Коли він повідомив батькам про знайомство з коханою, вони зраділи.

Коли Микита сказав батькам, що хоче їх познайомити зі своєю дівчиною, вони зраділи. Мама і тато Микити були з тих, хто розумів, що сина колись треба буде відпустити, що йому потрібно створювати свою родину. Та й років йому чимало: скоро двадцять п’ять. Вік цілком підходящий для серйозних стосунків.

Микита жив із батьками. Однак не через те, що був мамин синочок або грошей на зйомне житло не вистачало. Просто він заощаджував на власну квартиру, не хотів зв’язуватися з іпотекою. А батьки його підтримували. У них велика квартира, усім місця достатньо. До того ж, вони не лізли в життя один одного. Ніколи не вимагали від сина звіту, де він був і чому так пізно повернувся.

Та й Микита себе нахабно не поводив. Не вимагав, щоб йому готували їжу або прали речі. Загалом, життя було комфортним для всіх, та ще й гроші вдавалося заощаджувати.

А тут дівчина. Перша, з якою він вирішив познайомити батьків.

– А що приготувати до столу? – запитала мама. – Що твоя Олена любить?
– Мамо, особливо нічого не готуй. Вона стежить за фігурою, – хмикнув Микита. – Смажене не їсть, жирне теж, алкоголь не п’є.
– Що ж, це похвально, – посміхнулася мама. – Гаразд, зроблю щось дієтичне.

Олена їм сподобалася. Розумна, начитана дівчина. Правда, вона дійсно майже нічого не їла, і маму Микити трохи засмутило, що Олена відмовилася спробувати легкий десерт, який мама приготувала. Вона сказала, що цукор — це зло, і всім про це варто замислитись.

А ще вона ненароком помітила, що варто б замінити оббивку на дивані.

– У вас непоганий ремонт, але видно, що котик диван подряпав. Це не так дорого, можу дати вам контакти.

Звичайно, в цьому не було нічого поганого. Але до цього моменту мама Микити й не замислювалася, що це якась проблема. Диван не був подряпаний, лише трохи пошкрябанний. Коли їхній кіт Бегемот був маленьким, кілька разів з певною метою підходив до нього. Проте швидко зрозумів, що так робити не можна. І якщо не придивлятися, то цих подряпин і не видно.

Але коли Олена пішла, мама Микити все дивилася на цей диван. І ця пара подряпаних смужок тепер жахливо кидалася їй в очі.

Але загалом Олена була милою і привітною. Вона ввічливо поводилася, подякувала за гостинність, і батьки Микити вирішили, що нічого страшного в тому, що вона сказала, немає. Вона ж з найкращих намірів. А вже питання з харчуванням і справді занадто особисте. Не варто намагатися нагодувати тим, що людина не любить або не їсть з певних причин.

Кілька місяців Микита зустрічався з Оленою. Вона ще кілька разів бувала у них у гостях, але без жодного застілля.

А тут Микита зважився на розмову з батьками.

– Мамо, тату, я хочу жити разом з Оленою. Я її люблю, і ми хочемо розвивати наші стосунки.

Батьки переглянулися. Їм здавалося, що все відбувається надто швидко. З іншого боку, це не їхня справа, лише дітям вирішувати, в якому темпі рухатися далі.

– Я розумію, що вам, напевно, буде незручно, якщо я приведу сюди Олену. Та й неправильно це. Тому я візьму іпотеку на квартиру. У мене є половина суми, тож платіж буде невеликий.

– Що ж, якщо ти так хочеш, – знизала мама плечима.

– Так, хочу. Але в квартирі, яку я знайшов, потрібен невеликий ремонт. Ми можемо пожити з Оленою у вас, поки ремонт не завершиться? Це буквально місяць, не більше.

– Звісно, синку, живіть, – знизала плечами мама. Вона щиро вважала, що в цьому немає нічого страшного. Та й Олена їм подобалася.

Незабаром дівчина переїхала до батьків Микити. Вони зустріли її добре, сказали, щоб вона не соромилася і почувала себе як вдома. Але це лише дежурна фраза, яку промовляють, щоб людина розслабилася. А Олена сприйняла її буквально. І це стало великою проблемою.

Через кілька днів, коли мама Микити зібралася готувати вечерю, не змогла знайти соняшникову олію.

– Оленко, ти не бачила, де олія? – запитала вона у майбутньої невістки.

– А я її викинула, – похлопала вона очима.

– Навіщо?

– Я подумала, що буде краще, якщо ми всі почнемо харчуватися правильно. І, якщо чесно, мене завжди тошнить від запаху смаженого.

Мама Микити зітхнула. У чомусь вона може й права, але вони звикли жити по-іншому. Наприклад, тато Микити обожнює котлети, які готує його дружина. Та й смажену картоплю вони всією родиною люблять.

– Олена, вибач, звісно, але ми звикли до смаженого. Я не змушую тебе їсти те, що я готую, але й ти нас не змушуй змінювати наші смаки.

– Вибачте, я не хотіла, – потупила очі Олена. – Я просто дбаю про здоров’я.

Мамі Микити одразу стало якось незручно.

– Це похвально. Але ми такі, які є. І не треба нас виправляти.

– Гаразд, я зрозуміла.

