Connect with us

З життя

Знявши фартух, жінка вийшла в передпокій, щоб перед дзеркалом поправити зачіску.

Published

on

Галина Василівна зняла фартух, вийшла в передпокій і почала поправляти зачіску перед дзеркалом. П’ятдесят п’ять – солідний вік. Але це не означає, що у власний день народження можна виглядати абияк.

Вона не виглядала абияк. Так, зморшок на обличчі було чимало, і фігура втратила колишню витонченість. Але вогник в очах не згас, спину тримала рівно, підбори носила без проблем і талія була на потрібному місці видна. А в честь дня народження і сукня нова була, і макіяж, і фарба для посивілої волосся.

Із вітальні доносився шум — сини Максим і Гена розсовували і встановлювали великий стіл. Місця потрібно було багато, адже і Максим, і Наталя приїхали з “половинками” і дітьми.

Так, вона могла з повним правом сказати, що життя її вдалося. З Петром вони жили не безхмарно, але все ж майже тридцять п’ять років були разом, і змінювати щось начебто причин не було. Максим і Наталя вивчилися, завели родини і вже жили окремо. Он, п’ятеро онуків галдять, чекають, чи буде у бабусі торт із безліччю свічок! І молодший, Гена, радує — в університет на бюджет поступив, і вчиться відмінно.

Ну так, вона сама кар’єри не зробила. Та не дуже й хотілося. Робота в школі – не мед, але зате дала можливість раніше багатьох на пенсію вийти, онуків поняньчити. А з грішми проблем великих у них ніколи не було, Петро завжди пристойно заробляв. Скоро вже він має з роботи повернутися, і можна за стіл сідати. Треба сказати Наталі та Любі, невістці, щоб починали накривати потихеньку.

Раптом у двері подзвонили. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але побачив, що вона готова відкрити сама, і повернувся назад. Галина Василівна повернула ручку замка.

На порозі стояла жінка з тих, кого звуть “доглянутими” і “ефектними”. Не юна, років 35-40. Модне пальто наче банний халат, штани, білі кросівки — все як на фотографіях у жіночих журналах. Стрижка хитромудра, маленькі золоті сережки у вигляді чогось схожого на стрічку Мебіуса. Відмінний колір обличчя, макіяж умілий, висока, ставна. Справді, і ефектна, і доглянута.

— Добрий день, вам кого? — люб’язно запитала Галина Василівна.

Несподівана гостя обвела її поглядом, ніби повний гардероб їй шити збиралася:

— Ви, мабуть, дружина Петра Михайловича?

— Так! Але його самого ще немає. У вас до нього якесь діло?

— Власне, так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним кохаємо одне одного. Я живу в Трускавці, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїздив у відрядження три місяці тому.

У Галини Василівни в животі, наче клубок почав намотуватися. Ну, Петро, догрався! Тепер сорому не оберешся. Та ще й у день народження!

Вона точно знала, що по-справжньому чоловік їй не зраджує. Але був у Петра з молодості такий пунктик – не міг він пройти повз більш-менш привабливу жінку, не розпустивши хвіст!

Необхідно йому було постійно підтверджувати свою цікавість для прекрасних дам! Далі натяків і двозначних компліментів справа не заходила, але Галина Василівна цілком допускала, що цій модній пані Петро цілком міг і про неземну любов щось наплести. Сивина в бороду, щоб йому згадувалося!

У принципі все в оповіді несподіваної візитерки сходилося. Петрів комбінат займався виробництвом і ремонтом медтехніки, і він постійно по різних курортах катався – адже санаторіям і всяким бальнеологічним лікувальницям усі ці чудеса техніки якраз і призначалися! І в Трускавці три місяці тому теж їздив. Треба ж, і адресочку залишив тамошній знайомій, чи що?

Усі роки спільного життя Галина Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наставали періоди ремісії, і Петро Михайлович вів себе тихіше води, нижче трави. Але потім усе поверталося на початок. Чоловік запевняв, що ці пригоди потрібні йому як громовідвід від спокуси реальної “загулу”. Мовляв, пофліртував трохи, а далі нічого й не треба, вистачило, можна до законної дружини під бік.

