З життя
Зрада найдена серед найрідніших: довіра обернулася на камінь за пазухою
Людмила повільно крокувала вулицею. Від такої зради від найближчих людей їй не хотілося жити. Вона вважала його своїм сином. А виявилося, що він завжди тримав камінь за пазухою. Це смішний вислів, йому штампи ніколи не подобалися. Вона завжди думала добре: поганих людей не буває, бувають нерозумні вчинки. Ось через такі вчинки й страждають близькі люди.
З Ігорем це був її другий шлюб. Перший був невдалий, після якого вона довго не могла оговтатися. Навіть обіцяла собі, що більше ніколи не вийде заміж. Але минув час, і все змінилося. Вони працювали з Ігорем разом багато років. Він був одружений на її найкращій подрузі. І коли Людмила переживала труднощі зі своїм невдалим чоловіком, вони були поруч. Всі про це знали. Коли Валентина захворіла, настав час віддавати борги. Тепер була черга Людмили збирати гроші на операцію, прати, готувати, прибирати, поки її подруга лежала в лікарні. Але всі зусилля виявилися марними – Валя померла.
Після смерті дружини Ігор був розгублений. Тож усі клопоти з похоронами Людмила взяла на себе. Потім допомагала ростити Сергія. А після церемонії річниці смерті Валі Ігор буденно сказав:
– Залишайся в нас.
Вона погодилася. Справді, Сергію потрібна була мати. Чужа жінка навряд чи змогла б полюбити чужу дитину. Хто знає, чи була це любов, чи просто звичка, але вийшла добра, дружна сім’я. Сергій почав називати Людмилу мамою, але вона зупинила:
– У тебе мама Валя. Ніколи її не забувай.
Дві маленькі квартири об’єднала в одну велику. Як заведено, записали на главу сім’ї. Ігор кілька разів пропонував Людмилі узаконити стосунки, але вона все відмовлялася. Нащо це нам, ми що, дітей ще хочемо? Нам хіба мало клопотів із Сергієм. І справді, із ним вистачало клопотів. Хоч і добрий виріс хлопчик, але непосидючий. Коли в садочок ходив, вихователі скаржилися. А зі школи так і зовсім дзвонили щодня. Ігор сердився, сварив, навіть лаяти хотів.
Людмила завжди заступалася:
– Себе згадай. Ти що, подарунком був? – Ігор посміхався, згадуючи себе.
– Що ж тепер, всі такими мають бути пустощами? Батько знаєш як мене карав…
– Ти ж став кращий від цього?
– Ні, але все-таки. Як пояснити, що таке добре, а що таке погане?
Людмилі стало сумно від спогадів, коли це все сталося. Вона б і не дізналася, якби Ігор не помер. Цього не повинно було трапитися. Людина не може в свої сорок п’ять років вмерти від якогось тромбу. Якби був хворий, встигли б підготуватися. Ігор встиг би написати заповіт. Але його смерть була настільки несподіваною, настільки абсурдною. Вона відчувала, ніби також померла разом із ним.
Сергій вже дорослий юнак, навчається в університеті, зустрічається з дівчиною. Людмила не очікувала від нього нічого поганого. А він прийшов після похорону ввечері з бабусею. Напевно, не міг цього зробити сам, потрібна була підтримка. І сказав:
– Квартира моя і бабусина. А ти тут ніхто. Даємо тобі місяць, щоб підшукала собі інше місце.
Людмила навіть не змогла нічого сказати, її шокували ці слова. А з іншого боку, якщо син, якого вона виховала, міг виставити її, мов бездомну собаку, значить, була вона погана мати. Виходить, все життя пройшло марно. Але де тепер подітися, як жити? Невже все спочатку починати?
Минуло вже два тижні від того дня, як прийшов син, і Людмила так і не придумала, що робити. Нікому не розповідала, соромно було. Вона ж пишалася ним, хвалилася його успіхами. Як він сам в університет вступив, яка у нього хороша дівчина. А що тепер? Не її це син. Не потрібна вона йому. Немає місця їй у його житті.
Людмила крутилася в ліжку, не могла заснути. В двері подзвонили. Вона неохоче піднялася, одягла халат, взула капці й пішла відчиняти двері. Скільки разів Ігор говорив їй, щоб запитувала, хто прийшов. Не навчилася, довіряла людям. Гадала, що нічого поганого не станеться. На порозі стояв Сергій:
– Мама Людо, вибач мені. Це все бабуся, – сльози заважали йому говорити, – бабуся сказала, що ти все собі забереш. Казала, що приведеш у наш дім чоловіка, і мені вже нічого не залишиться. Сам не знаю, як так сталося. Живи тут, скільки хочеш, хоч усе життя. Це ж твій дім. А мені нічого не потрібно. Я хочу, щоб мама залишалася зі мною, як раніше. – Людмила плакала, Сергій витирав їй сльози рукою.