Звичайно, мама Микити купила нову олію, але тепер щоразу, коли вона щось смажила, її мучила совість. Наче їй нав’язали відчуття провини.

Але це було лише начало. Якось мама Микити повернулася з роботи і виявила, що на вікнах у вітальні немає її улюблених штор. А натомість висить щось тонке, незрозумілого сірого кольору.

– А де штори? – запитала вона в Олени.

– Ой, а вони вже зовсім старомодні. Я повісила свої, ми їх у вас і залишимо. Свіжо одразу у вітальні стало, так?

Мама Микити важко зітхнула. Ні, не свіжо, а сіром і нудно.

– Олена, мені подобалися старі. Куди ти їх поділа? Сподіваюся, не викинула?

– Ні, – надулася дівчина, – але я думала, вам ці сподобаються.

– Це не моє, – м’яко промовила майбутня свекруха. – Забери їх собі.

Незабаром з’ясувалося, що частини посуду просто немає в шафі. Мама Микити вже прекрасно знала, хто доклав до цього руку.

– Так вони були якісь старі, ми вам на свято подаруємо сервіз, а то якось некрасиво гостей зустрічати з різними тарілками. І, до речі, я викликала майстра, який перетягне вам диван. Тканину вибрала на свій смак, у мене добре розвинене почуття стилю.

Мама Микити кипіла. Але сваритися з майбутньою невісткою не хотіла. Розуміла, що вона все це не зі зла робить. То чи в неї немає мудрості, чи вона прикидається такою наївною.

– Олена, слухай, – посадила дівчину на диван мама Микити. – Я розумію, що ти хочеш привнести якийсь свій внесок у наш спільний побут. Але ви з Микитою скоро переїдете, а це наш з чоловіком дім. І мені не хотілося б, щоб у ньому щось змінювалося без мого відома.

– Я хотіла як краще, – простягнула Олена.

– Я знаю. Але не роби більше нічого. І майстру скажи, щоб не приїжджав.

Олена образилася. Ввечері висказала все Микиті, що її старання ніхто не цінує. А вона ж хотіла, як краще.

Але хлопець її не підтримав.

– Олен, але це їхнє життя і їхній дім. І, думаю, тобі не хотілося б, щоб у твоєму домі щось міняли без твоєї згоди.

– Якби зробили краще, я була б лише рада, – не погоджувалася вона.

– Краще — поняття суб’єктивне. Для тебе добре одне, для моїх батьків інше.

Олена зашипіла, але сперечатися не стала.

А мама Микити несподівано зрозуміла, що чекає не діждеться, коли Микита доробить ремонт. Вона завжди вважала, що зможе ужитися з ким завгодно. Вона ж сама по собі неконфліктна, тож жодних проблем виникнути не мало б. Але вона й не думала, що біда прийде звідти, звідки й не чекали. І, начебто, нічого поганого й не мала на увазі її майбутня невістка, а вона так від неї втомилася.

Олена ж перестала все змінювати. Правда, мабуть, їй і справді хотілося хоч якось допомогти, тому вона затіяла всюди генеральне прибирання. «Щоб відпрацювати своє проживання» – так вона казала. І, начебто, в цьому немає нічого поганого, але і тут Олена помилилася.

Кожен очищений квадратний метр площі не обходився без її коментарів.

– Я сьогодні під ванною підімала. Ви там, мабуть, ніколи не прибирали? Мабуть, забуваєте про це місце. Але, нічого, я там все відмила.

– Дякую, Олено, – зітхала мама Микити.

– Ох, я цілий день розбирала комору. Нічого, що я частину речей викинула? Повірте, там стільки мотлоху було, не здивуюсь, якщо все це зберігається ще з дитинства Микити.

– Нічого, Олено…

– Я ледь відсунула диван. Під ним клуби котячої шерсті! Так і до алергії недалеко. Коли ми поїдемо, ви не забувайте це робити. А то шкідливо дихати всім цим.

– Гаразд, Олено…

Мама з усім погоджувалася і рахувала дні до того моменту, як вони з’їдуть. У якийсь момент вона просто махнула рукою. Олені не поясниш, вона щиро не розуміє, що можна озвучувати вголос, а що ні. Не дарма кажуть, що простота — гірше за крадіжку.

І коли син зневісткою їхали, мамі Микити хотілося влаштувати свято.

Перед від’їздом Олена підійшла до мами Микити і обійняла її.

– Дякую вам за гостинність. Мені було дуже приємно жити з вами.

– І мені з тобою, Олено, – усміхнулася майбутня свекруха.

Вони зачинили за молодими двері, і мама Микити глянула на свого чоловіка.

– Хороша вона дівчинка, – хмикнула вона. – Просто ще зовсім молода.

– Нічого, життя навчить її своїм правилам, – усміхнувся тато Микити. – Та й, зізнаюся, прибралася вона у нас і справді добре.

– Авжеж. Правда, тепер доведеться купити новий посуд і тобі шапку. Тому що Олена твою викинула, вирішивши, що це старий мотлох.

– А я давно казав, що пора змінити стиль, – розсміявся тато Микити.

Насправді, стосунки між невісткою та свекрухою з часом були добрими. Просто вони не жили разом. І мама Микити знала, що, щоб не трапилося, цей досвід вона повторювати не стане. Мир важливіший.