Connect with us

З життя

Коли мені було 7 років, у нашому багатоповерхівці оселилася жінка зі своїм літньою матір’ю.

Published

on

Коли мені було 7 років, у нашому великому багатоповерховому будинку оселилася одна жінка зі своєю старенькою мамою. Жінку звали Галя, і вона була німою, взагалі не розмовляла. Дорослі говорили, що вони погорільці з якогось села. Їм виділили крихітну кімнатку в комуналці, де в інших трьох жили, як зараз кажуть, соціально неблагополучні мешканці. Там вічно щось святкували, потім сварилися, і все закінчувалося п’яною бійкою. Всі співчували новим сусідкам, але що тут вдієш?

Галя почала працювати у нас двірником. Щоранку вона виходила у двір у низько зав’язаній, до самих очей, хустці, у великій, не за розміром, куртці, з мітлою і лопатою (був лютий) і бралася до роботи. До Галини у нас була інша двірничка – тітка Катерина. Вона була криклива і прискіплива, любила на весь двір обговорити і засудити чужу долю. Найбільше від Катерини перепадало нашому тихому та скромному сусідові дядьку Миколі. Микола жив з нами на одному поверсі, в двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила його старенька мама, але потім її не стало, і він жив один. Це був великий, широкоплечий і дуже добрий чоловік. Працював дядько Микола вантажником у магазині. Мабуть, тому що він великий і сильний і міг піднімати важкі ящики з печивом і яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і іноді возив до школи на своїй машині. Насправді Микола жив не один, а з Тимком — худим і облізлим смугастим котом, якого прихистив минулого літа. Майже щодня дядько Микола лагодив свій старенький “жигуль”: то його довгі ноги стирчали з-під машини, то його зад височів над відкритим капотом. Поруч завжди сидів Тимко і байдуже оглядав двір. Незважаючи на щоденні копання в машині (а може, саме через це?), вона насилу заводилася, кашляла, чхала і вистрілювала в усі боки хмарками диму, а коли все ж таки виїжджала з двору, ще довго було чутно її незадоволене фиркання. Об’єктом невдоволення Катерини були всі троє: дядько Микола за те, що ніяк не може полагодити свою “стару рухлядь”, кіт Тимко за те, що “паршивець такий, брудний і блохастий”, а жигуленок за те, що “ця кляча травить її, Катерину, своїми вихлопами”, і у неї вже скоро “астма почнеться”. Але тепер у нас у дворі тихо, ніхто не кричить. Тому що Катерина поїхала няньчити з онуками до дочки.

А в тому лютому були якісь нечувані снігопади. За ніч усі стежки заносило снігом по коліна. А Галя щоранку наполегливо і мовчки розгрібала снігові замети. І тільки дядько Микола став їй допомагати. Вони разом чистили наш двір від снігу, а ще Микола з великої снігової купи зробив нам гірку.

Все сталося навесні. Коли тепле березневе сонце почало перетворювати снігові замети на калюжі, а за ніч ці численні водойми нашого двору вкривалися кригою, Галя посковзнулася, впала і зламала ногу. Дядько Микола привіз її з лікарні на своїй машині й поніс на третій поверх на руках. А що тут вдієш? Три дні він носив у ту комуналку пакети з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там Галя зі своєю старенькою мамою живуть, на четвертий день закутав її в ковдру і поніс на руках у свою квартиру. Бабуся дріботіла позаду, тримаючись за рукав Миколи.

– І їм спокійніше, і мені не треба бігати з сумками на дві квартири. І кімната окрема. Нехай живуть, – пояснював дядько Микола цікавим сусідам, – а гіпс знімуть, захоче – піде назад. Усі півтора місяця, поки Галя не могла виходити на вулицю, Микола сам прибирав двір, бігав у магазин за продуктами й в аптеку “Галі за вітамінами”. На початку квітня у мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками і запропонувала пригостити сусідів. Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені купили в цей день, і тримаючи пакунок з пирогом, відправилася до дядька Миколи. Зустріли мене радо й тепло: дядько Микола подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Галя пошила на швейній машинці для неї дві сукні. Хоча вона й не могла говорити, але зате дуже ласкаво усміхалася. А ще Галя виявилася дуже гарною. До цього дня я бачила її лише в хустці й куртці, а виявилося, що у неї були довгі золотисті коси, заплетені в товсту косу, і красива, струнка фігура. Дядько Микола потім розповів мамі, що Галя дуже добре шиє на старенькій швейній машинці різні речі. Мама принесла їй блакитний відріз, і Галя, знявши з мене мірки, за два дні пошила дуже гарну сукню. Потім з замовленнями стали приходити інші сусіди, у Галини побільшало роботи, але вона з усіма була привітною і милою. Її роботою всі були задоволені, тим більше, що гроші за добре пошиті речі вона просила невеликі. Коли Галі зняли з ноги гіпс, вона стала виходити на вулицю з тростиною. Було вже початок травня, все навколо зеленіло. Дядько Микола підмітав у дворі стежки, а Галя сиділа на лавочці і дивилася на нього.