У молодості Галина Василівна йому й розлученням погрожувала, було діло. Але потім змирилася, тим більше, що до справжньої справи його флірт таки не доходив.

І тим більше не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ні в які ворота!

А модна пані часу даремно не втрачала:

— Я розумію, звісно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло ділити не доведеться, не переймайтеся, я ним забезпечена. А ви ж не станете заважати нашому щастю? Зрозумійте, з вашого боку це буде просто нерозумно!

Галині Василівні подумалося, що в її становищі зараз найрозумніше буде вдарити прийшлу сковорідкою по голові. Але тоді скандалу точно не уникнути, причому з участю компетентних органів. Онуки злякаються.

— Я щиро шкодую, що Петро Михайлович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут вже нічого не виправити, ви повинні розуміти, що деякі недоліки у нього є. Але нашій любові вони не заважають!

З вітальні донісся невнятний шум – очевидно, хтось із тих, хто намагався таємно розвідати обстановку, приклеївся вухом до дверей. І раптом Галині Василівні сяйнула ідея!

— Що ж, вітаю – у вас хороший смак. Петро ще чоловік хоч куди. Певно, ви праві – мені доведеться його вам поступитися. Але за однієї умови: з посагом!

На лобі у модної пані явно позначилося вікно рахункової машини, і в ньому замерехотіли цифри і позначення різних світових валют. А Галина Василівна штовхнула двері і пройшла у вітальню.

Її зустріла виставка очей по п’ять копійок.

— Мам, що там відбувається? – конспіративним зловісним шепотом поцікавився Генка.

— Зараз побачиш, – таким же шепотом відповіла Галина Василівна.

— Пішли всі за мною!

І вони всі вийшли в передпокій: Максим із Любою, Наталя з Павлом, Генка, а також Кирюша, Танюша, Антоша, Тимоша і Лізонька. І всі втупилися на прихожу. А вона на них.

— Ось! Посаг Петра Михайловича! А це ніби як його нова дружина із Трускавця. Любов у них! – оголосила Галина Василівна.

У передпокої майже ідеально реалізувалася німа сцена з “Ревізора”. Галина Василівна вже почала побоюватися, що її задумка не спрацює. Але тут ожила Люба, особа спритна на слово і діло. На її рум’яному круглому обличчі відобразилася щира радість і вона захоплено випалила:

— Ой, Трускавець! Макс, нарешті ми дітей на море вивести зможемо! А то я тобі своїми вимогами вже майже плешь проїла! Ох, як твій батько здорово влаштувався – молодець!

Підключився і Генка – не дарма у нього одні “відмінно” в заліковці, соображає хлопець:

— Діло кажеш, Люба! У Трускавці та й зарплати, мабуть, не такі, як у нашому провінційному містечку! Тепер батько не відвертиться – доведеться йому мені машину з нагоди отримання диплома таки купити!

— І ти нас на ній на моря відвезеш! – радісно підтримала брата Наталя. Гена з готовністю закивав:

— Так без питань, Ната! Мабуть у дві-то машини весь ваш циганський табір поміститься! Так, Макс?

Максим все ще кліпав очима, але отримав від дружини відчутний поштовх у коліно і стрепенувся:

— Ну так, двома доїдемо… І якщо за житло не платити, то чому й ні?..

— Уявіть, мені тридцятник, а на море жодного разу не був! Ну, тепер всі відпочинемо! – вніс свою лепту і Павло.

Претендентка на руку і серце Петра Михайловича переводила погляд з загнаною злобними гієнами трепетної лані з одного на іншого, а “посаг” вовсю обговорював перспективи довогоочікуваної поїздки на південь з надійною “явкою”, яка дозволяє не платити мільйони грошей за готель. Крім цієї, основної, теми в партитурі звучали також партії машини для Гени, потреби санаторного лікування для тітки Павла, потреби слабенької Лізоньки у фруктах і навичок Максима у справі гірськолижного спорту.

Гостя висміювала їх і повідомляла їм, як вона вдала, але оскаржувати її думку про сімейні плани ніхто не поспішав.

Нарешті зашевелилися і діти, до того занадто онімілі від несподіванки і нічого не зрозуміли. П’ятирічний Антоша зробив пару кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:

— А ти що, тепер теж наша бабуся?

