, о десятій вечора, вона акуратно розклала свої скарби на тумбочці біля ліжка, щоб вранці відразу ж одягти на роботу.

Сергій заснути не міг довго, чого не скажеш про Марічку – її вирубало вже через п’ятнадцять хвилин. Знаючи, що сон дружини міцний, Сергій обережно прокрався до балконних дверей і висунув своє нещасне тіло на вулицю. Там, у коробці з-під соковижималки, він відшукав припрятану пачку цигарок, поряд чергувала і упаковочка м’ятної жуйки.

Спочатку він закурив. Взагалі-то, він кинув давно… Марічка наполягла через часті бронхіти та пневмонії. До речі, за минулий рік жодної сезонної недуги! Трохи заспокоївшись від дози нікотину, Сергійко дістав мобільний і набрав номер друга.

— Ну що, старий, — сказав він, — до гри я підключуся ще нескоро, доведеться вам без мене тягнути фронт… Та дружина знайшла мою заначку. Півроку збирав, якраз потрібна сума назбиралася. А вона взяла і купила собі прикраси.

— Жорстко, — поспівчував друг. — Ну нічого, ще назбираєш.

Сергій зітхнув і кинув погляд на спальню. Марічка солодко спала, а на тумбочці поряд з нею лежали її нові прикраси, блискучі й такі даремні для нього, але зробили її такою задоволеною.

— Ага… Зате дружина підбадьорилася. Навіть заявила, що заради таких прикрас не гріх скинути п’ять зайвих кг, а то не досить ефектно виглядає. Ну я навіть радий, що вона так себе ощасливила.

Наступного ранку Марічка знову була в чудовому настрої. Вона одягла нові сережки і підвіску, милуючись своїм відображенням у дзеркалі.

— Ну як, я добре виглядаю? — запитала вона у Сергія.

— Прекрасно, — відповів він, намагаючись щиро усміхатися, милуючись променистими очима дружини.

Так, безсумнівно, жінку потрібно інколи балувати! Але в глибині душі він вже планував, де сховає наступну заначку. Цього разу точно не під ванною…