Connect with us

Storie di vita

Зустріч с сестрою вперше за двадцять років: подорож у невідоме.

Published

on

Ольга не бачила старшу сестру більше двадцяти років. Ганна ще в десятому класі переїхала до бездітної тітки в Київ. Казали, що готується до вступу в університет.
– Столичні університети не такі, як наші. З таким дипломом скрізь можна працювати, – розмірковувала мати. А Ольга заздрила.
– Мені так ніколи не пощастить.
За двадцять років Ганна школу закінчила, потім університет. Влаштувалася працювати в міжнародну компанію. Кар’єру зробила. Квартиру, правда, так і не купила. Не хоче добром обростати.
Дивилася на фотографії старшої сестри Ольга із заздрістю. От вона в Парижі, а тут у Венеції, тут у Туреччині з подругами, а тут уже в горах Альп. І казала матері:
– Везе Ганнці. Я теж так хочу.
– Та що ж тут доброго, – заперечувала мати, – адже ні дому, ні дітей. Заміж вийшла, а родини нема.
– Нічого ти, мамо, не розумієш, – Це життя справжнє. Звикли ви над золотом трястися, та барахлом обростати. А я на фотографії її весільні дивлюся і заздрю. Подивися, які красиві, фото професійним фотографом зроблені.
– А жити на орендованій квартирі теж нормально?
– Зате ділити нічого. А тому, нема спокуси розводитися. Вони однією роботою зв’язані, а не добром накопиченим. Тому і шлюб міцний. Подивися, з Ганчиного класу, скільки розлучених вийшло. Родини-то ж на пальцях перерахувати можна. Нічого ти, мамо, не розумієш, зараз все по-іншому. Зараз люди для себе живуть. В своє задоволення.
– Це ти нічого не розумієш, – тихо додала мама, – шкода мені Ганнку, не склалося в неї життя. Я в багато чому винна. – Відвернулася, щоб молодша дочка сліз не бачила. Невже і у Ольги щастя не буде. Не тих кумирів обрала. Треба б їй розповісти все, та як тепер розкажеш? Виходить, що брехали їй. Як відчували, розмову цю затіяли. Вже на наступний день зателефонувала Ганна:
– Мамо, можна мені приїхати, – спитала вона, потім через мовчання, – я без Івана.
– Щось сталося? – Не повірила власним вухам, – як без Івана?
– Так можна чи ні? –Тетяна Олександрівна відчула, що Ганна втрачає терпіння.
– Звісно, звісно, можна. Приїдеш, тут і розберемось.
– Дякую. – Ганна вимкнула телефон, а у Тетяни Олександрівни серце заболіло. Вона і раніше знала, що не складається у старшої дочки. А після дзвінка переконалася. Навіщо приїжджає, чому без чоловіка і надовго чи ні?
Наступні дні в клопотах пройшли. Жарт чи двадцять років лише на фотографіях доньку бачили. Олексій Миколайович з кутка в куток нервово ходив. А Тетяна Олександрівна пироги пекла. Вона пам’ятала, як Ганнуся їх любила. Чекали її на машині, а вона поїздом приїхала. Сором’язливо в будинок постукала, Тетяна Олександрівна як побачила її, лише руками сплеснула. В руках у Ганни був згорток, який вона дбайливо до себе притискала.
– Дитина… – охнула мати, – та звідки? Ти проходь, проходь. – Метушилася Тетяна Олександрівна
– Підкинули, – спокійно відповіла Ганна, – під двері.
– А Іван що ж?
– Іван не хоче дитини. Я б раніше приїхала, поки документи оформила, потім розлучення…
– Так як же? Навіщо?
– Мамо, давай я цього разу сама розберуся, не маленька. Якщо ти не хочеш, я поїду завтра.
– Нікуди ти не поїдеш, – втрутився Олексій Миколайович, – досить дурниць в нашій родині. У нас жити будете. Ольга все одно до нас рідко приїжджає, ми вдвох з матір’ю. А у вас є свій дім. Правильно зробила, що приїхала.
– Дякую, тату. – Обійняла батька Ганна.
– Та що ж відбувається? – почався голос Ольги, вона весь цей час у дверях стояла. У метушні її не помітили. – Що за таємниці в нашій родині? Що сталося? Яких дурниць у нас вистачає. – Ольга вимагала негайної відповіді. Дитина подала голос, Ганна зарухалася, намагаючись її вкласти спати.
– Я сама Олі все поясню. Врешті-решт, це моя провина. – Тетяна Олександрівна повернулася до молодшої дочки, – розумієш, тоді Ганна завагітніла від свого однокласника. Ну, куди їй дитину у шістнадцять років? Ось я її до тітки Лариси і відправила. Столиця все-таки, хто там нас знає. Народу багато, загубитися легко. У неї подруга в невеликому районному центрі в лікарні працювала. Ми переконали Ганну там…, загалом, позбавилися ми від дитини.
Ганна тоді дуже переймалася, вони з Сергієм після школи одружитися вирішили. Дитину залишити хотіли. А я настояла. Ось Ганна і не приїжджала додому з тих пір. Та що не приїжджала, навіть говорити зі мною не хотіла. Скільки років минуло, а не пробачила мене Ганна. Ось так-то.
– Як ти могла, мамо, – Ольга не вірила власним вухам. – Нічого собі скелети в шафі.
Ту ніч вони не спали, розмовляли, плакали, прощення просили. Ольга вперше дізналася, що не було ніякого щастя у її сестри. Що не удача, а образа тримала її подалі від сім’ї.
– Нічого, тепер все налагодиться, – повторював Олексій Миколайович, головне, що ми разом. Все виправимо, Мишка виростимо. Все добре буде.
***
Сергій в рідному місті залишився. Тут університет закінчив, тут працювати влаштувався. От тільки так і не одружився. А коли дізнався, що Ганна повернулася, відразу до неї прийшов. Через півроку весілля зіграли, веселе сільське.
– Пробачте, мене. Я все життя вам зіпсувала, – каялася на весіллі Тетяна Олександрівна.
– Нічого ти не зіпсувала, – поправив її Олексій Миколайович, – неможливо щось зіпсувати, якщо люди люблять одне одного. Скільки б дорогам не витися, а життя їх все одно на правильний шлях виведе. З дитини все почалося, дитина все виправила. І хто знає, як краще.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять + 13 =

