Connect with us

З життя

Не треба! – крикнула вона, але тут же отримала снігом у відповідь. Схилившись, щоб зробити більший сніжок, вона завмерла.

Published

on

– Не треба! – скрикнула Оксана і тут же отримала снігом у обличчя. Вона нахилилася, щоб зліпити сніжку більшу та застигла. На безіменному пальці правої руки не було персня. Заручального, того самого, з діамантом. Серце у неї затріпотіло і впало в чоботи з хутряною опушкою.
– Андрію! – закричала вона.
– Що сталося?! – Андрій кинув сніжку, вискочив з-за пам’ятника Шевченку і підбіг до Оксани.
– Персня немає!
– Якого персня?! Оксано, як ти мене налякала! Я думав, з тобою щось трапилось.
– Звісно ж трапилось. Я перстень загубила! Ось поглянь.
Вона показала почервонілу від холоду руку. Перстня і справді не було.
– Як ти могла його загубити? Він же ледь наліз!
– Не знаю! Краще скажи, що тепер робити?
Він потер перенісся.
– Як що? Весни чекати, ну, або взяти дитячі лопатку і сито…
– Дуже смішно! Я буду шукати… Він має бути десь тут.
– Ти жартуєш?
Вони озирнулися. Пам’ятник Шевченку був занесений снігом. Бульвар був безлюдним. Сутеніло. Ліхтарі кидали косі відблиски на снігові замети, змушуючи сніг іскритись, як шалене ігристе у кришталевому келиху.
– Щоб його знайти, потрібне диво. Ну, або снігоочисна машина. – усміхнувся Андрій.
Та Оксана його не чула. Сівши навпочіпки, вона нишпорила в снігу, підсвічуючи собі телефоном.
Андрій опустився на коліна і став перетирати пальцями крижинки.
Через десять хвилин зовсім стемніло.
– Оксано, це дурна затія. – сказав Андрій. – Ну справді. Ми не знайдемо його тут… Перстень… давай, я тобі інший подарую, ще кращий буде. Не засмучуйся ти так.
– Ти не розумієш! – Оксана схлипнула. – це ж такий поганий знак – загубити перстень.
– Дурненька… – Андрій усміхнувся і взяв Оксанину руку, підніс її до губ. Зігрів диханням. – Дивись, замерзла зовсім. Головне – що ми є одне в одного.
Він встав, підняв Оксану і пригорнув до себе. Вона уткнулася носом йому в плече, і він відчув, як вона тремтить.
– Дурненька, ми завжди, завжди будемо разом. Навіть не думай від мене колись відокремитись. Не відпущу.
Він ще міцніше зтиснув її в обіймах. Потім трохи відсторонився, підняв пальцями її підборіддя.
– Подивись на мене.
На довгих віях, які обрамляли сіро-сині озера її очей, блищали крапельки сліз, а на щоках залишилися сліди від туші.
Андрій дістав з кишені хустинку, витер чорні розводи і поцілував Оксану в ніс.
– Ти все зрозуміла?
Оксана зітхнула.
– А все ж шкода. Що коту під хвіст…
– Ну, не коту, а Шевченку. Шевченку не шкода, він же гений. Все, стій тут, я піду, піджену авто. Поїдемо в одне місце, там такий глінтвейн роблять, закачаєшся…
Андрій розвернувся і пішов до стоянки.
Оксана подивилася на його віддалюючуся спину і ще раз зітхнула. Раптом на носа їй впала сніжинка.
Вона підняла обличчя.
Почав падати сніг. Великими пухнастими шматинами він падав з неба, немов хтось десь високо на верху розпоров величезну подушку. Оксана раптом почула тишу, яка буває тільки взимку і тільки ввечері на засніжених бульварах і парках, і незрозуміло чому на душі у неї стало легко і тепло, наче її загорнули в теплу ковдру.
Вона подумала про Андрія, про те, що зараз вони поїдуть у кафе, будуть пити глінтвейн, сміятися і триматись за руки. А потім, увечері дивитися разом кіно, укутавшись на дивані пледом…
Втрата персня вже не здавалася їй вселенською трагедією.
– Дівчино! – раптом покликав її хтось.
Оксана озирнулася на голос. Перед нею стояв високий старий у сірому балоновому пальто до п’ят. Сива борода звисала клаптями, а з-під кумедної смугастої шапки з помпоном стирчало таке ж сиве волосся.
«Мабуть, безхатько» – майнула у неї в голові думка. «Але звідки він тут взявся?»
Вона озирнулась – навколо не було ні душі.
– Це випадково не ваше? – старий простягнув до неї руку і розжав кулак.
На долоні лежав перстень.
– Мій, мій! – вигукнула Оксана. – А як ви його…
Оксана схопила перстень і з труднощами наділа його на палець.
– Як я можу вас віддячити…? – не договоривши, Оксана підняла очі, але нікого перед нею вже не було.
Розгублено вона глянула навкруги. Старий ніби крізь землю провалився.
– Оксана!
Андрій визирнув з вікна машини і помахав їй рукою.
– Ти не бачив тут старого? Такого високого, у шапці з помпоном? – випалила скоромовкою Оксана, коли відкрила передні дверцята.
– Якого ще старого? Тут же нікого немає…
– Ти не уявляєш, що я тобі зараз розповім… – сказала Оксана, сідаючи в машину.
… Після її розповіді вони їхали мовчки. Трималися за руки і усміхалися тихим, невловимим щастям.
– Андрію, ти віриш в янголів? – раптом запитала Оксана. – Ну, в тих, що приходять до нас з неба, щоб допомогти…
– Звичайно. – серйозно відповів Андрій. – На одній я навіть зібрався одружитися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять − дванадцять =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

The Song That Never Made It to the Radio

**The Song That Never Played on the Radio** The first time Adelaide stepped through the door of the community radio...

З життя20 хвилин ago

The Song That Never Made It to the Radio

**The Song That Never Played on the Radio** The first time Matilda stepped through the door of the community radio...

З життя26 хвилин ago

Either You Let My Brother Move Into Our Flat, or Pack Your Bags and Get Out!” My Husband Demanded

“Either you let my brother move into your flat, or pack your bags and get out!” snapped the husband. Victoria...

З життя1 годину ago

Visiting Her Daughter’s Grave, a Mother Spotted a Strange Girl Whispering to a Portrait on the Headstone—Her Heart Stood Still.

Visiting her daughters grave, the mother spotted an unfamiliar little girl sitting on a bench, whispering something to the portrait...

З життя2 години ago

How Grandma Tanya Found Her Long-Lost Daughter: A Heartwarming Tale of Family Reunion

**How Grandma Antonia Found Her Daughter** The quiet evening draped the countryside in a soft twilight as Antonia Simmonsknown to...

З життя3 години ago

Don’t Like My Mother? Then Leave!” Said the Husband, Never Expecting His Wife to Actually Walk Out

“If you don’t like my mother, then leave!” snapped the husband, never expecting his wife would actually do it. Evening...

З життя4 години ago

I Traded Love for Wealth—Then Fate Brought Her Back to Me, Pregnant and Serving Food in a Luxurious Restaurant.

I traded love for wealth. Fate brought her back to mepregnant, serving food in a posh restaurant. What happened that...

З життя4 години ago

I know they’re my children,” he murmured without lifting his gaze. “But… I can’t explain why—there’s just no bond between us.

“I know they’re my children,” he murmured without looking up. “But… I can’t explain why, theres just no bond between...