– А чому ж ти не відкрив своїм ключем? – Запитала Людмила.
– Не хотів у твоє життя втручатися.
– Дурний, яке ж у мене без тебе життя?
Вони ще довго стояли на порозі, дивлячись один на одного, плакали. Нарешті Людмила отямилася:
– Що ж ми стоїмо, підемо чаю пити.
– Дійсно, у мене так багато тобі розповісти!
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...
I Will Always Be With You, Mum: A Heartfelt Story You Can Believe Grandma Valerie couldn’t wait for evening to come. Her neighbour Natalie, a single woman approaching fifty, had just confided something so astonishing that Valerie’s head was spinning. To prove her point, Natalie had even invited her round later to show her something remarkable. The story began quite simply. That morning, Natalie had dropped by as she was on her way to the shop: “Is there anything you need, Valerie? I’m popping to the corner shop to pick up bits for a pie and a few other things.” Valerie smiled. “You’ve always been so good and caring, Natalie. I remember you as a little girl. It’s a shame things haven’t worked out for you—but you never seem sad or complain, not like some.” Natalie laughed. “What’s there to complain about? I do have a man I love, it’s just we can’t be together for now. Would you like to hear the reason? I’ve never told anyone else, but I want to tell you. Well, partly because you probably wouldn’t be believed if you repeated it!” She grinned. “Just let me know if you need anything from the shop. I’ll pop in on my way back, and over a cup of tea, I’ll tell you all about my life. Maybe then you’ll be happy for me and stop worrying.” Valerie didn’t really need anything, but asked Natalie to fetch a loaf of bread and some sweets for tea, her curiosity well and truly piqued. Later, as they sat together over tea and cake, Natalie began: “Valerie, you remember that thing that happened to me twenty years ago? I was nearly thirty. Met a bloke—nice enough, so I thought I’d marry him even if I didn’t love him. At least I’d have a family. He moved in and I got pregnant. When the baby came, a little girl, she lived just two days and passed away. I thought I’d go mad with grief. My husband and I split up soon after. A couple of months later, once I’d stopped crying, something happened. It’s hard to explain, Valerie. I’d got everything ready for my daughter—the cot, bedding, toys, the lot. They say it’s bad luck to buy these things early, but I didn’t believe that. Then one night I was woken by the sound of a baby crying. I thought I was imagining it, but the crying came again. I went to the cot—and there she was. My little girl. I picked her up, my heart nearly bursting with happiness. She looked up at me and then drifted peacefully to sleep. And from then on, almost every night, she would come to me. I even bought formula and a bottle, but she hardly ever fed—just smiled, closed her eyes and slept in my arms. Is that even possible?” Valerie leaned forward, utterly enthralled. “I know it sounds mad, but it’s true,” Natalie insisted. “It just went on—we got used to those nightly visits. I knew my little girl was living in another world, with her own mum and dad, but she never forgot me. She would visit, and one night she said to me: ‘I will always be with you, Mum. We are bound by an invisible thread, and nothing can ever break it.’ Sometimes I wonder if it’s a dream, but she even brings me gifts from her world. They don’t last long here though—they fade away like snow in spring.” That evening, Valerie finally visited Natalie’s flat. No one else was home—just the two of them. Suddenly, a gentle light shimmered in the air and a sweet young woman appeared: “Hello, Mummy! I’ve had such a good day, I want to share it with you. And here’s a present for you.” She placed a small bouquet on the table. Turning to see Valerie, she smiled again. “Oh, hello! Mum said you wanted to meet me. I’m Marianne.” After chatting a while, Marianne faded away like morning mist. Valerie sat silent, absolutely stunned. “Well, I never… that really happens!” she whispered. “Your daughter’s a beauty, Natalie, just like you. I’m so happy for you. You really are a lucky woman—maybe luckier than anyone I know. I would never have believed it if I hadn’t seen it myself. Thank you for opening my eyes. The world is so much bigger than I thought; life goes on everywhere. I’m not afraid anymore.” The flowers on the table became paler and then vanished altogether. But Natalie smiled, full of hope. Tomorrow would be a wonderful new day. She was going to meet Arkady, the man she loved and who loved her back—she just knew it. And someday soon, she’d introduce him to the two people she loved most in the world: Marianne and Arkady.
Ill always be with you, Mum. A story you might believe Granny Margaret waited for evening with restless curiosity. Her...
The Friend I Sold: Grandpa’s Tale of Loyal Companionship, Hard Times, and a Hard Lesson Learned
A Sold Friend. Granddads Story And he understood me! It wasn’t fun, and I realised it was a foolish idea....