Connect with us

З життя

Не треба! – крикнула вона, але тут же отримала снігом у відповідь. Схилившись, щоб зробити більший сніжок, вона завмерла.

Published

on

– Не треба! – скрикнула Оксана і тут же отримала снігом у обличчя. Вона нахилилася, щоб зліпити сніжку більшу та застигла. На безіменному пальці правої руки не було персня. Заручального, того самого, з діамантом. Серце у неї затріпотіло і впало в чоботи з хутряною опушкою.
– Андрію! – закричала вона.
– Що сталося?! – Андрій кинув сніжку, вискочив з-за пам’ятника Шевченку і підбіг до Оксани.
– Персня немає!
– Якого персня?! Оксано, як ти мене налякала! Я думав, з тобою щось трапилось.
– Звісно ж трапилось. Я перстень загубила! Ось поглянь.
Вона показала почервонілу від холоду руку. Перстня і справді не було.
– Як ти могла його загубити? Він же ледь наліз!
– Не знаю! Краще скажи, що тепер робити?
Він потер перенісся.
– Як що? Весни чекати, ну, або взяти дитячі лопатку і сито…
– Дуже смішно! Я буду шукати… Він має бути десь тут.
– Ти жартуєш?
Вони озирнулися. Пам’ятник Шевченку був занесений снігом. Бульвар був безлюдним. Сутеніло. Ліхтарі кидали косі відблиски на снігові замети, змушуючи сніг іскритись, як шалене ігристе у кришталевому келиху.
– Щоб його знайти, потрібне диво. Ну, або снігоочисна машина. – усміхнувся Андрій.
Та Оксана його не чула. Сівши навпочіпки, вона нишпорила в снігу, підсвічуючи собі телефоном.
Андрій опустився на коліна і став перетирати пальцями крижинки.
Через десять хвилин зовсім стемніло.
– Оксано, це дурна затія. – сказав Андрій. – Ну справді. Ми не знайдемо його тут… Перстень… давай, я тобі інший подарую, ще кращий буде. Не засмучуйся ти так.
– Ти не розумієш! – Оксана схлипнула. – це ж такий поганий знак – загубити перстень.
– Дурненька… – Андрій усміхнувся і взяв Оксанину руку, підніс її до губ. Зігрів диханням. – Дивись, замерзла зовсім. Головне – що ми є одне в одного.
Він встав, підняв Оксану і пригорнув до себе. Вона уткнулася носом йому в плече, і він відчув, як вона тремтить.
– Дурненька, ми завжди, завжди будемо разом. Навіть не думай від мене колись відокремитись. Не відпущу.
Він ще міцніше зтиснув її в обіймах. Потім трохи відсторонився, підняв пальцями її підборіддя.
– Подивись на мене.
На довгих віях, які обрамляли сіро-сині озера її очей, блищали крапельки сліз, а на щоках залишилися сліди від туші.
Андрій дістав з кишені хустинку, витер чорні розводи і поцілував Оксану в ніс.
– Ти все зрозуміла?
Оксана зітхнула.
– А все ж шкода. Що коту під хвіст…
– Ну, не коту, а Шевченку. Шевченку не шкода, він же гений. Все, стій тут, я піду, піджену авто. Поїдемо в одне місце, там такий глінтвейн роблять, закачаєшся…
Андрій розвернувся і пішов до стоянки.
Оксана подивилася на його віддалюючуся спину і ще раз зітхнула. Раптом на носа їй впала сніжинка.
Вона підняла обличчя.
Почав падати сніг. Великими пухнастими шматинами він падав з неба, немов хтось десь високо на верху розпоров величезну подушку. Оксана раптом почула тишу, яка буває тільки взимку і тільки ввечері на засніжених бульварах і парках, і незрозуміло чому на душі у неї стало легко і тепло, наче її загорнули в теплу ковдру.
Вона подумала про Андрія, про те, що зараз вони поїдуть у кафе, будуть пити глінтвейн, сміятися і триматись за руки. А потім, увечері дивитися разом кіно, укутавшись на дивані пледом…
Втрата персня вже не здавалася їй вселенською трагедією.
– Дівчино! – раптом покликав її хтось.
Оксана озирнулася на голос. Перед нею стояв високий старий у сірому балоновому пальто до п’ят. Сива борода звисала клаптями, а з-під кумедної смугастої шапки з помпоном стирчало таке ж сиве волосся.
«Мабуть, безхатько» – майнула у неї в голові думка. «Але звідки він тут взявся?»
Вона озирнулась – навколо не було ні душі.
– Це випадково не ваше? – старий простягнув до неї руку і розжав кулак.
На долоні лежав перстень.
– Мій, мій! – вигукнула Оксана. – А як ви його…
Оксана схопила перстень і з труднощами наділа його на палець.
– Як я можу вас віддячити…? – не договоривши, Оксана підняла очі, але нікого перед нею вже не було.
Розгублено вона глянула навкруги. Старий ніби крізь землю провалився.
– Оксана!
Андрій визирнув з вікна машини і помахав їй рукою.
– Ти не бачив тут старого? Такого високого, у шапці з помпоном? – випалила скоромовкою Оксана, коли відкрила передні дверцята.
– Якого ще старого? Тут же нікого немає…
– Ти не уявляєш, що я тобі зараз розповім… – сказала Оксана, сідаючи в машину.
… Після її розповіді вони їхали мовчки. Трималися за руки і усміхалися тихим, невловимим щастям.
– Андрію, ти віриш в янголів? – раптом запитала Оксана. – Ну, в тих, що приходять до нас з неба, щоб допомогти…
– Звичайно. – серйозно відповів Андрій. – На одній я навіть зібрався одружитися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 6 =

Також цікаво:

З життя4 хвилини ago

Шлях до щастя

**Дорога до щастя** Роман йшов з роботи пішки. Далековато, звісно, але вечір теплий, тихий, безвітряний. У такі вечори він не...

З життя1 годину ago

Загадкова спадщина

Оленя заснула лише під ранок. Коли вона прокинулася, кімнату заливало сонячне світло, біля ліжка стояв Віталій і посміхався. — Я...

З життя2 години ago

Дівчина за межами огорожі: Рішення на межі…

Дівчина стояла по той бік огорожі. Не було жодних сумнівів у її намірі зістрибнути з моста… Щойно розпочалася нічна зміна,...

З життя3 години ago

Очікування радості

Чекання щастя Кажуть, що чекання щастя солодше за саме щастя. Бо поки його чекаєш, уявляєш, мрієш — ти вже щасливий....

З життя4 години ago

Серце, сповнене любові

Кохаюче серце Роман стояв біля вікна, дивився на сонячний двір. У сусідньому будинку був магазин «Сільпо», люди ходили туди через...

З життя5 години ago

Мамо, не заважай — я йду назавжди!

Юлія прокинулася раніше, ніж зазвичай. У день свого народження вона встигла приготувари овочі для салатів, замаринувати м’ясо, почистити картоплю —...

З життя5 години ago

Привіт, нове знайомство!

Ось перероблена історія з урахуванням українських культурних особливостей: Привіт, Марічку! — Марю, привіт. Що робиш? — почула вона у трубці...

З життя6 години ago

Молода жінка з власним житлом прагне любові й сімейного щастя…

Життя точилося своїм черговим руслом, а у бухгалтерії завжди знаходився привід для святкування. Ось і тепер колектив зібрався за столом,...