У понеділок прибув мій старший брат з-за кордону, привіз батькам всілякий одяг.

У понеділок приїхав мій старший брат з Америки. Він привіз батькам різноманітний одяг. Мама накрила на стіл, перед основною стравою готувала всілякі закуски. Вона метушилась біля невістки, пропонуючи й подаючи все найкраще. Олег зі своєю дружиною по приїзді почали відвідувати родичів, усі їм заздрили і захоплювались. У нашому домі на цьому тижні було справжнє свято, батьки з радістю гралися з американськими онуками, а мама пекла і готувала зранку до вечора.

Коли Олег з дружиною та дітьми поверталися додому, батько вийняв велику конверт і тихенько вручив йому гроші, наче ніхто не помітив. Усі попрощались, раділи, мама спакувала їм усе їжу в контейнери. Брат ледь встиг вийти, як атмосфера змінилася, почали просити мою дружину, щоб подала чаю, а батько почав нарікати, що снігу стільки, що пройти важко.

Людмила кип’ятила воду на чай, а я якось задумався. Упродовж останніх десяти років ми з дружиною і двома синами живемо в одному домі з батьками. Мама давно не працює, батько також. Вони дбають про себе. Як тільки вийшли на пенсію, стали уважно ставитися до свого здоров’я, мама зранку не піде в сад, бо сонце занадто яскраве, а ввечері знову повно комарів. Людмила і я робимо все в домі.

Олег приїжджає дуже рідко, тоді батьки начебто не ті, стають енергійними, забувають про свої недуги, літають навколо його сім’ї. З кожним роком я усвідомлюю, що зробив велику помилку, залишившись з батьками. Завжди більше поважають того, хто далеко, а той, хто поруч, робить усе і допомагає, завжди перебуває в затіненні. Можливо, варто залишити батьків, купити будинок у селі і жити своїм життям? Але зараз у нас немає таких грошей, і ми з Людмилою вклали стільки грошей і праці в батьківський дім. Дійсно потребую поради, що робити далі?