Також цікаво:

Storie di vita44 хвилини ago

Qualche tempo fa, un mercoledì mattina, mi svegliai con mille pensieri per la testa

☕ Buongiorno e buon mercoledì! A volte basta un piccolo gesto per trasformare una giornata qualunque in un ricordo prezioso....

IT3 години ago

Il campanello che Teresa si è regalata da sola

Ho settantaquattro anni e vivo da sola in un appartamento di tre stanze a Bologna, secondo piano, balcone su via...

Storie di vita5 години ago

Mio figlio mi ha comunicato la sua decisione durante il pranzo della domenica, senza nemmeno chiedermi se fossi d’accordo.

«Mamma, io e Federica abbiamo deciso di trasferirci da voi. Così sarà più comodo per tutti!» Mio figlio mi ha...

Storie di vita6 години ago

Sono vedova da sei anni e lavoro come commessa in un supermercato vicino a Parma

«Mamma, perché non hai preparato niente per Serena? Lo sai che a quest’ora ha fame!» Mi ha rimproverata mio figlio...

IT6 години ago

Il mutuo di mia sorella e il prelievo che non ho più fatto

Mia moglie mi ha tolto la fiducia con un gesto che non ho visto arrivare, e io ancora adesso, alle...

Storie di vita7 години ago

Era un venerdì sera. Avevo appena finito di sparecchiare quando il cellulare di Roberto, lasciato sul tavolo della cucina, si illuminò.

«Guardo soltanto i profili di altre donne. Mica ti sto tradendo!» Mi disse mio marito dopo ventitré anni di matrimonio,...

IT9 години ago

Il garage di Matteo e il conto che non ho più intenzione di pagare

Avevo diciannove anni quando Simona mi disse che era incinta, in piedi davanti al distributore della Esso sulla statale, con...

IT10 години ago

Sunset Ridge, Quarant’Anni e la Torta di Noci che Ada Non Perse Mai

Per undici anni, mia suocera ha trovato il modo di sminuirmi a ogni festa, compleanno e pranzo della domenica —...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.