Наприкінці травня я поверталася зі школи додому і, зайшовши вже у двір свого будинку, побачила невеликий натовп людей. Недалеко стояла велика чорна і блискуча машина. І тут я почула, як хтось із сусідів сказав: – Ну все, Микола, прощайся зі своєю Галькою. Чічас цей багатій забере її. Дядько Микола сидів на лавці і курив. І руки у нього, чомусь, тремтіли. Потім із нашого під’їзду вийшов чоловік у красивому костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядько Микола заплакав.

Мама мені потім пояснила, що до Галини приїжджав дуже багатий і закоханий у неї чоловік і кликав її до себе. Але вона не поїхала, а залишилася з дядьком Миколою.

До Галини потім стали приходити дуже багаті жінки, і вона шила їм красиві вбрання, а дядько Микола влаштувався працювати водієм автобуса і іноді катав мене містом безкоштовно. У Миколиній квартирі вони зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнатці живе Галина старенька мама, а в іншій Галя з дядьком Миколою. А ще вони купили нову машину. Тимко став дуже гарним і товстим. Можливо, тому що він тепер не ходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядько Микола сказав, що це Галя попросила не відпускати Тимка у двір, тому що його можуть собаки покусати. Я запитала у мами, як же Галя могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять одне одного, вони розмовляють серцями і їм не потрібні слова.

P.S.: А двірником у нас тепер працює дядько Олексій. Він хороший. Зробив для дітей пісочницю і гойдалки.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя5 години ago

Poor Boy Bullied for Worn-Out Shoes — When His Teacher Learns the Truth, the Entire Class Is Stunned

The first bell hasnt rung yet when Oliver Carter shuffles into St. Georges Secondary, head bowed, hoping to go unnoticed....

З життя5 години ago

Impoverished African-American Boy Endures Taunts for Worn-Out Sneakers — His Teacher’s Shocking Revelation Stuns the Entire Classroom

The morning bell hadnt yet chimed when Oliver Whitby slunk into St. Albans Secondary, shoulders hunched, praying no one would...

З життя7 години ago

Five Years After Losing My Wife Claire, Raising Our Daughter Emily Alone, We Attended My Best Friend Lucas’s Wedding to Embrace a Fresh Start

My wife Charlotte passed away five years ago. I raised our daughter Sophie on my own. We went to my...

З життя8 години ago

My Wife Claire Passed Away Five Years Ago—I Raised Our Daughter Emily Alone. Then We Attended My Best Friend Lucas’s Wedding to Celebrate a Fresh Start.

My wife Charlotte passed away five years ago. Ive been raising our daughter Amelia on my own ever since. We...

З життя9 години ago

The Wealthy Heir Shoved His Disabled Mother Off a Cliff—But He Overlooked Her Devoted Dog, and What Happened Next Will Shock You…

Oliver Whitmore had always been the shining star of the Whitmore family. From childhood, he was the pride of his...

З життя10 години ago

The Wealthy Heir Shoved His Disabled Mother Off a Cliff, But Overlooked Her Devoted Dog—And the Shocking Outcome Will Stun You…

Oliver Whitcombe had always been the jewel of the Whitcombe dynasty. From his earliest days, he basked in the pride...

З життя12 години ago

The Man Who Planted Trees to Breathe Again

**The Man Who Planted Trees to Breathe Again** When he was diagnosed with COPD, James Carter was 58 years old...

З життя12 години ago

The Man Who Planted Trees to Breathe Again

The Man Who Planted Trees to Breathe Again When he was diagnosed with COPD, Peter Dawson was 58 and had...