Знявши фартух, жінка вийшла в передпокій, щоб перед дзеркалом поправити зачіску.

Галина Василівна зняла фартух, вийшла в передпокій і почала поправляти зачіску перед дзеркалом. П’ятдесят п’ять – солідний вік. Але це не означає, що у власний день народження можна виглядати абияк.

Вона не виглядала абияк. Так, зморшок на обличчі було чимало, і фігура втратила колишню витонченість. Але вогник в очах не згас, спину тримала рівно, підбори носила без проблем і талія була на потрібному місці видна. А в честь дня народження і сукня нова була, і макіяж, і фарба для посивілої волосся.

Із вітальні доносився шум — сини Максим і Гена розсовували і встановлювали великий стіл. Місця потрібно було багато, адже і Максим, і Наталя приїхали з “половинками” і дітьми.

Так, вона могла з повним правом сказати, що життя її вдалося. З Петром вони жили не безхмарно, але все ж майже тридцять п’ять років були разом, і змінювати щось начебто причин не було. Максим і Наталя вивчилися, завели родини і вже жили окремо. Он, п’ятеро онуків галдять, чекають, чи буде у бабусі торт із безліччю свічок! І молодший, Гена, радує — в університет на бюджет поступив, і вчиться відмінно.

Ну так, вона сама кар’єри не зробила. Та не дуже й хотілося. Робота в школі – не мед, але зате дала можливість раніше багатьох на пенсію вийти, онуків поняньчити. А з грішми проблем великих у них ніколи не було, Петро завжди пристойно заробляв. Скоро вже він має з роботи повернутися, і можна за стіл сідати. Треба сказати Наталі та Любі, невістці, щоб починали накривати потихеньку.

Раптом у двері подзвонили. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але побачив, що вона готова відкрити сама, і повернувся назад. Галина Василівна повернула ручку замка.

На порозі стояла жінка з тих, кого звуть “доглянутими” і “ефектними”. Не юна, років 35-40. Модне пальто наче банний халат, штани, білі кросівки — все як на фотографіях у жіночих журналах. Стрижка хитромудра, маленькі золоті сережки у вигляді чогось схожого на стрічку Мебіуса. Відмінний колір обличчя, макіяж умілий, висока, ставна. Справді, і ефектна, і доглянута.

— Добрий день, вам кого? — люб’язно запитала Галина Василівна.

Несподівана гостя обвела її поглядом, ніби повний гардероб їй шити збиралася:

— Ви, мабуть, дружина Петра Михайловича?

— Так! Але його самого ще немає. У вас до нього якесь діло?

— Власне, так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним кохаємо одне одного. Я живу в Трускавці, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїздив у відрядження три місяці тому.

У Галини Василівни в животі, наче клубок почав намотуватися. Ну, Петро, догрався! Тепер сорому не оберешся. Та ще й у день народження!

Вона точно знала, що по-справжньому чоловік їй не зраджує. Але був у Петра з молодості такий пунктик – не міг він пройти повз більш-менш привабливу жінку, не розпустивши хвіст!

Необхідно йому було постійно підтверджувати свою цікавість для прекрасних дам! Далі натяків і двозначних компліментів справа не заходила, але Галина Василівна цілком допускала, що цій модній пані Петро цілком міг і про неземну любов щось наплести. Сивина в бороду, щоб йому згадувалося!

У принципі все в оповіді несподіваної візитерки сходилося. Петрів комбінат займався виробництвом і ремонтом медтехніки, і він постійно по різних курортах катався – адже санаторіям і всяким бальнеологічним лікувальницям усі ці чудеса техніки якраз і призначалися! І в Трускавці три місяці тому теж їздив. Треба ж, і адресочку залишив тамошній знайомій, чи що?

Усі роки спільного життя Галина Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наставали періоди ремісії, і Петро Михайлович вів себе тихіше води, нижче трави. Але потім усе поверталося на початок. Чоловік запевняв, що ці пригоди потрібні йому як громовідвід від спокуси реальної “загулу”. Мовляв, пофліртував трохи, а далі нічого й не треба, вистачило, можна до законної дружини під бік.

У молодості Галина Василівна йому й розлученням погрожувала, було діло. Але потім змирилася, тим більше, що до справжньої справи його флірт таки не доходив.

І тим більше не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ні в які ворота!

А модна пані часу даремно не втрачала:

— Я розумію, звісно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло ділити не доведеться, не переймайтеся, я ним забезпечена. А ви ж не станете заважати нашому щастю? Зрозумійте, з вашого боку це буде просто нерозумно!

Галині Василівні подумалося, що в її становищі зараз найрозумніше буде вдарити прийшлу сковорідкою по голові. Але тоді скандалу точно не уникнути, причому з участю компетентних органів. Онуки злякаються.

— Я щиро шкодую, що Петро Михайлович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут вже нічого не виправити, ви повинні розуміти, що деякі недоліки у нього є. Але нашій любові вони не заважають!

З вітальні донісся невнятний шум – очевидно, хтось із тих, хто намагався таємно розвідати обстановку, приклеївся вухом до дверей. І раптом Галині Василівні сяйнула ідея!

— Що ж, вітаю – у вас хороший смак. Петро ще чоловік хоч куди. Певно, ви праві – мені доведеться його вам поступитися. Але за однієї умови: з посагом!

На лобі у модної пані явно позначилося вікно рахункової машини, і в ньому замерехотіли цифри і позначення різних світових валют. А Галина Василівна штовхнула двері і пройшла у вітальню.

