З життя
Зрада найдена серед найрідніших: довіра обернулася на камінь за пазухою
Людмила повільно крокувала вулицею. Від такої зради від найближчих людей їй не хотілося жити. Вона вважала його своїм сином. А виявилося, що він завжди тримав камінь за пазухою. Це смішний вислів, йому штампи ніколи не подобалися. Вона завжди думала добре: поганих людей не буває, бувають нерозумні вчинки. Ось через такі вчинки й страждають близькі люди.
З Ігорем це був її другий шлюб. Перший був невдалий, після якого вона довго не могла оговтатися. Навіть обіцяла собі, що більше ніколи не вийде заміж. Але минув час, і все змінилося. Вони працювали з Ігорем разом багато років. Він був одружений на її найкращій подрузі. І коли Людмила переживала труднощі зі своїм невдалим чоловіком, вони були поруч. Всі про це знали. Коли Валентина захворіла, настав час віддавати борги. Тепер була черга Людмили збирати гроші на операцію, прати, готувати, прибирати, поки її подруга лежала в лікарні. Але всі зусилля виявилися марними – Валя померла.
Після смерті дружини Ігор був розгублений. Тож усі клопоти з похоронами Людмила взяла на себе. Потім допомагала ростити Сергія. А після церемонії річниці смерті Валі Ігор буденно сказав:
– Залишайся в нас.
Вона погодилася. Справді, Сергію потрібна була мати. Чужа жінка навряд чи змогла б полюбити чужу дитину. Хто знає, чи була це любов, чи просто звичка, але вийшла добра, дружна сім’я. Сергій почав називати Людмилу мамою, але вона зупинила:
– У тебе мама Валя. Ніколи її не забувай.
Дві маленькі квартири об’єднала в одну велику. Як заведено, записали на главу сім’ї. Ігор кілька разів пропонував Людмилі узаконити стосунки, але вона все відмовлялася. Нащо це нам, ми що, дітей ще хочемо? Нам хіба мало клопотів із Сергієм. І справді, із ним вистачало клопотів. Хоч і добрий виріс хлопчик, але непосидючий. Коли в садочок ходив, вихователі скаржилися. А зі школи так і зовсім дзвонили щодня. Ігор сердився, сварив, навіть лаяти хотів.
Людмила завжди заступалася:
– Себе згадай. Ти що, подарунком був? – Ігор посміхався, згадуючи себе.
– Що ж тепер, всі такими мають бути пустощами? Батько знаєш як мене карав…
– Ти ж став кращий від цього?
– Ні, але все-таки. Як пояснити, що таке добре, а що таке погане?
Людмилі стало сумно від спогадів, коли це все сталося. Вона б і не дізналася, якби Ігор не помер. Цього не повинно було трапитися. Людина не може в свої сорок п’ять років вмерти від якогось тромбу. Якби був хворий, встигли б підготуватися. Ігор встиг би написати заповіт. Але його смерть була настільки несподіваною, настільки абсурдною. Вона відчувала, ніби також померла разом із ним.
Сергій вже дорослий юнак, навчається в університеті, зустрічається з дівчиною. Людмила не очікувала від нього нічого поганого. А він прийшов після похорону ввечері з бабусею. Напевно, не міг цього зробити сам, потрібна була підтримка. І сказав:
– Квартира моя і бабусина. А ти тут ніхто. Даємо тобі місяць, щоб підшукала собі інше місце.
Людмила навіть не змогла нічого сказати, її шокували ці слова. А з іншого боку, якщо син, якого вона виховала, міг виставити її, мов бездомну собаку, значить, була вона погана мати. Виходить, все життя пройшло марно. Але де тепер подітися, як жити? Невже все спочатку починати?
Минуло вже два тижні від того дня, як прийшов син, і Людмила так і не придумала, що робити. Нікому не розповідала, соромно було. Вона ж пишалася ним, хвалилася його успіхами. Як він сам в університет вступив, яка у нього хороша дівчина. А що тепер? Не її це син. Не потрібна вона йому. Немає місця їй у його житті.
Людмила крутилася в ліжку, не могла заснути. В двері подзвонили. Вона неохоче піднялася, одягла халат, взула капці й пішла відчиняти двері. Скільки разів Ігор говорив їй, щоб запитувала, хто прийшов. Не навчилася, довіряла людям. Гадала, що нічого поганого не станеться. На порозі стояв Сергій:
– Мама Людо, вибач мені. Це все бабуся, – сльози заважали йому говорити, – бабуся сказала, що ти все собі забереш. Казала, що приведеш у наш дім чоловіка, і мені вже нічого не залишиться. Сам не знаю, як так сталося. Живи тут, скільки хочеш, хоч усе життя. Це ж твій дім. А мені нічого не потрібно. Я хочу, щоб мама залишалася зі мною, як раніше. – Людмила плакала, Сергій витирав їй сльози рукою.
– А чому ж ти не відкрив своїм ключем? – Запитала Людмила.
– Не хотів у твоє життя втручатися.
– Дурний, яке ж у мене без тебе життя?
Вони ще довго стояли на порозі, дивлячись один на одного, плакали. Нарешті Людмила отямилася:
– Що ж ми стоїмо, підемо чаю пити.
– Дійсно, у мене так багато тобі розповісти!
Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong
Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...
Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew
Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...