Connect with us

З життя

13 років тому мама продала сімейну квартиру, щоб купити брату кімнату в столиці.

Published

on

13 років тому моя мама продала нашу родинну квартиру й купила моєму брату кімнату в Києві.

Мене і мого молодшого брата розділяє десять років. Коли йому виповнилося вісімнадцять і треба було обирати вищу освіту, він вирішив поїхати до Києва.

Були різні варіанти: заочне навчання, робота і оренда житла, університет у нашому місті, але він обрав найдорожчий шлях.

Тоді моя родина (я, чоловік і дитина) жила в трикімнатній квартирі моєї бабусі, зареєстрованій на мою маму. І саме цю квартиру мама вирішила продати, щоб купити вісімнадцятирічному Володимиру житло в столиці.

Бабуся бажала передати своє майно мені та моєму брату, але не встигла. Мама це знала і пообіцяла, що коли брат стане дорослим, чесно поділить усе між нами. Володимир виріс, і мама розпочала “справедливий” розподіл.

Молодший син виявився для мами ціннішим за дочку і внучку. Нам довелося самостійно вирішувати наші житлові проблеми. Мама продала квартиру, розраховуючи на однокімнатне житло в Києві.

Але вистачило лише на кімнату. Я не мала наміру інтригувати і заважати. Спокійно виписалась разом із родиною до продажу і зареєструвалася у рідних чоловіка, які погодилися нам допомогти.

Просто виставлення нас на вулицю мамі не здавалося достатнім. Вона також говорила про необхідність допомогти Володимиру з грошима. Обіцянки супроводжували цю прохання: коли він отримає диплом, повернеться додому і добре зароблятиме, то все мені віддасть.

Я не хотіла утримувати брата, який став власником нерухомості в столиці. Ми з мамою посварилися і майже перестали спілкуватися.

Відтоді кожен жив своїм життям. Через рік після виселення ми взяли іпотеку і багато часу прожили в орендованих квартирах. Ми не наважилися на другу дитину через навантаження на наш бюджет через кредит.

Були чутки про мого брата і мою маму: Володимир одружився на третьому курсі, моя мама пішла на весілля, він знайшов роботу, жив з дружиною, почав надсилати гроші мамі, а згодом у нього народилася дитина. Мама залишила другу роботу, як тільки Володимир став їй допомагати фінансово.

Але мене це не хвилювало. Шкода, звісно, бо мені ніхто не допомагав, коли я вчилася. Я обрала університет у нашому місті, працювала і доглядала за братом. Ніхто не купив мені квартиру, не підтримав.

Ми спілкувалися з мамою лише випадково. Я відвідала її в лікарні, коли вона захворіла. Після продажу квартири і від’їзду Володимира, мама бачилася з онукою хіба що п’ятнадцять разів.

Минуло тринадцять років від продажу бабусиної квартири. Мій брат зараз на ногах, має двох дітей, житло в Києві, і взяв іпотеку на місце, де раніше була його кімната.

Вже два роки він не може допомагати мамі. Вона нещодавно вийшла на пенсію. У мене все добре: ми погасили іпотеку півтора року тому, наша дочка шістнадцятирічна, у нас з чоловіком стабільна робота, а мій чоловік має непогану кар’єру за мірками нашого міста.

Ми б жили собі далі щасливо, якби не моя мама.

Я не знаю, які байки їй розказував Володимир, але мама сильно вірила, що коли вона вийде на пенсію, син забере її до Києва. Поруч з нею були б онуки, повноцінне харчування в квартирі сина, пенсія і гроші на погашення житла. Забезпечена і задоволена старість. Але була проблема: у Києві вона нікому не потрібна.

Мама приїхала до нас. Плакала, що для Володимира зробила все, навіть пожертвувала стосунками зі мною. І він про це все забув. І про те, як мама тяжко працювала, аби Володимир міг спокійно вчитися і ні про що не думати.

І про кімнату, що купила йому мама, викинувши старшу дочку і внучку, теж забув. І ні, мама зовсім не потребувала від нас грошей. Їй потрібна була сім’я і онучка.

О, мама переплутала дітей. Моя дочка, яка росла без бабусиного тепла і ніжності, не прагне зараз спілкування з нею. У неї своє життя: школа, друзі та хлопець, кінотеатри і кав’ярні, підготовка до іспитів і вступ до університету. Там немає місця для бабусі.

Мій чоловік повністю проти присутності моєї мами в нашому домі. Він добре пам’ятає, як ми пакувалися з трирічною донькою з її ініціативи.

А я… давно вже не зла на неї. Мені шкода її. Впродовж цих років вона робила все для Володимира, жила для нього, працювала по шістнадцять годин на добу, аби він не був голодний у столиці. Увесь час, який мама могла присвятити своєму життю, вона витратила на нього.

Останнім часом ми часто бачимося. Лише ми з мамою, моя родина не хоче з нею зустрічатися. Я дивлюся на неї і думаю, як уникнути її помилок. У цьому мені легше: у мене одна дитина, немає кого виділити улюбленцем.

Нещодавно вона сказала мені, що її життя було змарноване. Що народила двох дітей, не спала вночі, носила каструлі, любила… Але все це даремно: ніхто її зараз не потребує.

Я цього не хочу, не хочу повторити її долю. Колись шкодувала, що моя дочка ніколи не мала брата чи сестри, але зараз вважаю це благословенням.

Написано за словами Євгенії.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 4 =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Все через тебе

— Олена Миколаївно, там на дитячому майданчику якийсь незнайомий чоловік до вашої Софійки чіплявся. — Що значить — чіплявся? Марічко,...

З життя18 хвилин ago

Тайна загадкової картини

Тайemничий образ Соломія сиділа на задньому сидінні авто й дивилася у вікно. Настрій у неї був піднесений, немов перед святом...

З життя1 годину ago

Шкідлива бабуся

Зла бабуся Маріанна вийшла з таксі і чекала, доки з машини вилізе маленька Олеся. — Дякую, — подякувала водієві Маріанна,...

З життя1 годину ago

Вона знову тут

— Сину… — Вибачте, але я вам не син. Не звертайтеся так до мене. Мене звуть Олег. — Олежку… Сину!...

З життя2 години ago

Ти справжній чоловік чи ні?

Давно то було… — Знову сусіди зверху гуляють, ну скільки можна? Третя година ночі! — Оксана розбудила мирно сплячого Тараса,...

З життя3 години ago

Пошуки щастя в особистому житті

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Мама завжди хвилюється занадто, але сьогодні вона просто не могла заспокоїтись. — Мам, ну...

З життя4 години ago

Якось вийшло незручно

Це було дуже незручно… — Як то я його дружина? — У самому прямому сенсі. Принаймні, юридично — можу навіть...

З життя5 години ago

Чому ти зрадила мене у спині?

— Привіт, Мар’яно. Скільки вже ми з тобою не бачились? П’ятнадцять років? Або більше? — Мабуть, більше. Але ти жодної...