Під час похорону сина мати схопила соки і кілька разів вдарила по кришці труни: коли вона розкололася, всі пізнали страшну правду

**Мій щоденник.**
Сьогодні поховали сина. Але це не він. Я знаю.
Мамо, ти ж не можеш не піти. Це ж похорон твого сина, мого чоловіка!
Це не він. Вони брешуть. Щось приховують.
Та ж документи є. Лікарі казали, що через аварію обличчя не впізнати, але ДНК збіглося.
Не вірю. Він живий.
Мене ледь умовили прийти. Одягла не чорне, а синю куртку. У руці щільно стиснула чорну торбу не випускала її ні на мить. Невістка мовчала, радіючи, що я взагалі зявилася.
На цвинтарі нависли важкі хмари. Коли почали забивати труну, я вийшла вперед. З торби дістала сокиру й ударила. Один раз, другий дерево тріснуло.
Тиша.
Потім крик:
Там нікого!
Почався гармидер. Хтось бігав, дзвонив у поліцію. Невістка бліда, як стіна. Я стояла над уламками, стискаючи сокиру аж до білих кісточок.
Казала ж вам
Тоді вийшов сторож:
Тіло забрали вночі. Двоє чоловіків. Казали на експертизу в інше місто.
Поліція приїхала швидко. Але жахливіше було потім: у журналі моргу лише запис «утилізація, помилка в документах».
Я сіла на лаву. Не безнадія, а лють загорілася в очах.
Якщо він живий знайду.
Якщо ні знайду тих, хто навіть мертвим йому спокою не дав.