Незнайома тітка від нього постриглася, але хлопчик відповіді не дуже й чекав:

— Ти тільки мені вівсянку не вари – я її не їм! Зовсім не їм. А Тимку помідори не можна. А у тебе комп’ютер є? А мультики про богатирів?

Це сталося останнім ударом – начебто тієї кінноти, яка хоч раз, але встигла вчасно. Пані з Трускавця стрімко розвернулася і помчала геть — тільки по сходах зашелестіло. Забула навіть, що у них ліфт працює.

У передпокої повторилася сцена з “Ревізора”. І знову була перервана Любою:

— Ну що, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Кому стоїть? Чоловіки, могли б організувати те, що зараз саме час підняти перший келих за здоров’я іменинниці! Макс, подай приклад!

Усі різко відмерли. Галина Василівна перевела подих і тільки тепер зрозуміла, що забувала дихати, мабуть, хвилини дві. Можна на змагання нирців вирушати.

Максим дисципліновано кружляв з корковим штуром; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з келихів в руках. Генка захоплено сміявся і плеснув по плечу дружині брата:

— Любка, тобі у розвідці працювати або в президенти обиратися з твоєю соображалкою! Я при виді цієї чучундри ледь по стінці не стік! Якби не ти, ні в життя не зрозумів би, як себе вести!

Люба гордо стукнулася.

— Та ми всі ледь по стінках не стікли, — погодився з братом Максим, роздаючи келихи і одночасно акуратно проштовхуючи дітлахів до Павла, що розливав компот прямо з трьохлітрової банки.

— Мам, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, Крокодил Гена, мабуть, доведеться таки переговорити з батькою по-чоловіче! Я багато що можу зрозуміти, але це вже передоз!

— Ти цілком правий, брателло. Зарвався батько! Біс у ребро у нього, бачте! Так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Генка.

Галина Василівна відпила з келиха і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть непогано себе почуває. Кажуть же лікарі, що стрес іноді і користь приносить – струшує організм і примушує його працювати бадьоріше.

Вона подумала, що модна пані зараз напевно набирає Петра на мобільний. Уявивши, як може виглядати опис того, що сталося і яке обличчя у вислуховника всього цього Петра, Галина Василівна задоволено злорадно хихикнула.

— Мабуть, ви праві, хлопці, і сеанс екзорцизму тут зайвим не буде. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене день народження, зрештою! Діти чекають не дочекаються, коли треба буде бабусі допомагати свічки задувати на торті. Ви меблі-то всю розставили? Ната, Люба, треба накривати вже починати!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 5 =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

Жінка майже семи десятків заходить до магазину одягу.

Жінка літ сімдесяти зайшла до крамниці з одягом. Волося її було нечесане, одяг — старий, на ногах — поношені сандалі....

З життя16 хвилин ago

Чекай на мене

Олег вийшов із вагона на перон і глибоко вдихнув. У рідному місті навіть повітря особливе, не таке, як будь-де у...

З життя1 годину ago

Кожної ночі під місяцем, таємний мішок борошна рятував життя.

Голод давив на нас, як тягар, але він, кожної ночі, під місяцем, ховав мішечок борошна, який рятував наші життя. Мене...

З життя1 годину ago

Розлучення? Я залишуся з татом!

Марія давно відчувала, що їхній шлюб із Дмитром дає тріщину. Вогонь кохання згас, залишившись лише звичкою. Розмови зводилися до побутових...

З життя2 години ago

Зведена сестра

Ось адаптована історія у відповідності до українського культурного контексту: Віка після роботи заїхала до торгового центру. У головного бухгалтера через...

З життя3 години ago

Батько-легенда

**Батько-герой** Олеся з пакетом продуктів повільно піднімалася сходами на третій поверх, рахуючи східці. Так само вони рахували із сином, коли...

З життя4 години ago

Привіт! Я завжди вірив, що наша зустріч обов’язкова…

Відтоді, як минулого року Тарас випадково побачив її, повертаючись з роботи, він не міг забути цього обличчя. Він шукав поворот,...

З життя5 години ago

Привіт. Я дружина. Можна увійти?

Ох, слухай, я тобі розповім цю історію, але так, щоб вона звучала по-нашому. Вже тиждень медичний університет у Львові гудів...