Передала свій дім тій, кого не зносила

Секретарка сільської ради Ганна Василівна користувалася неабиякою шаною у своєму селі. Вона мала бездоганну репутацію і була жінкою з твердим характером. До того ж, Василівна мала рішучий і наполегливий дух. Навіть сільський голова часто дослухався до її думки і приймав важливі рішення, зважаючи на її поради.

Та несподівано все змінилося. Ганна Василівна стала непривітною, ходила похмура, ніби тінь. Навіть засідання сільради пройшло без її участі. Її невеселий вигляд непокоїв односельців, але ніхто не наважувався запитати, що сталося. Лише одна сусідка змогла довідатися, що стало причиною її смутку.

З’ясувалось, що джерелом переживань стала родинна трагедія: її син Андрій покинув свою дружину Мар’яну з маленьким сином. Ганна самотужки виховувала Андрія, хоча була заміжня. Її чоловік постійно працював за кордоном і рідко бував удома. Андрій з дитинства був розумним і здібним хлопцем, найкращим учнем на медичному факультеті. Наполегливість у навчанні винагородилася — Андрій став чудовим лікарем і нещодавно очолив обласну лікарню.

Все складалося добре, якби не знайомство Андрія з Даркою, дівчиною, яка мешкала в одній із найбідніших родин у селі. Дарка одразу не припала до душі Ганні, але син був невблаганний і одружився з нею. Скоро у них народився син. Відтоді бабуся, Ганна Василівна, почала присвячувати онукові весь свій час, але зі своєю невісткою стосунків не підтримувала. Молодята переїхали до нового розкішного будинку, який побудувала Ганна для сина.

Сама Ганна мешкала у гарному просторому будинку. Завдяки стабільній роботі та грошам, які постійно надсилав чоловік із закордону, вона не мала фінансових труднощів. Чоловік приїжджав додому лише на різдвяні свята, і жінку це влаштовувало. Кажуть, у нього була ще одна родина за кордоном, але Ганна не переймалася цим. “Якщо гроші є й приїжджає — значить, усе гаразд”, — казала вона.

— Мамo, я зустрів іншу жінку, справжнє кохання, — оголосив одного дня Андрій.

— Андрію, роби, як хочеш, але знай: Мар’яна з сином залишаються у вашому домі. Ти ще молодий, зможеш заробити на інше житло. Я виховувала тебе одна, але не допущу, щоб така сама доля спіткала мого онука, — рішуче заявила Ганна.

Андрій онімів від почутого. Він сподівався розпочати нове життя у розкішному будинку, де його маленький син щойно зробив свої перші кроки. Але мати зруйнувала всі його плани.

Староста поширеного села загуділа від пліток. Усі були приголомшені: чому ж Ганна Василівна лишила будинок невістці, а свого сина вигнала?

Попри численні вмовляння і розмови, Ганна не змінила свого рішення. Урешті-решт стосунки з Даркою покращилися, а онук став єдиним світлом у житті бабусі. Вона мріяла, щоб у нього склалася зовсім інша доля: щоб він одружився раз і на все життя.

І хоча Ганна з року в рік дорікала собі за те, що виховала сина, який міг покинути свою родину напризволяще, вона дала собі слово: виховати онука справжньою людиною, аби за нього ніколи не було соромно.