Цiкаво
Я люблю запах щасливих людей – вони пахнуть надією!
Деякі люди мають здатність підіймати настрій оточуючих, ділячись з ними частинкою своєї гармонії, надії та позитивності. Вони показують нам, що ми можемо абсолютно все, і для цього достатньо просто посміхнутися і підморгнути своєму життю.
Хороші люди пахнуть близькістю, обіймами та любов’ю. Відчуваючи їх тепло, з ними ми прагнемо бути якомога більш відкритими. А ще поруч з ними дуже комфортно, як ніби ми опинилися вдома. Вони щодня мотивують нас, націлюючи на благополуччя і благі наміри.
24tv.ua
Не дивно, що нам подобається оточувати себе саме такими людьми. Ми постійно знаходимо причини, щоб опинитися в їх обіймах, зловити на собі їх щирий погляд або знову побачити їх посмішку.
«По-справжньому жалісливий слухач може почути навіть те, що приховує мовчання. Найважливіше в спілкуванні — це здатність почути невимовне», – Пітер Друкер.
Настрій людини змінюється самим неймовірним чином. Так, наш емоційний стан за лічені секунди може перевернутися з ніг на голову, і не має значення, свідомо це чи ні. Деякі люди можуть впливати на наш настрій одним лише побажанням «доброго ранку», супроводжуваного посмішкою.
Науково доведено, що коли ми щиро взаємодіємо з людиною, то стаємо настільки вразливими до його емоційному стану, що навіть наші рухи мимоволі повторюють рухи співрозмовника.
Тобто коли людина посміхається у відповідний для цього момент, ми робимо те ж саме. І справа не просто в імітації його жестів, ми «підхоплюємо» настрій цієї людини і його емоції.
Психолог Джон Качіоппо стверджує, що всередині нас підсвідомо пробуджуються емоції, що призводять до так званої емоційної синхронізації.
Таким чином, симпатію в нас викликають люди, що володіють високим рівнем емоційної стійкості та рішучості. Саме вони покращують наше самопочуття і позитивно впливають на настрій.
Ми так сильно любимо щасливих людей з хорошими намірами тому, що вони заряджають нас хорошим настроєм, мотивацією, щастям і почуттям, що ми здатні дати відсіч будь-яким несприятливим життєвим обставинам.
Посміхайтесь, спілкуйтесь з хорошими людьми, радійте життю й будьте щасливі!
Maggie pulled into the parking lot of Desert Willow Senior Living ten minutes late, Tucker panting in the passenger seat of her Honda CR-V. His gray muzzle was pressed against the window, leaving streaks of slobber she’d have to wipe later. She killed the engine and sat for a moment, watching the automatic doors of the memory care unit. Eight months since she’d moved her father in. Eight months of this old Lab shedding on her backseat, whining at the door every time she grabbed her keys.
*What if Dad doesn’t even know him anymore?* She grabbed the leash, and Tucker’s tail thumped hard against the center...
El gimnasio que me compré con mis ahorros estaba en una plaza pequeña en Hialeah, al lado de una lavandería que olía a suavizante todo el día. Yo llegaba a las cinco y media de la mañana, ponía el café y repasaba las máquinas antes de que entrara el primer cliente. Ese era mi ritual. El negocio no era gran cosa: tres mil pies cuadrados, barras oxidadas en los extremos y un aire acondicionado que sonaba como un tractor, pero era mío. Aunque había un tipo que se creía que el dueño era él.
Se llama Diego Mercado. Veinticuatro años, espalda de nevera, mandíbula de catálogo, una legión de seguidores que le aplaudían hasta...
I Stayed Silent When I Found Out My Husband Had Another Woman. Not Because I Feared Being Alone—My Grandmother Taught Me That Those Who Shout Have Run Out of Arguments. I Had Arguments, but I Was Waiting for Them to Form a Complete Picture. I Wasn’t Waiting for a Confrontation; I Was Waiting for a Slip of the Tongue. Because Men Like My David Always Slip Up—Not About Women, but About Money That Isn’t Theirs.
I stayed silent when I found out my husband had another woman. Not because I feared being alone or doubted...
La fille du jardinier
Je m’appelle Rodolphe Delmas, et pendant vingt-neuf ans j’ai cru que le monde appartenait à ceux qui naissaient du bon...
No Vine a Casarme con la Hija de un Albañil
Miren, antes de que me crucifiquen, déjenme dar mi versión. Me llamo Diego Rivas del Valle. Mi familia llegó de...
Užrašų knygelės dvelksmas
Aš dirbu padavėju „Grand Courtyard“ viešbučio banketų salėje jau dvylika metų. Per tą laiką mačiau visko: vestuves, kurios subyrėdavo dar...
Mergaitė su violetine saulute ant marškinėlių priėjo prie manęs ir tarė: „Mama žinojo, kad tu čia būsi“
Sporto salėje dar kvepėjo šviežiu parketo laku, sumišusiu su dulkių ir jaunystės nerimo kvapu. Ant krepšinio stovų kabojo mėlyni ir...
Raktai nuo namų prie jūros
Prieš dvidešimt vienerius metus Vida išmetė dukters lagaminus ant šaligatvio prie savo namų Vilniaus senamiestyje. Tą vakarą Agnė išėjo su...