Connect with us

З життя

Подруга побудувала розкішний дім і попросила подарувати їй килимок на новосілля.

Published

on

В мене є подруга, яка кілька років тому разом з чоловіком звела розкішний будинок і попросила в подарунок на новосілля половичок. Ну, ви ж розумієте, про що мова? Довгий домашній килимок, вручну зв’язаний із кольорових шматків тканини, тепла й затишна доріжка з дитинства до старості.

По дорозі на дачу у нас завжди сиділи бабусі, які робили “ринок”. У залежності від сезону можна було купити пучок ще вологого й хрусткого, тільки-но вирваного з землі редису чи зв’язку моркви (обожнюю донині), зелень, картоплю, всілякі кабачки та величезні гарбузи, скромні букетики або великі оберемки айстр чи гладіолусів. Соління, варення, ягоди, яблука й інше, інше….

Баба Ганя ніколи не приходила на “великий ринок” вздовж дороги, торгувала біля свого будиночка, розклавши товар на старому табуреті. Сама сиділа тут же, на лавочці, притулившись до палісадника, затишно склавши руки на колінах, а поруч обов’язково лежав мордатий кіт, який завмираючи підтискав вуха, коли вона гладить його по голові.

Ось у неї на загорожі й висіли різнокольорові килимки, круглі, як великі млинці, і маленькі, щоб класти на стілець. Я зупинилася, вилізла з машини та підійшла запитати.

– Добридень! Ви продаєте килимки?

– Привіт, дитино, продаю, як же.

– А у вас довгі є? Мені потрібно 5 метрів.

– Як же не бути. Тільки треба в хату зайти, сама подивишся та відріже. Мені важко одній, незручно. Як тебе звати?

– Я Зоряна.

– Іч ти, Зоряна! У мене коза так звалася. А я баба Ганя, стало бути, познайомилися. Ходімо, зайдемо.

І ми пішли “в хату”. Будиночок зовсім невеликий, але світлий, чистий і якийсь ясний, наче з української казки. Пічка, залізне ліжко з подушками горою і “накривкою”, в моєму дитячому дачному житті бабуся завжди так ліжка збирала, ставила підушку кутом і накривала як наречену мереживною накидкою.

Тим часом бабуся почала звідкись із печі тягнути великий рулон. Сама маленька, цей рулон з неї зростом, а важчий і того більше. Ледве вдвох справилися, витягли, розкотили, а там краса!

– Баба Ганя, скільки коштуєте? Хочу купити, шикарний, дуже гарний у вас килимок!

– Та, дитино, скільки не шкода. Це ж я взимку сиджу, плету, коли робити нічого. Що мені, я одна, город не копаю вже, старенька, онуки та правнуки виросли й не приїжджають, от вип’ю чаю та й сиджу, все рукам зайняття. Мені вже, рахуй, 96 років стукнуло, а я ще сиджу…

– Баба Ганя, та ви що?! Вам більше 80 не дати ні за що! Як же ви не боїтеся чужих у дім пускати? А раптом хтось обідить?

– Я, дитино, вже відстрашилася. Якщо комусь треба стару обібрати, так знати то йому потрібніше, ніж мені. А моє зі мною залишиться, що люблю і пам’ятаю, то й не відняти нікому.

Угода відбулася, купила я килимок та ще якихось її ягід, чи що. Не пам’ятаю вже. І таке враження було після неї, після цього будиночка, як ніби моя бабуся повернулася, обняла мене, а мені 5, і ми зараз будемо книжку читати і спати, а завтра нескінченне літо…

Кілька разів потім я у неї щось купувала по дрібниці, іноді привозила їй “гостинці”, чай з печивом, сир, булочки, цукерки, всяку просту радість. Кожне літо, завжди, проїжджаючи повз дім, виглядала її синя хустка. Пару разів біля воріт стояла машина – діти чи онуки приїжджали, напевно.

Минулого року столітній табурет не виставляли жодного разу. А цього року на воротах повісили табличку з телефоном і написом “ПРОДАЄТЬСЯ”.

Не зупинити, не загальмувати час. Баби Гані немає. Будинок з голубими ставнями і лавочкою біля палісадника, ще міцний і акуратний, але вже дуже старенький, скоро продадуть і напевно зруйнують до землі, зведуть на його місці чергову багатоповерхівку. Килимки викинуть або сусідам роздадуть, у кращому випадку.

Як би так прожити, щоб після смерті добром згадуватися людям, яким ти одного разу “килимок продала”? Боюсь, із мене путньої бабусі не вийде. Доведеться бути вічно молодою…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × два =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

«Я поставила мужу ультиматум насчёт свекрови: она с нами жить не будет»

«О нет, Игорь, твоя мама с нами жить не будет» — я поставила мужу условие. В тихом городке под Тулой,...

З життя30 хвилин ago

Не могу увидеть внука из-за отказа быть няней его непослушному брату

Меня зовут Тамара Семёновна. Шестьдесят три года я прожила, стараясь быть хорошей матерью, честной женщиной, не лезть не в своё...

З життя30 хвилин ago

Почему я больше не вижу внука: отказ быть няней непослушного ребенка стал причиной

Меня зовут Галина Ивановна. Мне шестьдесят пять. Всю жизнь я старалась жить по совести — быть хорошей матерью, не вмешиваться...

З життя35 хвилин ago

Как я отучила навязчивую родственницу приходить без приглашения на праздники навсегда

Бытует мнение, что с роднёй всегда приятно. Мол, если заглянули с тортом, детишками и улыбками — будь добра, бросай все...

З життя42 хвилини ago

Двадцать лет молчания: сестра просит временного приюта, но я в замешательстве

Мы с сестрой не общались больше двадцати лет. А теперь она просится ко мне… Я не знаю, что делать. Меня...

З життя44 хвилини ago

Свекровь против бытовых баталий: как нас не пускали, а теперь зовут на её условиях

Свекровь против тряпки и кастрюли: когда-то она нас выгнала, а теперь сама зовёт — но с условиями Пять лет назад...

З життя52 хвилини ago

Не пожалела, разорвав отношения с матерью из-за собаки

Я разорвала отношения с собственной матерью из-за собаки. И ни о чём не жалею. Всё изменилось не в тот день,...

З життя1 годину ago

Она выбрала старого пса вместо внуков и молча похоронила свою вину

Лариса Петровна променяла внуков на старого пса, а потом тихо хоронила свою вину — Света, забери своего сорванца! Он моего...