Який гарненький! – вигукнула шестирічна дівчинка, тягнучи бабусю за руку…

– Який гарненький!!! – голосно вигукнула шестирічна Юля, вхопила за руку бабусю і потягла…
– Подивися, який він красивий! І наш улюблений тип – східноєвропейський!

Тамара поглянула в той бік, куди її тягнула внучка, і заклякла… Тип дійсно був їхнім улюбленим – східноєвропейської зовнішності, але чоловік уже давно не був у розквіті сил, настояний і навіть перекислий.
Такі точно не повинні цікавити шестирічних дівчаток, тим більше, що для Юлі всі, хто старший п’ятнадцяти років, здавалися старими дідусями.
А коли цей тип зрозумів, що вигуки захоплення стосуються його, то страшенно зніяковів, злегка почервонів і навіть намагався втекти. Але поки він лише намагався, Юля вже підтягла до нього свою бабусю.

– Драстуйте, мене звати Юля, а вас? Можна його погладити?

І лише зараз Тамара зрозуміла, що Юлю цікавить не оцей настояний тип, а кіт у нього на руках. Який своїм темним, трохи запиленим хутром повністю зливався з чорною чоловічою курткою.
Чоловік був розгублений, трохи ніяковий, не знав, як у такій ситуації варто поводитися. Кілька разів швидко кліпнув і спробував взяти цю ситуацію в свої руки.

– Мене звати Олександр, а вас?

Звернувся він до Тамари, потім трохи відвернувся, сховавши кота від рук, що тягнулися до нього.

– А кота гладити не треба, він зараз усього боїться, я його тільки хвилин десять, як спіймав. Несу ось додому, тепер він буде моїм. Це ваша донька, така активна?

Знову звернувся чоловік до Тамари. Бабуся була полещена, загалом-таки у свої п’ятдесят років на маму вона зовсім не тягнула. Але, проте, почути таке було дуже приємно.

– Тамара я, а це не донька, а онучка! Юль, не лякай котика, він їде додому! Вибачте нас, дівчинка просто обожнює котів, особливо темного забарвлення. А батьки поки що проти, не хочуть заводити.

– Зрозуміло…

Кивнув чоловік.

– А ви чому не заведете?

– Я?

Розгублено перепитала Тамара.

– Ну не знаю, я взагалі-то люблю котів, але якось більше на відстані.

– Ось і я теж…

Чоловік чомусь нікуди більше не поспішав.

– Теж на відстані котів полюбив. Любив, годував, а потім зрозумів, що він мені потрібен. Ну їх, ці відстані – нехай зі мною вдома живе! І, вибачте за нескромне питання… А що за східноєвропейський тип?

– О, це такий тип зовнішності. До речі, ви теж під його опис підходите. І ваш кіт теж!)))

– Справді? А я навіть не припускав…

І тут Юлі набридло слухати всі ці передмови, адже їй дуже сподобався кіт! І дядечко теж нічого – з нього навіть пісок не сиплеться! Юля перевірила… Так бабуся завжди казала про дядечок, які намагалися до неї підкотити.

А значить що? А значить – треба їх обох негайно брати, поки інші онучки з бабусями не розхапали!

– У вас є дружина?

Без зволікання запитала Юля.

– Ні…

Не встигнувши подумати, одразу відповів чоловік.

– От і добре!

Зраділа Юля.

– Залиште бабусі Томі свій телефон, коли котик освоїться, ми до вас у гості прийдемо. Вам треба обов’язково одружитися, поки пісок не посипався, а то потім бабуся за вас не піде заміж.

Олександр і Тамара захихотіли. Дитяча безпосередність просто знесла з них усю сором’язливість і ніяковість.

– А справді, приходьте!

Поки дорослі домовлялися і обмінювалися номерами телефонів, Юля, під шумок, попри заборону – гладжувала кота.

І кіт зовсім не був проти!

Юля раділа… Поки дочекаєшся від цих дорослих, вона так і виросте без кота, тим більше, свого улюбленого типу. А так, довелося добути кота самій, нехай навіть дядечко йде з ним упридачу!