Її зустріла виставка очей по п’ять копійок.

— Мам, що там відбувається? – конспіративним зловісним шепотом поцікавився Генка.

— Зараз побачиш, – таким же шепотом відповіла Галина Василівна.

— Пішли всі за мною!

І вони всі вийшли в передпокій: Максим із Любою, Наталя з Павлом, Генка, а також Кирюша, Танюша, Антоша, Тимоша і Лізонька. І всі втупилися на прихожу. А вона на них.

— Ось! Посаг Петра Михайловича! А це ніби як його нова дружина із Трускавця. Любов у них! – оголосила Галина Василівна.

У передпокої майже ідеально реалізувалася німа сцена з “Ревізора”. Галина Василівна вже почала побоюватися, що її задумка не спрацює. Але тут ожила Люба, особа спритна на слово і діло. На її рум’яному круглому обличчі відобразилася щира радість і вона захоплено випалила:

— Ой, Трускавець! Макс, нарешті ми дітей на море вивести зможемо! А то я тобі своїми вимогами вже майже плешь проїла! Ох, як твій батько здорово влаштувався – молодець!

Підключився і Генка – не дарма у нього одні “відмінно” в заліковці, соображає хлопець:

— Діло кажеш, Люба! У Трускавці та й зарплати, мабуть, не такі, як у нашому провінційному містечку! Тепер батько не відвертиться – доведеться йому мені машину з нагоди отримання диплома таки купити!

— І ти нас на ній на моря відвезеш! – радісно підтримала брата Наталя. Гена з готовністю закивав:

— Так без питань, Ната! Мабуть у дві-то машини весь ваш циганський табір поміститься! Так, Макс?

Максим все ще кліпав очима, але отримав від дружини відчутний поштовх у коліно і стрепенувся:

— Ну так, двома доїдемо… І якщо за житло не платити, то чому й ні?..

— Уявіть, мені тридцятник, а на море жодного разу не був! Ну, тепер всі відпочинемо! – вніс свою лепту і Павло.

Претендентка на руку і серце Петра Михайловича переводила погляд з загнаною злобними гієнами трепетної лані з одного на іншого, а “посаг” вовсю обговорював перспективи довогоочікуваної поїздки на південь з надійною “явкою”, яка дозволяє не платити мільйони грошей за готель. Крім цієї, основної, теми в партитурі звучали також партії машини для Гени, потреби санаторного лікування для тітки Павла, потреби слабенької Лізоньки у фруктах і навичок Максима у справі гірськолижного спорту.

Гостя висміювала їх і повідомляла їм, як вона вдала, але оскаржувати її думку про сімейні плани ніхто не поспішав.

Нарешті зашевелилися і діти, до того занадто онімілі від несподіванки і нічого не зрозуміли. П’ятирічний Антоша зробив пару кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:

— А ти що, тепер теж наша бабуся?

Незнайома тітка від нього постриглася, але хлопчик відповіді не дуже й чекав:

— Ти тільки мені вівсянку не вари – я її не їм! Зовсім не їм. А Тимку помідори не можна. А у тебе комп’ютер є? А мультики про богатирів?

Це сталося останнім ударом – начебто тієї кінноти, яка хоч раз, але встигла вчасно. Пані з Трускавця стрімко розвернулася і помчала геть — тільки по сходах зашелестіло. Забула навіть, що у них ліфт працює.

У передпокої повторилася сцена з “Ревізора”. І знову була перервана Любою:

— Ну що, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Кому стоїть? Чоловіки, могли б організувати те, що зараз саме час підняти перший келих за здоров’я іменинниці! Макс, подай приклад!

Усі різко відмерли. Галина Василівна перевела подих і тільки тепер зрозуміла, що забувала дихати, мабуть, хвилини дві. Можна на змагання нирців вирушати.

Максим дисципліновано кружляв з корковим штуром; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з келихів в руках. Генка захоплено сміявся і плеснув по плечу дружині брата:

— Любка, тобі у розвідці працювати або в президенти обиратися з твоєю соображалкою! Я при виді цієї чучундри ледь по стінці не стік! Якби не ти, ні в життя не зрозумів би, як себе вести!

Люба гордо стукнулася.

— Та ми всі ледь по стінках не стікли, — погодився з братом Максим, роздаючи келихи і одночасно акуратно проштовхуючи дітлахів до Павла, що розливав компот прямо з трьохлітрової банки.

— Мам, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, Крокодил Гена, мабуть, доведеться таки переговорити з батькою по-чоловіче! Я багато що можу зрозуміти, але це вже передоз!

— Ти цілком правий, брателло. Зарвався батько! Біс у ребро у нього, бачте! Так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Генка.

Галина Василівна відпила з келиха і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть непогано себе почуває. Кажуть же лікарі, що стрес іноді і користь приносить – струшує організм і примушує його працювати бадьоріше.

Вона подумала, що модна пані зараз напевно набирає Петра на мобільний. Уявивши, як може виглядати опис того, що сталося і яке обличчя у вислуховника всього цього Петра, Галина Василівна задоволено злорадно хихикнула.

— Мабуть, ви праві, хлопці, і сеанс екзорцизму тут зайвим не буде. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене день народження, зрештою! Діти чекають не дочекаються, коли треба буде бабусі допомагати свічки задувати на торті. Ви меблі-то всю розставили? Ната, Люба, треба накривати вже починати!